Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №554/774/18

Ухвала

Іменем України

19 липня 2018 року

м. Київ

справа № 554/774/18

провадження № 61-39847ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: СтупакО. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересована особа - Кобеляцький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду м.

Полтави від 10 квітня 2018 року у складі судді Андрієнко Г. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про визнання ОСОБА_5 безвісно відсутнім із 01 лютого 2017 року.

Свою заяву обґрунтовувала тим, що 07 вересня 1994 року вона уклала шлюб із ОСОБА_5, який зареєстрований у Полтавському міському відділі реєстрації актів громадського стану Полтавського обласного управління юстиції, про що зроблений актовий запис № 1724. Шлюб між ними розірвано 06 червня 1997 року. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживає з нею.

У грудні 2016 року вона звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, заборгованості за аліментами, неустойки за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на утримання дитини. На судові засідання відповідач не з'являвся. Згідно з ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 30 серпня 2017 року ОСОБА_5 оголошено в розшук. Останній раз спілкувалась з ним у серпні 2012 року, і з того часу жодних відомостей від нього немає, його телефон вимкнено, за місцем реєстрації він не проживає, його місцезнаходження чи фактичне проживання не відоме, що є підставою вважати її колишнього чоловіка зниклого безвісти.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 10 квітня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що наведена ОСОБА_4 інформація не є підтвердженням безвісної відсутності особи. При цьому суд вказав, що матеріали справи не містять також доказів безвісної відсутності ОСОБА_5 за останнім відомим місцем роботи; інформації від його близьких родичів, друзів, свідків, які б могли підтвердити безвісну його відсутність, або обставини, що загрожували йому смертю.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вимог заяви є обґрунтованими, проте у зв'язку з тим, що заяву розглянуто за відсутності належним чином повідомленої ОСОБА_4 про день, час та місце розгляду її заяви, рішення суду має бути скасованим з ухваленням нового про відмову у задоволенні заяви з цих самих підстав.

У червні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення заяви, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження, установленого статтею 390 ЦПК України. У касаційній скарзі міститься заява про поновлення строку на касаційне оскарження, яка обґрунтована тим, що копію постанови апеляційного суду заявник отримала лише 27 червня 2018 року. На підтвердження зазначеного надано копію заяви про видачу судового рішення.

Перевіривши доводи заяви про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини, а саме отримання копії оскаржуваної постанови апеляційного суду лише 27 червня 2018 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Такого висновку суд дійшов з огляду на таке.

За правилами частини 1 статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Зазначена норма передбачає перш за все з'ясування місця постійного проживання особи.

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Отже, особа може бути визнана судом безвісно відсутньою лише в разі встановлення наступних обставин: відсутність особи в місці її постійного проживання (за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливості їх одержання усіма доступними способами; закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування такої особи.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов цілком аргументованого висновку про те, що факт відсутності відомостей про місце перебування особи не свідчить про можливість визнання її безвісно відсутньою.

Необізнаність ОСОБА_4 про місцезнаходження ОСОБА_5 не може бути підставою для визнання його безвісно відсутнім.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 394, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_4строк на касаційне оскарження рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 квітня 2018року тапостанови Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року.

У відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_4 про визнання особи відсутньою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 квітня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик