Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2019 року у справі №324/1786/17

Ухвала

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 324/1786/17

провадження № 61-2234ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця", яка підписана представником ОСОБА_1, на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з АТ "Українська залізниця" з 1994 року по день звільнення і за весь час роботи він не притягувався до дисциплінарної або іншого виду відповідальності, а, навпаки, має низку заохочень. ОСОБА_2 зазначав, що наказом в. о. начальника структурного підрозділу "Пологівське локомотивного депо" №55/с від 03 листопада 2017 року його було звільнено з посади машиніста тепловоза цеху експлуатації локомотивів за вчинення дій, що дають підставу для втрати довір'я відповідно до пункту 2 статті 41 КЗпП.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року, залишено без змін, постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді машиніста тепловоза цеху експлуатації локомотивів АТ "Українська залізниця". Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 04 листопада 2017 року і до 29 серпень 2018 року включно, у розмірі 129 970,75 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

АТ "Українська залізниця" засобами поштового зв'язку 18 січня 2019 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_1, на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, АТ "Українська залізниця" вказує, що судами попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доказам у справі, а висновок апеляційного суду про відсутність вчинення ОСОБА_2 винних дій є передчасним та не відповідає дійсності. Вважає, що позивач, як член локомотивної бригади, відноситься до кола працівників, які є матеріально відповідальними, а тому на нього поширюється дія пункту 2 статті 41 КЗпП.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

У частині 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення ухвалені у справі про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 197 908,67 грн.

Отже, справа № 324/1786/17 не є справою з ціною позову, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 324/1786/17 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

АТ "Українська залізниця" у касаційній скарзі вказує, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки є важливою для врегулювання питання можливості/неможливості звільнення машиністів тепловозів та помічників машиністів тепловозів у зв'язку зі втратою довір'я до них з боку власника або уповноваженого ним органу на підставі частини 2 статті 41 КЗпП. Проте АТ "Українська залізниця" не вказує та не обґрунтовує в чому саме проявляється не врегульованість. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

АТ "Українська залізниця" у касаційній скарзі вказує, що справа має для відповідача виняткове значення, оскільки в юридичній особі працює тисячі членів локомотивних бригад та все частіше трапляється крадіжки дизельного пального з локомотивів, вчиненні саме локомотивними бригадами. Проте АТ "Українська залізниця" не обґрунтовує, в чому проявляється виняткове значення для відповідача цієї справи. Оскільки вказівка на факт розкрадання дизельного палива фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа має виняткове значення для АТ "Українська залізниця".

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскаржені рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга АТ "Українська залізниця" подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити акціонерному товариству "Українська залізниця" у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_1, на рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат