Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.02.2022 року у справі №554/3246/18
Ухвала КЦС ВП від 10.09.2020 року у справі №554/3246/18

Ухвала

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 554/3246/18

провадження № 61-12269св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова група "ТАС" Запорізька регіональна дирекція,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року у складі судді Тімошенко Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, посилаючись на те, що 19 серпня 2012 року близько 13 год. 50 хв. ОСОБА_2 керував технічно справним автомобілем "RENAULT CLIO", реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухався по своїй смузі руху в напрямку міста Харкова автодорогою Харків - Зміїв у Харківському районі Харківської області. Під час руху вказаною автодорогою в районі будинку № 238 по вулиці Орєшкова в селі Васищеве Харківського району Харківської області ОСОБА_2 грубо порушив вимоги пункту 10.1, підпункту "в" пункту 14.2, пункту 1.1 додатку 2 розділу 34 "Дорожня розмітка" підрозділу 1 "Горизонтальна розмітка" Правил дорожнього руху України та перед здійсненням маневру - виїзду на смугу зустрічного руху - не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, чим створив небезпеку для водія автомобіля "ЗАЗ-110206", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_3, який рухався в напрямку міста Зміїв, та перебуваючи в стані аварійної ситуації, був вимушений виїхати на праве по ходу свого руху узбіччя, де втратив керування автомобілем, виїхав на зустрічну смугу руху та зіткнувся з автомобілем "ВАЗ 2101", реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався в напрямку міста Харкова.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) її чоловік - водій автомобіля "ВАЗ 2101", реєстраційний номер НОМЕР_3, та вона як пасажир цього автомобіля отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження і знаходилися на лікуванні за місцем свого проживання. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2017 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України), на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. На час подання позову її чоловік ОСОБА_4 помер, однак для відновлення свого здоров'я та на лікування чоловіка вона витратила спільні кошти подружжя в сумі 7
437,38 грн, що підтверджується чеками. Крім того, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень їй заподіяно моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю, емоційних та душевних стражданнях, необхідності вживати заходів для відновлення свого здоров'я. На розмір заподіяної моральної шкоди також вплинуло те, що вона змушена була прибувати до відділу поліції для участі в розслідуванні кримінальної справи, при тому, що вона є особою похилого віку та проживає в іншому населеному пункті. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 7 437,38 грн на відшкодування майнової шкоди та 80 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що на час ДТП його цивільно-правова відповідальність була застрахована в Приватному акціонерному товаристві Страхова група "ТАС" Запорізька регіональна дирекція (далі - ПрАТ СГ "ТАС") згідно з полісом № НОМЕР_4, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100 000 грн. Однак позивач не зверталася до страховика з вимогою про відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП, та не отримала відмову у виплаті страхового відшкодування.

Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 13 березня 2019 року ПрАТ
СГ "ТАС" залучено до участі у справі як третю особу.

Заочним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 437,38 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в межах деліктного зобов'язання потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність цієї особи. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, в результаті якої позивачу було завдано матеріальну та моральну шкоду, встановлена ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 03 листопада 2017 pоку, тому наявні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності з відшкодування завданої шкоди.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди в повному обсязі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з вини відповідача завдано шкоди здоров'ю позивача, вона зазналасередньої тяжкості тілесних ушкоджень та тривалий час знаходилася на лікуванні. Розмір матеріальних витрат, необхідних на відновлення її здоров'я, підтверджується наявними у справі доказами. Визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди, суд врахував глибину та тривалість моральних страждань позивача, порушення її звичайного способу життя, ступінь негативного впливу на стан здоров'я, пов'язаний з наслідками ДТП. Згідно з правовим висновком, наведеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі за №755/18006/15-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування. В даному випадку такий обов'язок у страховика не виник, оскільки потерпілі не зверталися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування у передбачений для цього річний строк.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

14 серпня 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до Октябрського районного суду міста Полтави.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ОСОБА_2 зазначив, що суди не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, в якій зазначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. Посилаючись на вказаний правовий висновок, апеляційний суд помилково виходив з того, що у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, оскільки його цивільно-правова відповідальність хоч і була застрахована, але підстави для виплати цього відшкодування не виникли, так як потерпілі не зверталися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування у передбачений для цього річний строк. Позиція апеляційного суду щодо неможливості звернення з вимогами до страховика у зв'язку зі спливом річного строку суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, в якій зазначено, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика або Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. В кримінальному провадженні, яке розглядалася Харківським районним судом Харківської області за його обвинуваченням у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, ОСОБА_1 заявила цивільний позов. Таким чином, страховик був повідомлений про страховий випадок, мав можливість встановити всі обставини ДТП та зобов'язаний виплатити страхове відшкодування.

Суд першої інстанції розглянув справу з порушенням умов проведення заочного розгляду справи, передбачених частиною 1 статті 280 ЦПК України, так як він подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому повідомив причини неявки, а також подав відзив на позовну заяву. Крім того, суди проігнорували його доводи про те, що надані позивачем копії фіскальних чеків не можуть бути доказами понесених витрат на лікування, так як містять інформацію про придбання медичних препаратів, які за фармакологічною групою відносяться до лікування хронічних серцевих захворювань або гострих респіраторних вірусних інфекцій, які за випискою з медичної карти стаціонарного хворого були у чоловіка позивача, тобто не пов'язані з лікуванням самої ОСОБА_1 і не знаходилися в причинно-наслідковому зв'язку з подією ДТП. Надані позивачем копії фіскальних чеків про придбання пального на загальну суму 1 070,79 грн також не відповідають критерію належності доказів, так як не підтверджують використання такого пального саме для перевезення позивача чи її чоловіка і пов'язаність поїздок з лікуванням. Тобто судами не досліджені належним чином зібрані докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що свідчить про наявність підстав, передбачених частиною 1 статті 376 ЦПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду міста Полтави.

15 жовтня 2020 року справа № 554/3246/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 415 ЦПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених частини 2 статті 415 ЦПК України, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному частини 2 статті 415 ЦПК України для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Частиною 5 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року з підстав, передбачених частиною 5 статті 403 ЦПК України, передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 147/66/17 (провадження № 61-581св18) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, МТСБУ про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що у разі, якщо потерпілий втратив право на отримання відшкодування від страховика особи, яка завдала шкоди, з підстав пропуску строків, передбачених статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", таке право підлягає захисту в межах позовної давності на загальних підставах шляхом пред'явлення позову до винуватця ДТП, що фактично відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Водночас зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду по-різному застосовується судами касаційної інстанції.

Так, в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 447/819/16-ц (провадження № 61-19129св19) за викладеними у рішенні обставинами потерпіла особа у межах строків, встановлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до страховика не зверталася, однак суд із посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) дійшов висновку про незаконність судових рішень про стягнення з винуватця ДТП на користь потерпілого відшкодування шкоди. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів про стягнення відшкодування шкоди з особи, яка її заподіяла, зазначив, що позивач повинен був вимагати кошти за майнову шкоду зі страхової компанії, а у разі її ліквідації - від МТСБУ. У разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика, який суди не дослідили та не встановили, для страхової виплати, решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України). Залучивши страховика цивільно-правової відповідальності відповідача до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд першої інстанції не врахував, що за наявності вини у ДТП страхувальника саме страхова компанія, а в разі її ліквідації - МТСБУ, зобов'язана відшкодувати завдану шкоду у межах ліміту відповідальності, передбаченого полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Суд не обговорив питання можливої відповідальності МТСБУ, не надав оцінки доводам відповідача, викладеним у запереченнях на позов та не спростував їх, ухвалив рішення без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18)), що також є порушенням норм ЦПК України.

В постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 369/3461/17 (провадження № 61-25452св18) за викладеними у рішенні обставинами потерпіла особа у межах строків, встановлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", до страховика не зверталася, однак суд із посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) дійшов висновку про незаконність судових рішень про стягнення з винуватця ДТП на користь потерпілого відшкодування шкоди.

В постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 730/125/16-ц (провадження № 61-8138св18) за викладеними у рішенні обставинами потерпіла особа у межах строків, встановлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", до страховика не зверталася, однак суд, встановивши, що особа, винна у ДТП, повідомила свого страховика про ДТП (із посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18)), дійшов висновку про незаконність судових рішень про стягнення з винуватця ДТП на користь потерпілого відшкодування шкоди. У наведеній справі ДТП сталася 03 травня 2014 року, а з позовом позивач звернувся до особи, яка завдала шкоди, у лютому 2016 року. Суд касаційної інстанції зазначив, що у травні 2014 року відповідач повідомив свою страхову компанію про ДТП, отже, обов'язок з відшкодування шкоди у межах ліміту страхового відшкодування покладається на його страховика.

Водночас відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для вирішення питання, чи виник у страховика обов'язок зі сплати страхового відшкодування, та для правильного застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду правове значення має факт звернення потерпілої особи до страховика, а не до особи, яка завдала шкоди. При цьому за викладеними у рішенні обставинами потерпіла особа у межах строків, встановлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", до страховика не зверталася й не набула права на відшкодування шкоди шляхом отримання страхової виплати.

Проблеми вирішення спорів у зв'язку зі зверненням з позовом до особи, відповідальної за завдані збитки, торкалася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у зв'язку з відступленням від правового висновку Верховного Суду України. Так, в пункті 6.13 зазначеної постанови викладено такий висновок: в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року № 3 49гс15, переглядаючи судові рішення в аналогічному спорі, Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що положення підпункту 37.1.4 пункту
37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначають можливість відмови страховика у виплаті страхованого відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків, однак не містять підстав для відмови в задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, визначених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від цього правового висновку Верховного Суду України.

У зазначених справах за фактичними обставинами потерпілі особи на момент звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди винуватцем ДТП пропустили встановлені строки подання заяви про страхове відшкодування, передбачені статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), було підставою для відшкодування шкоди особою, винною у ДТП. Однак, незважаючи на зазначені фактичні обставини, суд касаційної інстанції скасовував рішення судів попередніх інстанцій про стягнення відшкодування з особи, винної у ДТП.

За таких обставин, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є всі підстави для уточнення правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Зазначене свідчить про виключну правову проблему, що полягає у різному застосуванні висновків Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для покладення обов'язку на винну у ДТП особу відшкодувати шкоду на користь потерпілого, перед яким у страховика порушника не виникло обов'язку зі сплати страхового відшкодування внаслідок порушення потерпілим строків подання заяви про страхове відшкодування, передбачених статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Наявність різного по суті застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), свідчить про неузгоджену практику його застосування в ситуації, коли потерпіла особа, пропустивши встановлені строки подання заяви про страхове відшкодування, передбачені статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", звертається до суду за захистом свого права на відшкодування шкоди безпосередньо до особи, яка завдала шкоди.

У справі, яка переглядається, правовідносини є подібними до тих, що є предметом спору у справі № 147/66/17, і стосуються, зокрема питання щодо наявності підстав для відшкодування шкоди особою, винною у ДТП, так як потерпілі не зверталися до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування у передбачений для цього річний строк.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 252 ЦПК України у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пункту 14 частини 1 статті 253 ЦПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу № 147/66/17 прийнято до розгляду.

Виходячи з викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність зупинити провадження в цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 147/66/17.

Керуючись статтями 252, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження у справі № 554/3246/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова група "ТАС" Запорізька регіональна дирекція, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 12 грудня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 липня 2020 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 147/66/17.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук