104
2
36694
Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на майно.
Положеннями цивільного законодавства передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном – протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю.
Захист цивільних прав здійснюється судом, шляхом визнання права власності. У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається тільки за рішенням суду.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнішньому володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
У разі виникнення спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди для їх подальшого вирішення, враховують наступні умови:
У разі, якщо давнішній володілець втратив майно не зі своєї волі, та повернув це майно протягом одного року або пред’явив протягом цього ж строку позов про його витребування, набувальна давність не переривається.
Не переривається набувальна давність також, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є спадкоємцем (правонаступником) попереднього власника майна, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Відносно набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, то такі правовідносини регулюються земельним законодавством, в якому встановлено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п’ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органів державної влади, або органів місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність або надання ним у користування земельної ділянки.
Так само, трапляються непоодинокі випадки, коли особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору (оренди, зберігання, тощо) з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про його повернення. У такому разі, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п’ятнадцять, а на рухоме майно – через п’ять років з часу спливу позовної давності.
Ураховуючи загальні положення норм, які регулюють набувальну давність, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ.
Відтак, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об’єкт третіми особами за набувальною давністю.
Можна відзначити з Прикінцевих та Перехідних положень цивільного законодавства, правила норм, статті що регулюють набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цивільним законодавством, та беручи до уваги, що цивільне законодавство набрало чинності з 1 січня 2004 року, положення норм статті що регулюють набувальну давність, поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнішнього володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.
Варто зазначити той факт, що до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном.
Таким чином, давнішній володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог цивільного законодавства.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, особа, яка має намір набути право власності на майно за набувальною давністю, повинна звернутися до суду, з дотриманням вимог цивільного законодавства, за наявності доказів добросовісного володіння майном протягом встановленого строку.
Залишилиcь запитання?
Наші контакти: http://holgroup.com.ua/ https://www.facebook.com/HolGroup.com.ua/ https://www.instagram.com/hol_group/
Автор консультації: HolGroup
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
54
Коментарі:
0
Переглядів:
67
Коментарі:
0
Переглядів:
321
Коментарі:
0
Переглядів:
389
Коментарі:
0
Переглядів:
726
Коментарі:
1
Переглядів:
607
Коментарі:
0
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Рассмотрим факты неправильного толкования судами понятия "лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом" при отказах в удовлетворении исков по ст. 344 (набувальная давнiсть). А также свежую ухвалу Верховного Суда № 910/17274/17 от 04.12.2018, позиция и разъяснения в данном деле позволяют надеяться на изменение несправедливой практики неправильного трактования добросовестности, при котором суды считают, что "Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном". Эти суды по сути, подменяют понятие" лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом" на понятие "добросовестный приобретатель права собственности" в контексте ст 330 и 388 ГК Украины, в соответствии с которыми, добросовестным приобретателем является лицо, НЕ ЗНАВШЕЕ, что приобрело имущество у лица, не имевшего прав на его отчуждение. В результате эти суды считают, что применительно к ст. 344 лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом НЕ должно было знать, что это имущество чужое. По их логике, если лицо знало, что имущество чужое, то нет факта добросовестности при завладении, а значит в иске нужно отказать. Такая позиция суда является ошибочной, потому, что понятие "лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом" не явлется тождественным понятию "добросовестный приобретатель права собственности", так как в делах по ст. 344 лицо не является ПРИОБРЕТАТЕЛЕМ права собственности при завладении чужим имуществом, ведь в п.1 ст. 344 написано следующее: "лицо, добросовестно ЗАВЛАДЕВШЕЕ чужим имуществом", то есть формулировка именно ЗАВЛАДЕВШЕЕ, а не "лицо, которое добросовестно ПРИОБРЕЛО право собственности". Действительно - если бы лицо сразу приобрело право собственности, то этому лицу и не нужно было бы получать право собственности по ст. 344, ведь лицо уже было бы собственником. А в делах по ст.344 лицо всегда ЗАВЛАДЕВАЕТ чужим имуществом и только потом рассчитывает получить право собственности. Таким образом, в контексте статьи 344 неприменимо понятие "добросовестный приобретатель права собственности", (который НЕ знает, что имущество чужое) Это соответствует и разъснению, данному Верховным Судом Украины в письме от 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" в котором отмечено “факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство)” Такую же позицию обозначил Верховный Суд в ухвале № 910/17274/17 от 04.12.2018, в данной Ухвале суд разумно считает, что, цитирую: “незнання і неможливість особи знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності НЕ Є УМОВОЮ набуття цією особою права власності за набувальною давністю. Поняття «добросовісний набувач права власності на майно» і «особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном» у цивільному праві не є тотожними. В контексті частини першої статті 344 Цивільного кодексу України «добросовісністю» є невчинення особою перешкод власнику майна у реалізації ним свого права власності на майно протягом строку, визначеного у цій нормі. На забезпечення можливості власника бути обізнаним про те, що інша особа володіє її майном, і реалізувати своє право власності покликана умова про відкритість володіння." Таким образом, Верховный Суд объяснил, что для соблюдения добросовестности не требуется НЕзнание лицом того факта, что оно завладевает чужой вещью. В подтверждение своей позиции, Верховный суд ссылается на п.3 ст. 344, цитирую: "На користь такого висновку свідчить також те, що відповідно до частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Очевидно, що у такій ситуації особа, яка заволоділа майном на підставі договору, не може не знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, як і про те, що це майно належить іншій особі." Действительно, если в п.3 ст. 344 предусмотрено, что лицо в момент завладениия знало, что имущество ему не принадлежит, и при этом должно получить право собственности, то это лицо считается лицом, добросовестно завладевшим чужим имуществом. Таким образом, прямо в основном тексте статьи, предусмотрено ОСОЗНАНИЕ лицом в момент завладения того факта, что оно завладевает имуществом, которое ему не принадлежит. Верховный Суд розъясняет, что для соблюдения добросовестности в контексте ст. 344, необходимо лишь невчинення преград собственнику имущества в осуществлении его права собственности, в случае таковых требований со стороны собственника. Данная позиция Верховного Суда позволяет надеться на то, что прекратится несправедливая пратика, при которой суды отказывают в исках по ст.344 под ошибочным предлогом "недобросовестности завладения", считая что "Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном".
Умови отримання права власності на квартиру за давністю володіння - це ТАКАЯ ЧУШЬ !!! Хотілось би подивитися на ту людину, яка все оце придумала !!! ВСЕ РІШАЮТЬ ГРОШІ !!!!! Ми, інвестори, 22 роки живемо в будинку, який фактично житловий, але 22 роки юридично не введений в експлуатацію (є всі комунальні потреби). Тому через суд не можемо отримати право власності. Суд дає таке право тілько по давності володіння тим, у кого є великі гроші, щоб купити це право ! Адже в цьому випадку суду не треба докази, чи введений будинок в експлуатацію, чи ні.