Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2021 року у справі №128/1670/19

Ухвала

Іменем України

01 червня 2021 року

м. Київ

справа № 128/1670/19

провадження № 61-8344ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання правочину недійсним, встановлення порядку користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1035 га, кадастровий номер 0520655900:02:007:0475, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; визнати незаконними та скасувати рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району 12 сесії 7 скликання від 28 вересня 2016 року № 25 про затвердження йому технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), та про передачу її у власність; скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради Бадюк О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого була проведена реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:007:0475; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,102 га, кадастровий номер 0520655900:02:007:0479, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; визнати незаконним та скасувати рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району 7 скликання від 21 грудня 2016 року № 29 про затвердження ОСОБА_3 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельної ділянки, кадастровий номер 0520655900:02:007:0479, та про передачу її у власність; скасувати рішення державного реєстратора Стрижавської селищної ради Луценка Є. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого була проведена реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:007:0479; визнати недійсним договір дарування, укладений 20 січня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, щодо відчуження земельної ділянки площею 0,102 га, кадастровий номер 0520655900:02:007:0479; скасувати рішення приватного нотаріуса Подолян О. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого була проведена реєстрація права власності на земельну ділянку площею 0,102 га, кадастровий номер 0520655900:02:007:0479; встановити порядок користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1 819 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 між співвласниками житлового будинку ОСОБА_1 (частка у праві власності 51/100) і ОСОБА_2 (частка у праві власності 49/100).

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2006 року, з урахуванням ухвали цього суду від 03 грудня 2007 року про виправлення описки, у справі № 2-83/2006 за позовом ОСОБА_3 до нього про розподіл майна подружжя та за його зустрічним позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя затверджено мирову угоду, згідно з якою сторони домовилися про розподіл майна подружжя, в тому числі житлового будинку АДРЕСА_1. Сторони домовилися розділити земельну ділянку у відповідності до належної кожній стороні частці будинку. Він зареєстрував своє право власності на 51/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1. Право власності на інші 49/100 часток зазначеного домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20 січня 2017 року. Згідно з технічним паспортом на будинок від 16 серпня 2011 року у фактичному користуванні співвласників будинку перебуває земельна ділянка площею 1 819 кв. м. Рішенням Стрижавської селищної ради 12 сесії 7 скликання від 28 вересня 2016 року № 25 йому затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1035 га, кадастровий номер 0520655900:02:007:0475, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 в межах населеного пункту смт Стрижавка та передано її у власність. 23 листопада 2016 року він зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 520655900:02:007:0475. Рішенням Стрижавської селищної ради Вінницького району 7 сесії 7 скликання від 23 березня 2016 року № 30 ОСОБА_3 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0995 га. Після розробки технічної документації ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520655900:02:007:0479 площею 0,102 га за адресою: АДРЕСА_1. До весни 2019 року співвласники не виносили в натурі межі належних їм земельних ділянок, оскільки користувалися спільним входом до будинку через коридор III, а також - спільною криницею № 11, яка фактично розташована в приміщенні коридору III. У 2018 році між співвласниками погіршилися відносини та стали виникати постійні конфлікти через спірні питання розподілу будинку та земельної ділянки. ОСОБА_2 провела перепланування приміщень будинку, перекрила запірний кран на водопровідній трубі, яка за допомогою насосної установки забезпечує подачу води до приміщення котельні, а також здійснила спробу відрізати належний йому вузол обліку газу (лічильник), а у травні 2019 року ОСОБА_2 заборонила йому користуватися криницею через приміщення котельні (кухні) та встановила паркан між належними їм земельними ділянками. При цьому точки розмежування земельних ділянок проходять через належні йому приміщення. Таким чином, виділена земельна ділянка не забезпечує йому можливості обслуговування належної частини будинку та господарських споруд.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 10 вересня 2019 року, а саме скасовано заборону ОСОБА_2 відчуження на користь будь-яких осіб земельної ділянки, кадастровий номер 0520655900:02:007:0479, площею 0,102 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Обраний спосіб має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав та інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. Після визнання судом мирової угоди ОСОБА_3 і ОСОБА_1, згідно з якою сторони домовилися про розподіл майна, що було спільною сумісною власністю подружжя, в тому числі житлового будинку, встановлено порядок користування житловим будинком, господарськими будівлями та спорудами, зареєстровано за сторонами право власності на відповідні частки будинку. Питання щодо врегулювання меж земельної ділянки та поділу земельної ділянки було вирішено між співвласниками житлового будинку при виготовленні технічної документації також в добровільному порядку. Судами не встановлено обставин (фактів) неправомірності набуття сторонами права власності на земельні ділянки, а тому, надавши правову оцінку обставинам справи щодо вчинення перешкод позивачу в користуванні і обслуговуванні належного йому на праві власності та спільного користування майна, якими обґрунтовувалися вимоги ОСОБА_1, суди дійшли висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

15 травня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про обрання ним неналежного способу захисту своїх прав, оскільки вони не врахували правових висновків щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України та щодо обрання належного способу захисту у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 450/31/17. Технічна документація на спірні земельні ділянки була розроблена з порушенням норм чинного законодавства України, так як земельна ділянка, яка йому пропонувалася для виділення, не забезпечувала можливості обслуговування належних йому частин житлового будинку і господарських приміщень.

При затвердженні технічної документації у 2016 році він не міг цього розуміти.

Також він не був присутній при встановленні меж спірних земельних ділянок. Також суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 127/21769/16-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 686/24438/15-ц, про те, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.

Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Крім того, суди не застосували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 щодо наслідків недійсності правочину.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19 зазначено, що суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Як встановили суди попередніх інстанцій, ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 листопада 2006 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 03 грудня 2007 року про виправлення описки, у справі № 2-83/2006 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя затверджено мирову угоду, згідно з якою сторони домовилися про розподіл майна подружжя, в тому числі житлового будинку АДРЕСА_1. Сторони домовилися розділити земельну ділянку у відповідності до належної кожній стороні частці будинку.

Сторони також домовилися, що ОСОБА_3 зобов'язується не чинити перешкод ОСОБА_1 у вільному доступі з приміщення кухні 1-1 (поверх 1, Літ. А) через веранду ІІІ до криниці ( № 11).

Таким чином, питання щодо врегулювання меж земельної ділянки та поділу земельної ділянки було вирішено між співвласниками житлового будинку при виготовленні технічної документації в добровільному порядку.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06 травня 2019 року право власності ОСОБА_1 на 51/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими по АДРЕСА_1 було зареєстровано 07 червня 2013 року, а право власності на інші 49/100 часток зазначеного будинку зареєстровано 20 січня 2017 року за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 20 січня 2017 року.

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 липня 2016 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером undefined площею 0,1035 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрована Управлінням Держгеокадастру у Вінницькому районі Вінницької області 29 липня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою, виготовленої 03 березня 2015 року Приватним проектно-вишукувальним підприємством "Еководземпроект".

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2016 право власності на земельну ділянку площею 0,1035 га, кадастровий номер 520655900:02:007:0475, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради 23 листопада 2016 року за ОСОБА_1.

Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Саме власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною 1 статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених частиною 1 статті 153 ЗК України та іншими законами України.

В обґрунтування позовних вимог про скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання правочину недійсним, встановлення порядку користування земельною ділянкою позивач посилався на те, що ОСОБА_2 вчинила ряд вищевказаних дій у садибному житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_1 та встановила паркан між спірними земельними ділянками.

Однак при розгляді цієї справи будь-яких порушень при винесенні оскаржуваних рішень щодо земельних ділянок позивача та відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 не встановлено. Оскаржувані рішення Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області винесено на підставі відповідних норм чинного законодавства та в межах повноважень органу місцевого самоврядування. Вказане стосується і прийнятих державними реєстраторами рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких була проведена державна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц зазначено, що обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Встановивши факт правомірності набуття сторонами права власності на спірні земельні ділянки, надавши правову оцінку обставинам справи щодо вчинення перешкод позивачу у користуванні і обслуговуванні належним йому на праві власності та спільного користування майном, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

При цьому суди правильно вказали на те, що при розгляді даної справи позивачем не доведено необхідності застосування такого крайнього заходу як позбавлення прав власності як самого позивача, так і відповідача у справі ОСОБА_2 на належні їм земельні ділянки.

Висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 127/21769/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 450/31/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 686/24438/15-ц, на які послався заявник, встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі.

Судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц.

Так у справі № 450/31/17 предметом позову було скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації права власності. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про належність обраного позивачем способу захисту у зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка була набута відповідачем, який не є власником/співвласником житлового будинку, на підставі рішень Виконавчого комітету сільської ради, які були прийняті з порушенням прав власників будинку.

В цій же справі таких обставин не встановлено.

Оскільки суди попередніх інстанцій в цій справі дійшли висновку про правомірність набуття сторонами права власності на спірні земельні ділянки, зокрема й про законність актів, на підставі яких сторони набули право власності, то не заслуговує на увагу посилання заявника на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 щодо наслідків недійсності правочину.

Що стосується посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року у справі № 127/21769/16-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 686/24438/15-ц щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, то воно є безпідставним з огляду на те, що позивач в цій справі просив встановити порядок користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1 819 кв. м. Однак вказана земельна ділянка перебувала в користуванні сторін до моменту набуття ними права власності на відповідні частини цієї ділянки і утворення нових земельних ділянок.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37,38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 04 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про скасування державної реєстрації земельних ділянок, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання правочину недійсним, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко