Відсутність генерального плану не є підставою для відмови заявнику у дозволі із розробки документації із землеустрою незважаючи на виключну компетенцію органу у цьому питанні (Київський апеляційний адміністративний суд у справі № 810/1898/16)

Фабула судового акту: Небажання органу місцевого самоврядування і місцевого органу державної влади надавати дозволи на розробку проектів землеустрою або документації із землеустрою в суді мотивувались відсутністю вихідних даних, генплану або плану детальних територій і підкреслювалось, що саме питання (надати чи відмовити) є виключною компетенцією влади і суд не може зобов’язувати владу це робити.

Судова практика у цій площині змінюється. Так суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким зобов'язано КОДА надати дозвіл на розробку документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, за межами населеного пункту; зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, за межами населеного пункту.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуйте судовий акт: Суд має право зобовязати орган земресурсів видати дозвіл на розроблення документації із землеустрою про відведення з/д, хоча це і є виключною компетенцією цього оргнау ( ВАСУ від 19 травня 2016р. у справі № К/800/32729/15)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1898/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

13 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Глущенко Я.Б., Мєзєнцев Є.І.

При секретарі судового засідання: Кравченко Л.А.

За участі:

позивача: ОСОБА_2;

представника відповідача: Іскоростенська С.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.07.16р. у справі №810/1898/16 за позовом ОСОБА_2 до Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом, у якому просив: визнати протиправною відмову Київської обласної державної адміністрації в наданні йому дозволу на розробку документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, за межами населеного пункту; зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію надати йому дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, за межами населеного пункту.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.16р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що на даний час відсутній генеральний план, що виключає надання дозволу на розробку документації; вирішення такого питання є виключною компетенцією відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, 25.02.16р. позивач звернувся до Київської обласної державної адміністрації з заявою (клопотанням) про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, за межами населеного пункту.

До вказаної заяви позивач додав копію постанови Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/1817/15 від 27.10.15р. та копію ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.16р. Зазначеними судовими рішеннями було визнано протиправною відмову Відповідача в наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га, що розташована в адміністративних межах Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, за межами населеного пункту.

21.03.16р. Київською обласною державною адміністрацією було розглянуто звернення позивача та надано відповідь, у якій ОСОБА_2 роз'яснено вимоги статей 38 118 121 122 Земельного кодексу України та рекомендовано для вирішення питання зазначеного ним у клопотанні (заяві) звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування з заявою та відповідними додатками у визначеному законом порядку.

05.04.16р. позивач звернувся з заявою до Голови Київської обласної державної адміністрації з клопотанням про перегляд рішення Київської обласної державної адміністрації від 21.03.16р. та надання відповідного дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва.

Першим заступником голови адміністрації позивачу було надано відповідь за № Д27-1377-2 від 29.04.16р. в якій зазначено, що Київська обласна державна адміністрація не наділена повноваженнями щодо вирішення питання зазначеного ним у зверненні.

Крім іншого, у вказаній відповіді позивачу роз'яснено, що додані ним до заяви рішення суду не зобов'язують Київську обласну державну адміністрацію надати йому дозвіл на розробку проекту відведення зазначеної ним земельної ділянки у власність.

Тобто, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність слугувала відсутність компетенції відповідача у спірних правовідносинах.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження землями державної та комунальної власності входить до компетенції відповідача; належним способом захист прав позивача є зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, відповідно до приписів частини 5 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Стаття 40 Земельного кодексу України визначає, що землі житлової забудови, також наявні в складі земель колишнього військового містечка № 50 «Гайок», можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Отже, виходячи з аналізу наведених правових норм вірним є висновок суду першої інстанції про те, що вирішення питання передачі у власність земельної ділянки поза межами населеного пункту для будівництва та обслуговування жилого будинку віднесено до компетенції відповідача.

Не заслуговують на увагу і покликання апелянта на те, що бажана земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту, є землями лісового фонду, а також те, що в силу ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі відсутності плану зонування або детального плану території забороняється передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб, з огляду на те, що такі обставини не слугували підставою для відмови позивачу у даному випадку.

Окрім того, даним обставинам надавалась правова оцінка при вирішення справи № 810/1817/15, рішення у якій набрало законної сили.

Так, відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати позивачу дозвіл, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення або вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

У спірних правовідносинах, праву позивача розробити документацію з землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального житлового будівництва орієнтовною площею 0,10 га кореспондує обов'язок відповідача надати такий дозвіл або прийняти вмотивоване рішення про відмову у його видачі.

Як встановлено вище, позивач вже оскаржував відмову відповідача у видачі йому дозволу та рішенням суду, яке набрало законної сили, було визнано таку відмову протиправною.

У даному випадку, позивачу вдруге відмовлено у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки з тих же підстав.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті 105, пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

Разом з тим, дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. У даному ж випадку, позивачу вдруге відмовлено з підстав не передбачених законом.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст.195 196 200 205 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу Київської обласної державної адміністрації на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.07.16р. у справі №810/1898/16 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.07.16р. у справі №810/1898/16- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Глущенко Я.Б.

Мєзєнцев Є.І.