Виконавець самостійно визначає майно боржника (ВСУ у справі №6-465цс17 від 12 квітня 2017р.)

Фабула судового акту: ВСУ у Постанові від 12.04.2017 № 6-465цс17 зробив правовий висновок, щодо прав виконавця самостійно визначати вартість майна боржника.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-465цс17: Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, чітко визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно із ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Статтею 57 цього Закону встановлено особливості визначення вартості майна боржника та оцінка майна боржника. Так, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторін виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» на бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області ОСОБА_1, начальника відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Чернівецькій області ОСОБА_2 та постанову про накладення арешту за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали апеляційного суду Чернівецької області від 19 листопада 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» (далі – ТОВ «Регіональний цент «Мікрохірургія ока») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та постанову про накладення арешту.

Скаргу товариство обґрунтовувало тим, що старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області) ОСОБА_1 постановою від 16 вересня 2015 року відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа НОМЕР 1, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці 28 травня 2015 року, про виділення частини майна ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», пропорційної частці його учасника ОСОБА_4, що становить 50 % статутного капіталу товариства, звернення стягнення на частину майна ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», пропорційної частці ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, що становить 50 %, вартістю згідно з балансом на 23 червня 2008 року 536 000грн. за непогашеними борговими зобов’язаннями перед ОСОБА_5 у сумі 9 985 730 грн.

18 вересня 2015 року старший державний виконавець ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», у межах суми звернення стягнення 9 985 730 грн., заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», у межах суми боргу.

ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» зазначало про здійснення 29 вересня 2015 року внесення на рахунок державної виконавчої служби грошових коштів у сумі 536 000 грн. у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду.

Однак, старший державний виконавець ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1, начальник ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 відмовили в задоволенні заяви ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» про закінчення виконавчого провадження.

Скаржник також зазначав, що постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 про арешт майна боржника від 18 вересня 2015 року накладено арешт на майно, яке перевищує вартість частини майна ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», пропорційної частці ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, що становить 50 %, вартістю згідно з балансом на 23 червня 2008 року 536 000 грн.

На підставі викладеного, ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» просило: визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 щодо нездійснення заходів із закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа НОМЕР 1, визнати неправомірною відмову начальника ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 у закінченні виконавчого провадження з виконання виконавчого листа НОМЕР 1; визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 вересня 2015 року; зобов’язати старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 та начальника ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 закінчити виконавче провадження ВП НОМЕР 2 з виконання виконавчого листа НОМЕР 1, зняти арешт на майно, скасувати інші заходи примусового виконання рішення та вчинити інші дії у зв’язку із завершенням виконавчого провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2015 року у задоволенні скарги ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» на бездіяльність старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 щодо невчинення дій по закінченню виконавчого провадження та визнання неправомірною відмови начальника відділу ПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 в закінченні виконавчого провадження, визнання неправомірною і скасування постанови державного виконавця про арешт майна боржника та зобов'язання старшого державного виконавця ОСОБА_1 і начальника відділу ПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 закінчити виконавче провадження ВП НОМЕР 2, зняти арешт на майно боржника, а також скасувати інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 19 листопада 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» задоволено частково, ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2015 року скасовано, скаргу ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 щодо не здійсненні заходів із закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР 2 з виконання виконавчого листа НОМЕР 1.

Визнано неправомірною відмову начальника ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 у закінченні виконавчого провадження ВП НОМЕР 2 з виконання виконавчого листа НОМЕР 1.

Визнано незаконною постанову старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18 вересня 2015 року в частині накладення арешту на майно, що належить боржнику ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», вартістю, що перевищує 536 000 грн.

Зобов'язано старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 та начальника відділу ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження ВП НОМЕР 2 з виконання виконавчого листа НОМЕР 1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу відхилено, ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, а ухвалу суду першої інстанції – залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 від 16 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа НОМЕР 1, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці 28 травня 2015 року, про виділення частини майна ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», пропорційної частці його учасника ОСОБА_4, що становить 50 % статутного капіталу товариства, звернення стягнення на частину майна ТОВ «Регіональний цент «Мікрохірургія ока», пропорційної частці ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, що становить 50 %, вартістю згідно з балансом на 23 червня 2008 року 536 000грн., за непогашеними борговими зобов’язаннями перед ОСОБА_5 у сумі 9 985 730 грн.

18 вересня 2015 року старший державний виконавець ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», у межах суми звернення стягнення 9 985 730 грн., заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», у межах суми боргу.

У строк на добровільне виконання рішення, а саме 29 вересня 2015 року ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» перерахувало на рахунок державної виконавчої служби 536 000 грн.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 травня 2016 року, ухваленому у справі, яка переглядається, встановлено наступні обставини.

27 листопада 2015 року на виконання ухвали суду від 19 листопада 2015 року державним виконавцем ОСОБА_1 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

8 грудня 2015 року начальником ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_2 виніс постанову про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Цього ж дня державний виконавець ОСОБА_1 виніс постанову про відновлення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа НОМЕР 1.

14 грудня 2015 року виконавче провадження зупинено у зв’язку зі зверненням представника стягувача із заявою до суду про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником.

28 квітня 2016 року державний виконавець ОСОБА_1 виніс постанову про поновлення виконавчого провадження у зв’язку з тим, що ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 13 квітня 2016 року в заяві ОСОБА_5 про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.

Цього ж дня державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення - 9 985 730 грн.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 13 липня 2016 року задоволено заяву старшого державного виконавця ГТУЮ у Чернівецькій області ОСОБА_1 про роз’яснення рішення суду. Роз’яснено рішення апеляційного суду від 2 березня 2015 року, а саме, що конкретне майно ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока», яке складає частину майна цього товариства, пропорційну частці його учасника ОСОБА_4, що становить 50% статутного капіталу товариства, яке необхідно виділити та звернути стягнення на нього, визначається згідно балансу даного товариства станом на 23 червня 2008 року, виходячи з вартості частки ОСОБА_4 в чистих активах, яка становить 536 000 грн. Стягненню з ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока» за рішенням суду шляхом звернення стягнення на виділену частину майна цього товариства підлягає вартість вказаної частини майна, визначена в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», в межах задоволення вимог за непогашеними борговими зобов’язаннями перед ОСОБА_5 у сумі 9 985 730 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2016 року, замінив сторону виконавчого провадження, якою стягувача ОСОБА_5 замінив на його правонаступника ОСОБА_3.

4 серпня 2016 року державний виконавець ОСОБА_1 виніс постанову про заміну сторони виконавчого провадження, якою стягувача ОСОБА_5 замінено на його правонаступника ОСОБА_3.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу апеляційного суду, якою частково задоволено скаргу ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока»; визнано неправомірними бездіяльність державного виконавця та начальника відділу ДВС; визнано незаконною постанову державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на майно, що перевищує суму в розмірі 536 000 грн.; зобов’язано державного виконавця та начальника ДВС вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження, виходив із того, що ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» сплатило на рахунок виконавчої служби грошові кошти в сумі 536 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29 вересня 2015 року, а тому боржник виконав вимоги постанови старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Чернівецькій області ОСОБА_1 від 16 вересня 2015 року про відкриття виконавчого провадження щодо самостійного виконання рішення. Крім того, оскільки об’єктом стягнення є частина майна ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», пропорційна частці ОСОБА_4 в статутному капіталі товариства, що становить 50%, вартістю згідно з балансом на 23 червня 2008 року 536 000 грн., виплата вартості частки майна товариства, пропорційної частці його учасника ОСОБА_4, що становить 50 % статутного капіталу товариства, вважається єдиним способом самостійного виконання рішення суду. Порядок виконання звернення стягнення на частину майна товариства встановлений ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження, однак ці правила визначають порядок виконання судових рішень в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року, постановленій у цій же справі, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, погодився з висновками судів про те, що оскаржувані постанови про поновлення виконавчого провадження, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження були прийняті відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, чітко визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно із ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

У виконавчому листі виданому Шевченківським районним судом м. Чернівці 28 травня 2015 року чітко визначений його зміст та спосіб виконання рішення суду – виділення майна боржника ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» та звернення стягнення на нього за непогашеними борговими зобов’язаннями перед ОСОБА_5 в сумі 9985730 грн.

У поданій до відділу виконавчої служби заяві ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» просило винести постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження, посилаючись на те, що товариство в добровільному порядку перераховано 536 000 грн.

Однак у виконавчому документі відсутній такий спосіб виконання рішення як стягнення з боржника грошових коштів або зобов’язання боржника виплатити стягувачу грошові кошти. У цьому виконавчому листі визначено спосіб виконання рішення, а саме: шляхом звернення стягнення на виділену частку майна боржника, що становить 50 % статутного капіталу ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока».

Відповідно до статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Статтею 57 цього Закону встановлено особливості визначення вартості майна боржника та оцінка майна боржника. Так, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторін виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Аналізуючи вищенаведені норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що перерахування боржником на рахунок ДВС 536 000 грн. (балансова вартість частки майна ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургії ока», пропорційна частці ОСОБА_4) не свідчить про добровільне виконання рішення суду в повному обсязі, оскільки непогашені боргові зобов’язання перед ОСОБА_5 становлять 9 985 730 грн.

Окрім того, вимагаючи закінчити виконавче провадження у зв’язку з фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі, ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургії ока», намагався змінити спосіб виконання рішення суду, що визначений у виконавчому документі, зі звернення стягнення на виділену частину майна товариства на стягнення балансової вартості цього майна.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення скарги, дійшов неправильного висновку про те, що оскільки ТОВ «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» сплатило на рахунок виконавчої служби грошові кошти в сумі 536 000 грн., а тому боржником виконано вимоги постанови старшого державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо добровільного виконання рішення, не звернувши увагу на те, що за рішенням суду звернуто стягнення на виділену частину майна товариства, пропорційну частці учасника ОСОБА_4, що становить 50 % статутного капіталу товариства. Суд не ухвалював рішення про стягнення з боржника грошових коштів або зобов’язання боржника виплатити стягувачу грошові кошти.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні скарги щодо визнання неправомірними бездіяльність державного виконавця та начальника відділу ДВС; визнання незаконною постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на майно, дійшов правильного висновку, про те, що відсутні підстави, передбачені статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження», які давали б державному виконавцю обґрунтоване право для закінчення виконавчого провадження, оскільки добровільне виконання рішення суду в повному обсязі у зв’язку з перерахуванням коштів на рахунок ДВС у сумі 536 000 грн. не відбулось, оскільки за рішенням суду звернуто стягнення на виділену частину майна товариства, пропорційну частці учасника ОСОБА_4, що становить 50% статутного капіталу товариства, а рішення про стягнення з боржника грошових коштів, або зобов’язання боржника виплатити стягувачу грошові кошти судом не ухвалювалось.

За таких обставин ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.

Керуючись пунктами 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 19 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року скасувати, залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2015 року.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів: