Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.08.2020 року у справі №369/15101/18

УХВАЛА

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 369/15101/18

провадження № 61-11246ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди у загальному розмірі 175 092
грн.95 коп.

В обґрунтування позову вказував, що йому на праві спільної часткової власності належить нежитлова будівля - кузня за адресою АДРЕСА_1, з часткою 9692/10000, загальною площею 125,7 кв. м. ОСОБА_1 належить 121,83 кв. м. від загальної площі будівлі. Ним також було отримано технічний паспорт на вказану будівлю та дозволи на проект відводу земельної ділянки під будівлею.

В 2008 році ТОВ "ВВ-Брік Траст" було видано державні акти на право власності на земельні ділянки, які розташовані в межах земель с. Горенка. В подальшому 13 червня 2013 року між ТОВ "ВВ-Брік Траст" та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій була розташована будівля кузні.

Зазначав, що він звертався до суду з позовом про встановлення особистого сервітуту, однак ухвалою суду від 15 травня 2014 року позов залишено без розгляду у зв'язку із тим, що позивач дізнався про знищення свого майна. Позивач звертався до правоохоронних органів у зв'язку із знищенням кузні, однак останньою постановою від 10 серпня 2018 року кримінальне провадження було закрито.

Позивач вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_2 починаючи з 13 червня 2013 року став власником земельної ділянки, на якій розташована будівля кузні, то саме відповідач має нести відповідальність за знищення майна позивача. Посилаючись на викладене, просив задовольнити позов, стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 175 092 грн.95 коп.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 175
092,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1751,00 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2020 року скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційний суд вважав, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що момент укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки відповідачем на ній було розташоване спірне нежитлове приміщення - кузня, відповідачем доведено суду, що на час придбання ним спірної земельної ділянки на ній була відсутня споруда кузні.

А тому суд апеляційної інстанції вважав, що висновок районного суду про наявність по справі письмових доказів на підтвердження знищення майна саме відповідачем та завдання саме ним позивачу матеріальних збитків, ґрунтується на припущеннях, й суперечить зібраним у справі доказам.

30 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року, в якій просив скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд, вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено, що з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 102,00 грн.

Ціна позову у даній справі становить 175 092 грн.95 коп., яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки скаржник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров