Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2020 року у справі №199/6042/19
Ухвала ВП ВС від 25.07.2021 року у справі №199/6042/19

УХВАЛА

13 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 199/6042/19

Провадження № 14-117цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача -Штелик С. П.,

суддів:Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О.

С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Дуос Капітал", ОСОБА_2, третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними акта приймання передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна, акта прийому-передачі нерухомого майна учаснику товариства, визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства, скасування записів про право власності, зобов'язання повернення земельної ділянки

за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2019 року в складі судді Руденка В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року в складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Дуос Капітал" (далі - ТОВ "Дуос Капітал"), ОСОБА_2 та просила:

- визнати недійсним акт приймання-передачі до статутного капіталу від 19 березня 2019 року в частині нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, складений між ОСОБА_1 та ТОВ "Дуос Капітал";

- визнати недійсним акт приймання-передачі до статутного капіталу від 19 березня 2019 року в частині нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, складений між ТОВ "Дуос Капітал" та ОСОБА_2;

- визнати недійсним протокол загальних зборів учасників ТОВ "Дуос Капітал" № 19/-03 від 19 березня 2019 року про вихід зі складу учасників ТОВ "Дуос Капітал" та повернення майна, внесеного до статутного капіталу, в частині нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ОСОБА_1 № 28827085, внесений державним реєстратором Третяк Т. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 листопада 2018 року; про право власності ТОВ "Дуос Капітал" № 30779497, внесений державним реєстратором Ковальовим С. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 березня 2019 року; про право власності ОСОБА_2 № 30781241, внесений державним реєстратором Ковальовим С. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 березня 2019 року;

- зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованих будівель.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2018 року в справі № 191/2789/18 затверджено мирову угоду, укладену 20 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, якою, зокрема визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлі та споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі цієї ухвали 08 листопада 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності навищевказані будівлі та споруди. У подальшому ОСОБА_1 передав, а ТОВ "Дуос Капітал" на підставі акта приймання-передачі прийняло до статутного капіталу майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1, та 20 березня 2019 року здійснило реєстрацію права власності за собою на цей комплекс. Того ж дня відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Дуос Капітал" про вихід зі складу учасників від 19 березня 2019 року ТОВ "Дуос Капітал" на підставі акта приймання-передачі передало майновий комплекс ОСОБА_2, який 20 березня 2019 року зареєстрував право власності за собою на це майно.

21 березня 2019 року постановою Дніпровського апеляційного суду скасовано ухвалу суду, на підставі якої за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будівлі та споруди, які розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1, власником якої є Дніпровська міська рада.

Оскільки Дніпровська міська рада не приймала будь-якого рішення щодо виділення ОСОБА_1 цієї земельної ділянки, а підстава, за якою у нього виникло право власності на зазначені вище будівлі та споруди, відпала, вважають, що оскаржувані акти приймання-передачі, протокол загальних зборів є недійсними, у зв'язку з чим внесені на підставі цих актів записи про право власності підлягають скасуванню, а земельна ділянка, на якій ОСОБА_1 самовільно побудував спірне нерухоме майно, поверненню Дніпровській міській раді на підставі частини 2 статті 1212 ЦК України.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровськогорайонного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року, позовну заяву Дніпровської міської ради визнано неподаною та повернуто позивачу.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, оскільки в позовній заяві об'єднано декілька вимог, які належить розглядати за правилами різного судочинства (господарського та цивільного), що відповідно до пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України є підставою для повернення позовної заяви.

У серпні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 25 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позовні вимоги в цій справі є однорідними, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших позовних вимог, а тому зазначена справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та в одному провадженні. Проте суди попередніх інстанцій на наведене уваги не звернули, неправильно визначилися з юрисдикцією цього спору, внаслідок чого безпідставно повернули позовну заяву. До того ж вказує, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 361/3009/16-ц, від 30 травня 2018 року в справі № 907/1215/15, від 13 березня 2018 року в справі № 415/2542/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року в справі № 202/29556/13-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

05 жовтня 2020 року справа № 199/6042/19 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року справу передано на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року зазначену справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у Частинами 1 та 4 статті 404 ЦПК України.

Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Друга судова палата Касаційного цивільного суду зазначила, що у цій справі Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1, ТОВ "Дуос Капітал", ОСОБА_2 про визнання недійсними акта приймання-передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна, акта приймання-передачі нерухомого майна учаснику товариства, визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства, скасування записів про право власності та зобов'язання повернути земельну ділянку. Повертаючи позовну заяву позивачу на підставі пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що вищевказані позовні вимоги підлягають розгляду за правилами різного судочинства (господарського та цивільного).Касаційна скарга Дніпровської міської ради містить доводи щодо порушення судами правил предметної та суб'єктної юрисдикції. При цьому Дніпровська міська рада обґрунтовувала свою касаційну скаргу тим, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а колегією суддів не встановлено, що Велика Палата Верховного Суду викладала в своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 361/3009/16-ц, від 30 травня 2018 року в справі № 907/1215/15, від 13 березня 2018 року в справі № 415/2542/15-ц, на які заявник посилається у касаційній скарзі, стосуються інших (не тотожних) правовідносин, які є відмінними від правовідносин, які виникли в цій справі. Отже, наявні умови, передбачені частиною 6 статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо другої підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Друга судова палата Касаційного цивільного суду вказала, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 911/1431/18 (провадження № 12-228гс18) та від 16 вересня 2020 року в справі № 9901/134/20 (провадження № 11-176заі20) викладено висновок про те, що об'єднання в позові кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, є підставою для повернення позовної заяви. У пункті 2 частини 4 статті 185 ЦПК України передбачено, що заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пункті 2 частини 4 статті 185 ЦПК України). Аналогічні положення містяться в пункті 2 частини 5 статті 174 ГПК України та в пункті 6 частини 4 статті 169 КАС України. Відповідно до частини 1 статті 20 ЦПК України, частини 4 статті 188 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року (провадження № 6-229цс14) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20).

Друга судова палата Касаційного цивільного суду зазначила, що інститут повернення позовної заяви позивачу передбачений для усунення недоліків позовної заяви і таке повернення не позбавляє позивача права на повторне звернення до цивільного суду в порядку, встановленому законом після усунення недоліків. Разом з тим, подання позовної заяви, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, наслідком чого є неможливість повторного звернення позивача з тією самою позовною заявою до суду цивільної юрисдикції. З огляду на викладене дійшла висновку, що у випадку подання позовної заяви, частина вимог якої не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд позбавлений можливості застосовувати положення статті 185 ЦПК України щодо повернення позовної заяви. У такому випадку суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, вирішити питання про відкриття провадження.

З наведених підстав справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду також у зв'язку із необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 911/1431/18 (провадження № 12-228гс18) та від 16 вересня 2020 року в справі № 9901/134/20 (провадження № 11-176заі20).

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви, з яких справу передано для розгляду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду, з огляду на таке.

Щодо першої підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

У цій справі Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1, ТОВ "Дуос Капітал", ОСОБА_2 про визнання недійсними акта приймання-передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна, акта приймання-передачі нерухомого майна учаснику товариства, визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства, скасування записів про право власності та зобов'язання повернути земельну ділянку.

З предмета й підстав позову, викладених у позовній заяві, вбачається, що рада звернулася до суду з позовом у цій справі на захист порушеного права територіальної громади на землі комунальної власності, на яких розташоване нерухоме майно, право власності на які перейшло до відповідачів.

Захист порушеного права територіальної громади на землі комунальної власності не пов'язаний із здійсненням господарської діяльності. Між сторонами спору не існують правовідносин, які притаманні господарській діяльності, господарським правовідносинам.

Великою Палатою неодноразово вирішувалося питання щодо формування критеріїв розмежування справ цивільної та господарської юрисдикції.

Зокрема, у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року (справа № 709/433/17, провадження № 14-169цс19) вказано, що критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України (у чинній редакції, що діяла на момент подання позову), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Проте разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України (у чинній редакції, що діяла на момент подання позову), господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У пункті 6 вказаної статті передбачено віднесення до юрисдикції господарського суду справ у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справ у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року (справа № 607/6079/18, провадження № 14-485цс18), в якій зазначено, що критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання критеріїв розмежування між справами цивільного та господарського судочинства, а тому заявником не дотримано умов передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною 6 статті 403 ЦПК України.

Щодо другої підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

На підставі частини 4 статті 403 ЦПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду також у зв'язку із необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 911/1431/18 (провадження № 12-228гс18) та від 16 вересня 2020 року в справі № 9901/134/20 (провадження № 11-176заі20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 911/1431/18 (провадження № 12-228гс18) щодо процесуальних наслідків об'єднання позивачем вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, зазначено таке:

"Частиною 4 статті 173 ГПК України встановлено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 6 статті 173 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи в разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України).

Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об'єднання позовних вимог, в разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз'єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України.

У цій справі попередні судові інстанції зазначеного вище не врахували та встановивши, що у позові об'єднані вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, дійшли помилкових висновків щодо процесуальних наслідків такого порушення та безпідставно відмовили у відкритті провадження у справі.

Наведене є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій повністю з передачею справи на новий розгляд для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі".

У постанові від 16 вересня 2020 року в справі № 9901/134/20 (провадження № 11-176заі20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що "відповідно до частини 1 статті 172 КАС в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належать розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 172 КАС).

До того ж частиною 5 статті 172 КАС встановлено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Наведені обставини свідчать про те, що позивачем об'єднані позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства. Крім того, щодо цих вимог визначена виключна підсудність різним судам.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач порушив правила об'єднання позовних вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства. Крім того, щодо цих вимог визначена виключна підсудність різним судам".

При цьому постановою від 16 вересня 2020 року в справі № 9901/134/20 (провадження № 11-176заі20) Велика Палата Верховного Суду залишила без змін ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 червня 2020 року, якою позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України у зв'язку з тим, що у позовній заяві об'єднано позовні вимоги, які належать розглядати в порядку різного судочинства.

Аналогічні процесуальні наслідки об'єднання позивачем вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, передбачені й у чинному ЦПК України.

Оскільки позов було подано за правилами ЦПК України в редакції, що діяла після 15 грудня 2017 року, аналізу підлягають процесуальні норми чинного ЦПК України, що діяв на час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Згідно із пунктом 2 частини 4 статті 185 ЦПК України позовна заява повертається якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пунктом 2 частини 4 статті 185 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 188 ЦПК України).

За змістом частин 6 -7 статті 188 ЦПКУкраїни суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог. Про об'єднання справ в одне провадження, роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Таким чином, процесуальним законом на момент відкриття провадження у справі передбачено правові наслідки подання позову з порушенням правил об'єднання вимог - повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України).

Друга судова палата Касаційного цивільного суду зазначила, що інститут повернення позовної заяви позивачу передбачений для усунення недоліків позовної заяви і таке повернення не позбавляє позивача права на повторне звернення до цивільного суду в порядку, встановленому законом після усунення недоліків. Разом з тим, подання позовної заяви, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, наслідком чого є неможливість повторного звернення позивача з тією самою позовною заявою до суду цивільної юрисдикції. З огляду на викладене колегія дійшла висновку, що у випадку подання позовної заяви, частина вимог якої не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд позбавлений можливості застосовувати положення статті 185 ЦПК України щодо повернення позовної заяви. У такому випадку суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, вирішити питання про відкриття провадження.

Фактично Друга судова палата Касаційного цивільного суду порушує питання про відступ від положень статей 185, 188 ЦПК України, а не від висновків щодо їх застосування в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 911/1431/18 (провадження № 12-228гс18) та від 16 вересня 2020 року в справі № 9901/134/20 (провадження № 11-176заі20), що не є підставою розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду за частиною 3 статті 403 ЦПК України.

На обгрунтування доводів про відступ від висновків Великої Палати Верховного Суду Друга судова палата Касаційного цивільного суду посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року (провадження № 6-229цс14) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20).

Такі посилання є безпідставними, оскільки постанову Верховного Суду України від 28 січня 2015 року (провадження № 6-229цс14) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20) прийнято за редакції ЦПК України, чинної до 15 грудня 2017 року, а відповідно до частини 3 статті 3 чинного ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Друга судова палата Касаційного цивільного суду не позбавлена можливості перевірити правильність застосування судами статей 185, 188 ЦПК України у межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 409 ЦПК України.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд.

Згідно з частиною 6 статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Повернути справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Дуос Капітал", ОСОБА_2, третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними акта приймання передачі до статутного капіталу товариства нерухомого майна, акта прийому-передачі нерухомого майна учаснику товариства, визнання недійсним протоколу загальних зборів товариства, скасування записів про право власності, зобов'язання повернення земельної ділянки на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. П. Штелик Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв В. В. Британчук Г. Р. Крет Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор'єва К. М. Пільков М. І.

Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко О. С. Золотніков І. В. Ткач Л. Й. Катеринчук