Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.08.2018 року у справі №554/1499/17

Постанова

Іменем України

20 травня 2020 року

м. Київ

справа № 554/1499/17

провадження № 61-39673 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - ОСОБА_2;

відповідачі: Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Державна казначейська служба України;

представник Головного управління Національної поліції в Полтавській області - Сиромятніков Вадим Валерійович;

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Лобова О. А., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він має статус учасника бойових дій, з 2002 року проходив службу в Збройних силах України.

26 січня 2004 року він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. У листопаді 2016 року він був звільнений з органів внутрішніх справ у зв'язку з реформуванням органів міліції та створенням нового органу - Національна поліція України, та був прийнятий на службу в Головне Управління Національної поліції в Полтавській області. Під час проходження служби в органах внутрішніх справ він захворів та отримав ряд серйозних захворювань, які загострились після проходження служби в зоні АТО.

У зв'язку з погіршенням стану здоров'я він проходив військову лікарняну комісію в поліклініці Міністерства внутрішніх справ з 14 грудня 2015 року по 24 грудня 2015 року. 05 січня 2016 року у зв'язку з неможливістю проходження служби за станом здоров'я, він звернувся до відділу кадрів поліції з рапортом про своє звільнення за станом здоров'я, проте рапорт відмовились приймати, змушували написати рапорт про звільнення за власним бажанням. 11 січня 2016 року був виготовлений висновок військово-лікарської комісії, в якому було зазначено, що він непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, про що було повідомлено керівництво.

18 січня 2016 року він отримав лист з Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому було зазначено, що наказом від 12 січня 2016 року № 19 за фактом відсутності його на службі без поважних причин та не повідомлення про це керівництво, прийнято рішення про звільнення з поліції відповідно до статті 7 дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Підставою про звільнення стали результати службової перевірки про невихід на службу без поважних причин з 14 грудня 2015 року до 22 грудня 2015 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, що набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 12 січня 2016 року № 19 "Про порушення дисципліни працівником та притягнення до дисциплінарної відповідальності". Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 15 січня 2016 року № 7о/с. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 11 березня 2016 року № 249 "Про внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції від 12 січня 2016 року № 19". Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України із: "за допущені прогули, відсутність на роботі (службі) з 14 грудня 2015 року по 22 грудня 2015 року без поважних причин старшого інспектора лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України" на "звільнити через хворобу за рішенням медичної комісії про непрацездатність до служби в поліції, пункт 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Зазначав, що унаслідок незаконного звільнення йому завдано значної моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на його користь 190 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2018 року у складі судді Чуванової А. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 180 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що унаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди та значних душевних страждань, а тому наявні правові підстави для відшкодування моральної шкоди у розмірі, визначеному з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2017 року змінено. Зменшено розмір стягнутих з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди з 180 тис. грн до 10 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що унаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди та душевних страждань. Зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди апеляційний суд керувався принципами справедливості та виваженості, виходячи із засад добросовісності та розумності, і дійшов висновку, що сума завданої моральної шкоди у розмірі 180 тис. грн значно перевищує розмір реально завданої позивачу моральної шкоди, яку суд апеляційної інстанції оцінив у 10 тис. грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 554/1499/17 з Октябрського районного суду м. Полтави.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції. дійшовши висновку, що дійсно унаслідок незаконного звільнення були порушені його конституційні та трудові права, зменшив розмір відшкодування моральної шкоди.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновок судово-психологічної експертизи, якою було встановлено, що можливий розмір відшкодування грошової компенсації моральної шкоди складає 72 мінімальних заробітних плат (станом на січень 2018 року мінімальна заробітна плата в Україні встановлена у розмірі 3
723 грн, 72 х 3 723 грн = 268 056 грн), своїх висновків не мотивував.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року Головне управління Національної поліції в Полтавській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначало, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, з 2002 року проходив службу в Збройних силах України.

26 січня 2004 року він був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ у звязку з реформуванням органів міліції і створенням нового органу - Національна поліція України, та був прийнятий на службу в Головне Управління Національної поліції в Полтавській області.

Під час проходження служби в огрнанах внутрішніх справ ОСОБА_1 захворів та отримав ряд серйозних захворювань, які загострились після проходження служби в зоні АТО (а. с. 21-39).

Наказом від 12 січня 2016 року № 19 за фактом відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин та не повідомлення про це керівництво, прийнято рішення про звільнення його з поліції відповідно до статті 7 дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Підставою про звільнення стали результати службової перевірки про невихід на службу без поважних причин з 14 грудня 2015 року до 22 грудня 2015 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, що набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 12 січня 2016 року № 19 "Про порушення дисципліни працівником та притягнення до дисциплінарної відповідальності". Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 15 січня 2016 року № 7о/с. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 11 березня 2016 року № 249 "Про внесення змін до наказу Головного управління Національної поліції від 12 січня 2016 року № 19". Зобовязано Головного управління Національної поліції в Полтавській області змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, зі служби в Національній поліції України із: "за допущені прогули, відсутність на роботі (службі) з 14 грудня 2015 року по 22 грудня 2015 року без поважних причин старшого інспектора лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України" на "звільнити через хворобу за рішенням медичної комісії про непрацездатність до служби в поліції, пункт 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з висновком судово-психологічної експертизи від 31 липня 2017 року № 90 унаслідок звільнення позивача ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за дисциплінарне порушення, враховуючи результати психологічного дослідження матеріалів цивільних справ, характеристик та індивідуально-психологічних особливостей підекспертного, можливо говорити про наслідок сильного емоційного переживання, яке призводить до страждань (моральної шкоди) протягом тривалого часу у позивача; можливий розмір відшкодування грошової компенсації моральної шкоди "D", спричиненої ОСОБА_1, складає 72 мінімальних заробітних плат. З 01 січня 2018 року мінімальна заробітна плата в Україні встановлена у розмірі 3 723
грн, 72 х 3 723 грн = 268 056 грн (а. с. 160-169).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі та згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 та в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 490/219/17-ц (провадження № 61-30338св18).

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам розяснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Установивши, що доводи та надані докази в справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача на працю призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно врахував вимоги розумності та справедливості, а також конкретні обставини справи: роботу ОСОБА_1 протягом тривалого часу з позитивними характеристиками, характер порушення його прав, істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав.

Доводи касаційної скарги в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі розгляду справи у суді касаційної інстанції. При цьому слід зазначити, що відповідно до частини 6 статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими частини 6 статті 147 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара