Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2020 року у справі №548/1636/19

Ухвала

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 548/1636/19

провадження № 61-5728ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та посилаючись на порушення ОСОБА_2 грошового зобов'язання, просив про стягнення з відповідача коштів в порядку, встановленому статтею 625 ЦК України.

В обґрунтування позову вказував, що 01 січня 2012 року близько 02 год. 50 хв. ОСОБА_2, рухаючись на автомобілі марки Skoda Octavia Tour по вул. Леніна в м.

Хорол, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення із автомобілем Daewoo Lanos під керуванням сина позивача - ОСОБА_3, який внаслідок отриманих травм помер.

Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2013 року ОСОБА_2 було засуджено за вчинення злочину за частиною 2 статті 286 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 10 місяців.

Згідно рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 29 квітня 2014 року з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто моральну шкоду, завдану злочином, у розмірі 47 450,00 грн.

Зазначав, що ОСОБА_2 не виконує свого обов'язку щодо сплати морального відшкодування, що є грошовим зобов'язанням, зокрема, останнім було сплачено лише 250,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, просив стягнути з ОСОБА_2 інфляційні втрати за період з 16 червня 2014 року по 25 травня 2016 року та з 25 травня 2016 року по 01 серпня 2019 року у розмірі 51 477,92 грн. та три проценти річних за вказані періоди у розмірі 7 277,00 грн., а всього - 58 754,92 грн.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 250,26 грн грошових коштів, як 3% річних за користування грошовими коштами за період з 01 серпня 2016 року по 01 серпня 2019 року, та 18 290.00 грн. грошових коштів, як інфляційні збитки за період з 01 серпня 2016 року по 01 серпня 2019 року, а всього 22 540,26 грн.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Вирішено питання судових витрат.

23 березня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Ціна позову в цій справі становить 58 754,92 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 548/1636/19 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення в постанові Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко