Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №304/1788/18

Ухвала

Іменем України

16 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 304/1788/18

провадження № 61-21866ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Крегула Іван Іванович,

заінтересована особа - ОСОБА_1,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2019 року у складі судді Шешені М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Крегула Іван Іванович (далі - приватний виконавець) звернувся до суду із поданням з вимогою про звернення стягнення на житловий одноповерховий будинок з мансардним поверхом, загальною площею 195,4 кв. м, житлова площа 121,71 кв. м, будівельний об'єм 590,00 куб. м, комунікації відсутні, група капітальності - ІІІ, який розташований на земельній ділянці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,08 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2123255100:01:006:0040.

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2019 року подання задоволено. Звернуто стягнення на житловий одноповерховий будинок з мансардним поверхом, загальною площею 195,4 кв. м, житлова площа 121,71 кв. м, будівельний об'єм 590,00 куб. м, комунікації відсутні, група капітальності - ІІІ, який розташований на земельній ділянці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,08 га, за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2123255100:01:006:0040, та належить ОСОБА_1.

Суд першої інстанції, задовольняючи подання, врахував те, що після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2016 року № 304/161/16-ц щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про іпотечний кредит у розмірі 469 967,43 грн та судового збору, приватним виконавцем здійснено ряд примусових заходів, зокрема постановою накладено арешт на майно боржника, здійснено арешт коштів боржника. Також, приватним виконавцем 21 червня 2018 року складено акт, відповідно до якого у житловому будинку на АДРЕСА_1 Перечин відсутнє рухоме майно боржника, зазначений будинок не використовується для житла і в ньому не проживають малолітні чи неповнолітні особи. Суд першої інстанції зробив висновок, що оскільки приватним виконавцем надано належні і допустимі докази про те, що ним вчинено всі можливі дії в ході примусового виконання виконавчого провадження, а також те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання законних вимог приватного виконавця, у нього відсутні грошові кошти та рухоме майно, на які може бути звернено стягнення, подання підлягає задоволенню.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що приватним виконавцем надано належні докази, що ним вчинені усі можливі дії під час примусового виконання у виконавчому провадженні і встановлено відсутність грошових коштів та рухомого майна, на які може бути звернено стягнення.

Підставою для задоволення подання також є те, що на належній боржнику земельній ділянці збудовано житловий будинок, забудовником якого є боржник, право власності на нього в установленому законом порядку не зареєстровано. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи заявника, що приватним виконавцем не дотримано вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про іпотеку", яким передбачена процедура звернення стягнення на предмет іпотеки. У таких висновках суд апеляційної інстанції керувався тим, що об'єкт незавершеного будівництва нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, відносно якого заявлено подання, не є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 21 грудня 2007 року № 334/23-2007, а тому щодо такого майна може вирішуватися питання про звернення стягнення.

ОСОБА_1 29 листопада 2019 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Просив відмовити у задоволені подання, направити його до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що об'єкт незавершеного будівництва, на яке судом звернуто стягнення, розташований на земельній ділянці, переданій в іпотеку, а тому, на переконання заявника, такий об'єкт є предметом іпотеки. За таких обставин, заявник вважає, що судами порушено вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Також, заявник вважає, що судами не застосовані положення Закону України "Про іпотеку", оскільки приватний виконавець, визначаючи оцінку майна, на яке звернуто стягнення, не отримав згоду іпотекодавця та іпотекодержателя, а також рішення з цього приводу. Приватним виконавцем не отримано згоду іпотекодавця на продаж іпотечного майна. Заявник серед іншого зазначає, що майно, на яке звернуто стягнення, не належить йому, а іншій особі, яка не є стороною виконавчого провадження.

Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій дають підстави для висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач; якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності таких рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Крегули І. І. із заявою від 08 червня 2018 року про відкриття виконавчого провадження з примусовому виконання виконавчого листа Перечинського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2016 року № 304/161/16-ц щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованості за договором про іпотечний кредит від 20 лютого 2007 року № 62/22-07 у розмірі 469 967,43 грн та судового збору у сумі 7 049,51 грн.

19 червня 2018 року постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження ВП № ~organization0~ про примусове виконання виконавчого листа від 02 липня 2016 року № 304/161/16-ц.

19 червня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження та штрафу.

20 червня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою, зокрема накладено арешт на грошові кошти, що містяться на усіх відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику у виконавчому провадженні ОСОБА_1.

Відповідно до акта приватного виконавця від 21 червня 2018 року, складеного у присутності понятих, у житловому будинку на АДРЕСА_1 відсутнє рухоме майно боржника, зазначений будинок не використовується для житла і в такому не проживають малолітні чи неповнолітні особи. Боржником не подано декларацію про доходи, у зв'язку з чим неможливо встановити наявність у нього рухомого майна.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що приватним виконавцем вжито заходи для отримання відомостей щодо наявності у боржника ОСОБА_1 транспортних засобів, однак згідно з відповіддю від 17 листопада 2018 року № 31/7/1/1448 ТСЦ № 2141 транспортні засоби за боржником ОСОБА_1 не зареєстровані.

Матеріали подання приватного виконавця містять повідомлення з різних банківських установ, які підтверджують відсутність відкритих банківських рахунків у боржника ОСОБА_1. Також, за наслідками перевірки майнового стану боржника приватним виконавцем встановлено, що відповідно до будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, ОСОБА_1 побудовано житловий одноповерховий будинок з мансардним поверхом, загальною площею 195,4 кв. м, житлова площа 121,71 кв. м, будівельний об'єм 590,00 куб. м, комунікації відсутні, група капітальності - ІІІ, який розташований на земельній ділянці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,08 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2123255100:01:006:0040.

Щодо оцінки вимоги про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Зазначене конституційне положення відображено й у статті 14 ЦПК України 2004 року, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а також рішеннями, які відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом частини 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна (частина 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження").

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця (частина 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Щодо наведеного правила у законодавстві наявні винятки: відповідно до пункту 4 частини 2 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини 10 статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Задовольняючи подання приватного виконавця про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судове рішення боржником не виконується, в результаті вжитих заходів приватного виконавця не встановлено зареєстрованих за боржником транспортних засобів, рухомого майна та відкритих банківських рахунків на ім'я боржника, на які може бути звернено стягнення.

Під час виконавчого провадження ВП № ~organization1~ з примусового виконання виконавчого листа від 02 липня № 304/161/16-ц приватним виконавцем встановлено, що відповідно до будівельного паспорту на забудову земельної ділянки, ОСОБА_1 побудовано житловий одноповерховий будинок з мансардним поверхом, загальною площею 195,4 кв. м, житлова площа 121,71 кв. м, будівельний об'єм 590,00 куб. м, комунікації відсутні, група капітальності - ІІІ, який розташований на земельній ділянці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,08 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2123255100:01:006:0040.

Право власності на об'єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2123255100:01:006:0040, ОСОБА_1 не зареєстровано.

За на ведених обставин приватний виконавець на підставі статей 48, 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, правильного встановивши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення подання та звернення стягнення на житловий будинок, який розташований на земельній ділянці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,08 га за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер undefined, та належить ОСОБА_1, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.

Доводи заявника, що судами порушено вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та Закону України "Про іпотеку", оскільки об'єкт незавершеного будівництва розташований на земельній ділянці, яка передана в іпотеку, є безпідставними, оскільки предмет розгляду подання приватного виконавця не стосується звернення стягнення на предмет іпотеки чи іншого способу відчуження предмета іпотеки.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE (~echr0~) № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN (Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії), № 26737/95,

§ 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, їх зміст та обґрунтування, а також доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки не встановлено неправильне застосування норм права.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її реалізації чи тлумачення, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішень не впливають.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Перечинського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року за поданням приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Крегули Івана Івановича, заінтересована особа - ОСОБА_1, про звернення стягнення на майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко