18.01.2018 | Автор: Олександр Боков
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram youtube

Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і інших осіб лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та відповідному законі (справа № 922/2110/16, 21.12.16)

Фабула судового акта: Позивачем у цій справі виступила Громадська організація "Харківський антикорупційний центр", яка відповідно до Статуту є добровільним громадським об'єднанням, а предметом судового розгляду стала вимога позивача до Харківської міської ради та   житлово-будівельного кооперативу про визнання незаконним та часткового скасування рішення ради про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів та зобов'язання повернути територіальній громаді міста Харкова земельну ділянку площею 0,4227.

Звертаючись з цим позовом, Громадська організація зазначила, що діє від імені та на захист прав та інтересів членів організації, які є одночасно також представниками територіальної громади, права яких порушено прийняттям спірного рішення Харківською міською радою.

Скасовуючи позитивне для позивача рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд послався на те, що позивач не довів свого права здійснювати представництво у спірних правовідносинах та не надав доказів на підтвердження наявності порушеного власного цивільного права або інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З такими висновками погодився і суд касаційної інстанції, зазначивши, зокрема, наступне.

Статтями 1, 21 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 наведеного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013   зазначється, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані     законом  інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон     визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Отже, Закон України "Про громадські об'єднання" не передбачає право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі, і засновників таких об'єднань, органів державної влади, органів місцевого самоврядування; відсутні такі положення і в законодавстві, що регламентує земельні правовідносини, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".

З зв’язку із зазначеним доречно звернути увагу на те, що можливість захисту суспільних інтересів незалежно від категорії спірних правовідносин згідно з вимогами чинного законодавства, закріплена, зокрема, за прокуратурою (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру"), про зазначив у своєму рішенні ВГСУ, вірогідно, натякаючи на можливість обрання іншого шляху вирішення цієї ситуації.

Заслуговує на увагу також оцінка судом вимог позивача з точки зору рішень Європейського Суду з прав людини, практика якого відповідно до закону є обов'язковою для застосування судами України як джерела права. Так, у рішенні у справі «ЛЕраблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії» (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24.02.2009 р., в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв'язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

У справі Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс»- Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції (Collectif national d'information et d'opposition а l'usine Melox - Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), де уряд Франції, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача, Суд також прийшов до висновку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, "спір", порушений асоціацією - заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції".

Оцінюючи ці рішення ЄСПЛ в контексті цієї судової справи, ВГСУ зазначив, що сам по собі результат вирішення справи Європейським Судом з прав людини, окремі його висновки в конкретній справі, вирвані з контексту та відірвані від обставин справи, не повинні бути формальним приводом для аналогічного результату вирішення спору. Рішення ЄСПЛ це вказівка на критерії та обставини, які мають оцінюватися судом та визначення способу їх оцінки.

В цій же справі позивач не довів спільного інтересу територіальної громади міста Харкова до спірного розпорядження землями органом місцевого самоврядування, (проведення громадських слухань, залучення громадськості до слухань, обговорень питань пов'язаних із незаконною передачею землі, звернення громадськості до правоохоронних органів та до позивача з приводу наявності у діях ради ознак корупційної складової тощо).

Аналізуйте судовий акт: Повернення земельної ділянки у комунальну власність: коли подається віндикаційний, а коли негаторний позов і коли для прокурора починається строк позовної давності для звернення із позовом (ВСУ від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15)

У зв’язку із безпідставним збагаченням міська рада стягнула з ФОП доходи, отримані від набутої без достатньої правової підстави земельної ділянки, в порядку передбаченому ст. 1212 ЦК України (ВГСУ від 12 січня 2017р. у справі № 922/51/15)

Єдиною підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудовника приписам містобудівної документації і це повинно бути підтверджено у суді (ВАСУ від 29 вересня 2016р. у справі № 522/6069/14-а)

ВГСУ: Невиконання орендарем обов’язку побудувати передбачений договором об’єкт може порушувати суспільний інтерес та права міської ради щодо ефективного розпорядження землею і привести до розірвання договору (справа № 922/1117/17, 07.11.17)

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року                                                                                                                                        Справа № 922/2110/16

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Головуючого судді суддів Корсака В.А., Швеця В.О., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Громадської організації  "Харківський антикорупційний центр"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016у справі    № 922/2110/16 Господарського суду Харківської  області за позовом Громадської організації  "Харківський антикорупційний центр"до1. Харківської міської ради, 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1"прозобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаРисенко В.М.- відповідача-1не з'явився- відповідача-2 Шостак О.В.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до  Харківської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1", в якій просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати п.4 (підпункти 4.1-4.5) додатку 1 до рішення Харківської міської ради № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 щодо затвердження ОК "ЖБК "ЖИТЛОБУД-1" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового комплексу з урахуванням знесення існуючих будівель по вул. Малинівській, 17а; затвердження ОК "ЖБК "ЖИТЛОБУД-1" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування житлового комплексу з урахуванням знесення існуючих будівель по вул. Малинівській, 17; переведення земельної ділянки площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1) по вул. Малинівській, 17а із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення в землі житлової та громадської забудови; переведення земельної ділянки площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) по вул. Малинівській, 17а із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення в землі житлової та громадської забудови; надання ОК "ЖБК "ЖИТЛОБУД-1" у власність земельних ділянок із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови: - площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1); - площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування житлового комплексу з урахуванням знесення існуючих будівель по вул. Малинівській, 17а;

2) зобов'язати ОК "ЖБК "ЖИТЛОБУД-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1) та земельну ділянку площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду - прийняти цю ділянку.

3) покласти судові витрати на відповідачів по справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при прийнятті спірного рішення про передачу земельної ділянки житлово-будівельному кооперативу безоплатно, міська рада не врахувала мети створення такого кооперативу та порядок його організації відповідно до наведених вище норм Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985; спірне рішення прийнято всупереч правовій позиції Верховного Суду України та практиці Вищого господарського суду України; всупереч статті 41 Земельного кодексу України кооператив отримав земельну ділянку не для поліпшення житлових умов його учасників (якими є юридичні особи), а для отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності; відповідно до статей 21, 317, 319, 387 Цивільного кодексу України власник вправі витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним.

У відзиві на позов Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" заперечив проти позовних вимог з підстав відсутності у позивача як громадської організації повноважень на здійснення представництва в суді інтересів держави, територіальної громади чи громадян, його неналежності як  позивача у спірних правовідносинах в розумінні статті 1 Господарського процесуального кодексу України, відсутності порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся.

Харківська міська рада також заперечила проти позову вказавши, що внаслідок прийняття спірного акта права та охоронювані законом інтереси позивача у справі не порушено; позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права. Який застосовується для захисту речових прав власника; спірне рішення про передачу земельної ділянки кооперативу прийнято з урахуванням вимог Закону України "Про кооперацію", яка є спеціальною нормою та була чинною на момент створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1"; спірне рішення міської ради вичерпало свою дію шляхом його виконання, відтак, його скасування не може відновлювати порушене право на земельну ділянку.

Харківська міська рада також заперечила проти позову та у відзиві на позов вказувала на те, що внаслідок прийняття спірного акта права та охоронювані законом інтереси позивача у справі не порушено; що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, який застосовується для захисту речових прав власника; що спірне рішення про передачу земельної ділянки кооперативу прийнято з урахуванням вимог Закону України "Про кооперацію", яка є спеціальною нормою та була чинною на момент створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1". Крім того, рада зазначала, що спірне рішення вичерпало свою дію шляхом його виконання, відтак його скасування не може відновлювати порушене право на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2016 (суддя Денисюк Т.С.) у даній справі позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

          Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (Барабашова С.В., судді: Білецька А.М., Істоміна О.А.) вказане судове рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Громадська організація "Харківський антикорупційний центр" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції порушені вимоги частини першої статті 14, частини другої статті 19, частини першої статті 142 Конституції України, статей 2, 5, 41, пункту "б" статті 80, частини першої статті 83 Земельного кодексу України, частини першої статті 374 Цивільного кодексу України, статей 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР, статті 1, частини першої статті 21, пункту 1 частини п'ятої статті 10 Закону України "Про громадські об'єднання", частини першої статті 1, частин першої та другої статті 2, частини першої статті 4, частини першої статті 6, частин першої та шостої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", практики Європейського суду з прав людини, статей 43, 101, 11128 Господарського процесуального кодексу України.

          Скаржник посилається на порушення Харківською міською радою чинного законодавства при прийняття спірного рішення та вважає помилковим висновок судів про відсутність повноважень у позивача на звернення до суду за захистом порушеного права та суспільного інтересу. При цьому він зазначає, що засновники ГО "Харківський антикорупційний центр" є членами територіальної громади міста Харкова, а право об'єднання звертатися до суду прямо передбачено його статутом.

          У відзиві на касаційну скаргу Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Харківська міська рада не скористалась правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 23.12.2015  Харківською міською радою було прийнято  рішення № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів".

Відповідно до пунктів 4.1.-4.5. пункту 4 додатку 1 до вказаного рішення ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування житлового комплексу з урахуванням знесення існуючих будівель по вул. Малинівській, 17а; затверджено ОК "ЖБК "ЖИТЛОБУД-1" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування житлового комплексу з урахуванням знесення існуючих будівель по вул. Малинівській, 17; переведено земельну ділянку площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1) по вул. Малинівській, 17а із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення в землі житлової та громадської забудови; переведено земельну ділянку  площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) по вул. Малинівській, 17а із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення в землі житлової та громадської забудови; надано ОК "ЖБК "ЖИТЛОБУД-1" у власність земельні ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови: - площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1); - площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування житлового комплексу з урахуванням знесення  існуючих будівель по вул. Малинівській, 17а.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 23.12.2015 учасниками Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1"    були: ПАТ  "Трест-Житлобуд-1"; ТОВ "Харківжитлобуд-1"; ПАТ       Харківелектромонтажкомплект. Таким чином, засновниками Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд -1" станом на 23.12.2015 були виключно юридичні особи, суб'єкти господарювання, створені з метою отримання прибутку.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що позивачем у справі є Громадська організація "Харківський антикорупційний центр", яка відповідно до Статуту є добровільним громадським об'єднанням, яке об'єднує громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, для реалізації мети та завдань передбачених цим Статутом.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту організація здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про громадські об'єднання", чинного законодавства України та цього Статуту.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Статуту ГО "Харківський антикорупційний центр" головною метою діяльності організації є: створення умов для протидії поширенню корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції. Організація має право реалізовувати свою мету (цілі) шляхом укладення на добровільних засадах угод про співробітництво та/або взаємодопомогу, утворення громадських спілок, укладання цивільно-правових договорів, звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, а також в інший спосіб, не заборонений законом.

У межах міста Харкова постійно проживають троє засновників громадської організації, а саме: ОСОБА_7 (адреса засновника: АДРЕСА_1), ОСОБА_8 (адреса засновника: АДРЕСА_2), ОСОБА_9 (адреса засновника: АДРЕСА_3). Таким чином, засновники ГО "Харківський антикорупційний центр": ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є членами територіальної громади міста Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога ГО "Харківський антикорупційний центр" до Харківської міської ради та    ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" про визнання незаконним та скасування п.4 (підпункти 4.1-4.5) додатку 1 до рішення Харківської міської ради   № 35/15 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 23.12.2015 та зобов'язання ОК "ЖБК "Житлобуд-1" повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 0,4227 га (кадастровий номер НОМЕР_1), земельну ділянку площею 0,1881 га (кадастровий номер НОМЕР_2) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду - прийняти цю ділянку.

Звертаючись з позовом, ГО "Харківський антикорупційний центр" вказала що діє від імені та на захист прав та інтересів членів організації, які є одночасно також представниками територіальної громади, права яких порушено прийняттям спірного рішення Харківською міською радою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд послався на те, що спірна земельна ділянка за оспорюваним рішенням ради була безоплатно передана у власність ОК "ЖБК "Житлобуд-1" на підставі статті 41 Земельного кодексу України. За висновками суду, ОК "ЖБК "Житлобуд-1" було створено з порушенням вимог законодавства, а саме статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985, щодо мети, порядку створення і організації житлово-будівельного кооперативу, а тому у Харківської міської ради були відсутні правові підстави на безоплатну передачу кооперативу у власність спірної земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 41 Земельного кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд послався на те, що право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян, позивач не довів відповідно свого права здійснювати представництво у спірних правовідносинах та не надав доказів на підтвердження наявності порушеного власного цивільного права або інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції колегія вважає достатньо обґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

За частиною першою статті 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права або обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції встановленої законом.  

За висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 № 6-1376ц16, прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає".

Такого висновку Верховний Суд України дійшов у зв'язку зі застосуванням у правовідносинах про витребування у набувачів земельних ділянок та повернення їх у власність держави статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо втручання держави у право мирного володіння майном та перевірки у зв'язку з цим наявності ознак критерію, чи переслідує втручання держави, вчинене у законодавчо встановлений, легітимний спосіб, "суспільний", "публічний" інтерес; натомість, висновок Верховного Суду України не стосується самих підстав та порядку порушення судового розгляду справи, які встановлюються відповідним процесуальним законодавством.

Згідно з приписами статті 11128 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Практика Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, в якому зазначено,  що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (пункт 54 рішення), також стосується визначення критерію суспільного інтересу щодо обґрунтованості втручання держави в мирне володіння особи майном, а не правомірності ініціювання визначеної процесуальним законом процедури судового розгляду.

Згідно зі статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Через положення частини першої статті 1 ГПК України реалізується принцип доступності правосуддя, відповідно до якого до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.  

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 2 ГПК України); відтак, за встановленим законодавчим приписом, право на звернення до господарського суду державних та інших органів повинно бути прямо передбачено законодавчими актами України.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об'єднання має містити його статут (стаття 11 Закону України "Про громадські об'єднання"), а статтями 21, 22 Закону України "Про громадські об'єднання" визначені права громадських об'єднань, які утворюються в Україні, та їх взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування.

Статтями 1, 21 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 наведеного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським об'єднанням не можуть надаватися владні повноваження, крім випадків, передбачених законом.

Зокрема, статтею 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього середовища, а статтею 25 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено повноваження громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів).

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013        у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані       законом  інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон       визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Закон України "Про громадські об'єднання" не передбачає право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі, і засновників таких об'єднань, органів державної влади, органів місцевого самоврядування; відсутні такі положення і в законодавстві, що регламентує земельні правовідносини, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або спільних інтересів територіальної громади, у правовідносинах, що пов'язані з наданням у власність земельних ділянок, чинним законодавством наразі не визначені.

Втім, можливість захисту суспільних інтересів незалежно від категорії спірних правовідносин згідно з вимогами чинного законодавства, закріплена, зокрема, за прокуратурою (стаття 23 Закону України "Про прокуратуру").

Також, як вже зазначалося, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що за змістом Статуту (пункти 2.1, 2.2) Громадське об'єднання "Харківський антикорупційний центр" визначило головною метою діяльності організації - створення умов для протидії поширення корупційних явищ у суспільстві та активізації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції, зокрема шляхом звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань, та в інший не заборонений законом спосіб.

Сферою запобігання корупції, протидії поширенню корупційних явищ у суспільстві є система регулятивних правовідносин, які спрямовані на попередження корупційних проявів у державі шляхом удосконалення правових норм, правових механізмів, що передбачає здійснення правоохоронних, переважно кримінально-правових та адміністративних заходів, спрямованих на притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь, що мають на меті покарання, превенцію протиправних дій, виховання населення у дусі поваги до закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.

Разом з тим, якщо певне рішення Європейського Суду з прав людини застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи Європейським Судом з прав людини, окремі його висновки в конкретній справі, вирвані з контексту та відірвані від обставин справи, не повинні бути формальним приводом для аналогічного результату вирішення спору.

Загалом, рішення ЄСПЛ це вказівка на критерії та обставини, які мають оцінюватися судом та визначення способу їх оцінки.

Так, у рішенні у справі "ЛЕраблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24.02.2009 р., в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв'язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

У справі Національна група інформації та протидії заводу "Мелокс"- Група "Ні заводу "Мелокс" та змішаному оксидному паливу" проти Франції (Collectif national d'information et d'opposition а l'usine Melox - Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), де уряд Франції, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача, Суд також прийшов до висновку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, "спір", порушений асоціацією - заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції".

Водночас позивач не довів спільного інтересу територіальної громади міста Харкова до спірного розпорядження землями органом місцевого самоврядування, (проведення громадських слухань, залучення громадськості до слухань, обговорень питань пов'язаних із незаконною передачею землі, звернення громадськості до правоохоронних органів та до позивача з приводу наявності у діях ради ознак корупційної складової тощо).

Відтак, враховуючи викладене та встановлені апеляційним господарським судом обставини щодо відсутності підстав для задоволення позову Громадської організації "Харківський антикорупційний центр", поданого для захисту приватноправового інтересу його членів, а також зважаючи на положення статті 4 Закону України "Про громадські об'єднання", колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі та задоволення касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків суду та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку скаржника, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 922/2110/16 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      В. А. Корсак

Судді                                                                                                В. О.Швець

                                                                                                                                                                                                                                                                                                      О. М. Сибіга

4
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення