УХВАЛА

04 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 689/26/17

провадження № 61-16794св18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Сімоненко В. М.,

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів:

Купельського А. В., Пастощука М. М., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у лютому 2017 року, до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку і визнання державного акта про право приватної власності на землю недійсним.

В обґрунтування позову зазначила, що 15 січня 2002 року ОСОБА_2 подарував їй житловий будинок по АДРЕСА_1. У договорі дарування зазначено, що будинок розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності Соколівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області.

Проте в дійсності земельна ділянка площею 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, приватизована ОСОБА_2 у 2000 році.

Позивач вказує, що при переході до неї права власності на житловий будинок вона набула у власність і земельну ділянку, на якій він розташований, та яка необхідна для його обслуговування.

Проте ОСОБА_2 не визнає її права як власника, самостійно використовує земельну ділянку, чим перешкоджає їй у можливості належно обслуговувати свій будинок.

За таких обставин ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1, а також визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт про право приватної власності на землю.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року, ухваленим у складі судді Мазурчака В. М., ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що без проведення судової земельно-технічної експертизи, про яку позивач не клопотала, неможливо визначити розмір і конфігурацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,25 га із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер 6825886800:01:002:0099.

У іншій частині рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що це право відповідно до статті 120 ЗК України перейшло до неї при набутті права власності на розташований на цій земельній ділянці житловий будинок, проте відповідач не визнає її власником, тому права позивача підлягають захисту шляхом визнання права власності на земельну ділянку.

Оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність потреби у проведенні судової земельно-технічної експертизи, так як розмір спірної земельної ділянки визначений при її безоплатній передачі відповідачу.

Врахувавши, що при видачі ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на землю у 2000 році до ОСОБА_1 ще не перейшло право власності на спірну земельну ділянку і відповідач мав право на її безоплатну приватизацію, суд дійшов висновку, що немає правових підстав для визнання цього акта недійсним із зазначених ОСОБА_1 правових підстав, тому у цій частині апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відмову у позові.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 березня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування, і не врахував, що згідно з цією редакцією статті при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити лише на підставі цивільно-правових угод.

Вважає, що, вирішуючи таку справу, суд повинен з'ясувати причини не вирішення питання про перехід земельної ділянки у договорі, можливість укладення додаткового договору та розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування відчуженого будинку, що можливе лише за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи.

Послався на те, що постійно користується спірною земельною ділянкою і задоволення позову призведе до порушення його прав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку і визнання державного акта про право приватної власності на землю недійсним передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року.

Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із наступного.

У даній справі суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, виходив із того, що системний аналіз положень статті 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення сторонами договору дарування, свідчить про закріплення у цій статті загального принципу переходу до нового власника прав на земельну ділянку при виникненні у нього права власності на будівлю і споруду, що розміщені на цій земельній ділянці.

Касаційний суд погодився із таким висновком суду апеляційної інстанції, вважає його законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 81 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У статті 125 ЗК України у тій же редакції встановлено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Стаття 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування, передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування? на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, що переглядається, слід ураховувати наступне.

Аналіз змісту статті 120 ЗК України у відповідній редакції у сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень на перехід до нового власника прав на земельну ділянку при виникненні у нього права власності на будівлю і споруду, що розміщені на цій земельній ділянці.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, та передбачає, що правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником відповідної земельної ділянки, на якій вони розташовані, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При застосуванні положень цієї статті у поєднанні із статтею 125 ЗК України у тій же редакції необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Відповідних висновків щодо застосування статті 120 ЗК України у редакції цієї статті, чинній у період з 1 січня 2002 року по 20 червня 2007 року, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також дійшла у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 360/2285/14-ц.

Оскільки у даній справі встановлено, що ОСОБА_2 15 січня 2002 року подарував ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1, проте питання щодо переходу права власності на призначену для його обслуговування земельну ділянку при укладенні договору сторони не вирішили, касаційний суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до статті 120 ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час укладення договору дарування, до ОСОБА_1 перейшло право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, призначену для обслуговування отриманого у дар житлового будинку.

Проте у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 381/41/17 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що положення статті 120 ЗК України у редакції цієї статті, чинній у період з 1 січня 2002 року по 20 червня 2007 року, не передбачали автоматичного переходу до особи, яка набула право власності на розміщені на земельній ділянці будівлі чи споруди, права власності на цю земельну ділянку або її частину за відсутності укладеної цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки.

Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, рівність учасників правовідносин перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Ухвалення судами вищих інстанцій протилежних і суперечливих судових рішень у подібних правовідносинах при застосуванні одних і тих же норм матеріального права не відповідає принципу правової визначеності та може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання правовідносин у державі, що забезпечується у тому числі єдністю судової практики.

Відповідно до частини 2 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо частини 13 статті 7 ЦПК України не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

З огляду на вказане справа розглядатиметься Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Керуючись частиною 13 статті 7, частиною 1 статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року.

Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Сімоненко

Судді: Б. І. Гулько

В. С. Висоцька

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

В. І. Крат

М. Є. Червинська