Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи, закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням (ВС/КЦС, № 686/114/16-ц, 04.07.18)

Фабула судового акта: В цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду скасував ухвалу апеляційного суду, що відмовив у задоволенні заяви про зменшення розміру судового збору учасника судового процесу - відповідача, з якого стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 48 609,99 дол. США та пеню у розмірі 2 000 грн. Його апеляційну скаргу судом визнано неподаною та повернуто через порушення положень ст. 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), ст. 82 ЦПК України 2004 року (положення якої кореспондуються зі ст. 136 ЦПК України), ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Направляючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд виходив із того, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.

Свій висновок суд касаційної інстанції обґрунтував тим, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред’явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63–64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).

Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору є правом суду, не його обов’язком, а сторона повинна довести суду таку необхідність (ВС/ВГС від 17 травня 2018р. у справі № 904/9117/17)

Довідка про заборгованість із виплати заробітної плати є підставою для звільнення від сплати судового збору за подання позову оскільки підтверджує скрутний стан позивача (ВАСУ від 03 листопада 2016р. у справі № К/800/18502/16)

ВССУ: Скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення її від сплати судового збору (справа № 754/4275/16-ц 08.11.2017)

ВССУ: Цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної), завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення

ВС/ВП: Позивачі у справах про захист їхніх прав звільнені від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» не лише в суді першої інстанції, а і на наступних стадіях цивільного процессу (ВС/ВП, № 761/24881/16-ц,21.03.18)

Суд НЕ має право повертати скаргу без розгляду, якщо не подобається документ про сплату судового збору, а зобов’язаний витребувати від особи підтвердження сплати збору від Держказначейства (ВГСУ у справі № 910/10286/16 від 9 листопада 2016р.)

Судовий збір не сплачується при поданні позову щодо захисту порушеного права споживача (ВССУ у справі № 757/32520/16-к від 18 травня 2016р.)

Постанова

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 686/114/16-ц

провадження № 61-16723св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року у складі судді Пастощука М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 48 609,99 дол. США та пеню у розмірі 2 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2016 року залишено без руху для оплати судового збору у сумі 19 184,34 грн протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали та подання до апеляційного суду у цей строк оригіналу документа про оплату судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2016 року визнано неподаною та повернуто особі, які її подала.

Ухвала судді апеляційного суду мотивована тим, що вказані у заяві ОСОБА_1 підстави для звільнення від сплати судового збору, а також докази, додані на підтвердження скрутного матеріального стану, є неповажними.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить ухвалу судді Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що обґрунтовуючи вимогу про зменшення розміру судового збору, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, ОСОБА_1 вказував на неможливість його оплати у повному розмірі, що підтверджується довідкою про доходи відповідача. Таким чином, він просив апеляційний суд зменшити розмір судового збору до фактично сплаченої ним суми 606,33 грн. Зазначає, що відсутність можливості реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення у зв'язку з несплатою судового збору є перешкодою у доступі до правосуддя, що підтверджується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема рішенням ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі».

Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження.

Ухвалою від 26 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою цього ж суду від 17 жовтня 2016 року зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

24 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2018 року справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом у сумі 48 609,99 дол. США та 2 000 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

01 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2016 року (а. с. 71-80).

Ухвалою судді Апеляційного суду Хмельницької області від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та роз'яснено, що заявник має право протягом п'яти днів з моменту отримання копії ухвали сплатити судовий збір у сумі 19 184,34 грн та подати до суду апеляційної інстанції оригінал документа про оплату.

На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 02 серпня 2016 року подав до суду апеляційної інстанції квитанцію про оплату судового збору на суму 606,33 грн, заяву про зменшення розміру судового збору до фактично сплаченої суми та довідку з місця роботи про розмір заробітної плати.

Ухвалою судді Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зменшення розміру судового збору. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 травня 2016 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

На обґрунтування визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення апеляційний суд вказав, що одна лише довідка про розмір заробітної плати ОСОБА_1 не підтверджує його майновий стан та фінансову неспроможність оплатити судовий збір.

Колегія суддів не погоджується із цим висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

Однією з основних засад судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення містить і стаття 82 ЦПК України 2004 року.

Колегія суддів зазначає, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.

ОСОБА_1 01 серпня 2016 року звернувся із заявою, в якій просив зменшити розмір судового збору до 606,33 грн та додав до заяви квитанцію від 01 серпня 2016 року № N17W445743 на суму 606,33 грн. При цьому посилався на прецедентну практику ЄСПЛ та зазначав, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду.

Апеляційний суд, розглядаючи питання про можливість зменшення розміру судового збору та вважаючи надані ОСОБА_1 докази на їх підтвердження недостатніми для висновку про майновий стан відповідача, не навів мотивів такої відмови у клопотанні, з урахуванням того, що ОСОБА_1 частково було сплачено судовий збір.

Крім того, апеляційний суд не зазначив, які саме документи необхідно надати ОСОБА_1 для того, щоб скористатися правом на зменшення розміру судового збору, і зробив передчасний висновок про невиконання ним вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Відмовляючи у задоволенні заяви про зменшення розміру судового збору та одночасно визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд не надав можливості особі, яка з нею звернулась, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання.

Таким чином, повертаючи скаргу і вирішуючи питання про зменшення розміру судового збору, апеляційний суд неправильно застосував положення ЦПК України 2004 року, Закону України «Про судовий збір» та статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23 серпня 2016 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников