Ухвала

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 340/385/17

провадження № 61-35332 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Бучинського А. Б. та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року у складі колегії суддів:

Девляшевського В. А., Матківського Р. Й., Мелінишин Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань щодо повернення грошових коштів за договором позики, укладеного між ними 26 вересня 2014 року на суму 4 тис. доларів США, яка на момент звернення з позовом була еквівалентна 104 477,20 грн, з кінцевим терміном повернення 30 травня 2015 року, утворилася заборгованість, яку у добровільному порядку відповідач повертати відмовляється.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, з урахуванням зменшення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову суму у розмірі 185 215,94 грн, з яких 106 816,77 грн - основний борг, 72 468,82 грн - проценти за користування коштами та 5 930,35 грн - 3 % річних, а також судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 26 вересня 2014 року у сумі 179 285 грн 59 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання за умовами договору позики виконував неналежним чином, позику за договором не повернув, допустив утворення простроченої заборгованості, позивач вправі відновити своє порушене майнове право шляхом стягнення заборгованості за позикою із штрафними санкціями, передбаченими статтею 625 ЦК України. Разом з тим, судом враховано, що частиною 2 статті 625 ЦК України визначено право позивача на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 5 договору позики сторонами передбачено право позивача на стягнення із боржника у випадку прострочення грошового зобов'язання відсотків у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Судом враховано, що правова природа цих відсотків не являється процентами за користування позикою, оскільки згідно умов договору право вимоги на їх оплату у позивача наступало лише у випадку несвоєчасного виконання позичальником основного зобов'язання, тобто неповернення суми боргу в строк до 30 травня 2015 року, а тому, відповідно до статті 625 ЦК України та умов договору, на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та проценти у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, без врахування трьох відсотків, які становлять один і той самий вид відповідальності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши також, що боргове зобов'язання ОСОБА_2 підтверджується письмовою розпискою, підписання якої відповідач не заперечував. Посилання відповідача на те, що розписка написана під психологічним тиском позивача та інших осіб, загрозою фізичного впливу та розправою, суд визнав безпідставними, оскільки доказів того, що ОСОБА_2 звертався з цього приводу до правоохоронних органів, суду не надано.

Твердження ОСОБА_2 про те, що спірні правовідносини, які виникли між ним та ОСОБА_1, є фактично новацією боргу у позикове зобов'язання, не знайшло підтвердження при розгляді справи. Суд виходив з того, з досліджених обставин та доказів у справі неможливо зробити висновок про те, що між сторонами до складання розписки існували інші договірні зобов'язання і була домовленість про новацію у відповідності до вимог частини 2 статті 1053 ЦК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й провадження у справі закрити.

Касаційна скарга мотивована тим, що стягуючи проценти у розмірі подвійної ставки НБУ, суди не звернули уваги на те, що ставка НБУ є процентною ставкою для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку у національній валюті та на договір звичайної грошової позики фізичної особи, укладений в іноземній валюті, не поширюється; судами не застосовано строк позовної давності стосовно позовної вимоги про стягнення процентів, передбачений частиною 2 статті 258 ЦК України; не з'ясовано дійсну природу спірних правовідносин, які склались між сторонами, та не враховано, що він не отримував 4 тис. доларів США від ОСОБА_1, оскільки фактично мала місце заборгованість по взаєморозрахунках у спільній підприємницькій діяльності; судами необґрунтовано не прийняті до уваги та безпідставно відхилені аудіозаписи телефонних розмов з позивачем, які доводять факт виникнення заборгованості саме внаслідок здійснення підприємницької діяльності та підтверджують факт часткового погашення заборгованості по договірних відносинах щодо купівлі-продажу та поставки товару; судами допущено порушення предметної та суб'єктної юрисдикції, оскільки фактично має місце спір між двома суб'єктами господарювання щодо поставки та купівлі-продажу товару.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 340/385/17 із Верховинського районного суду Івано-Франківської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно з частиною 1 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Ураховуючи, що заявник оскаржує рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 рокуу тому числі з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необхідним передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною 6 статті 403, частиною 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 340/385/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду від 11 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович