Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №752/18998/19

Ухвала

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 752/18998/19

провадження № 61-3401ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування майнової та моральної шкоди, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду у розмірі 454 111 грн 39 коп., моральну шкоду у розмірі 150 228 грн, а також понесені судові витрати.

Одночасно ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1, а саме на автомобіль "DAF 95XF 430" реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп "METACO SD334" реєстраційний номер НОМЕР_2.

В обґрунтування заяви було вказано, що предметом спору є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Відповідач не бажає відшкодовувати завдану шкоду. Розмір матеріальної шкоди є значним, а тому, з метою захисту інтересів позивача та можливості стягнення шкоди в подальшому, позивач змушений звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення у вказаній справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року, заяву представника ОСОБА_3, ОСОБА_2, про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на транспортний засіб - "DAF 95XF 430" державний номерний знак НОМЕР_1, та на напівпричіп - "METACO SD334" державний номерний знак НОМЕР_2, що належать ОСОБА_1.

Не погоджуючись із ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 грудня 2019 року та постановою Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку 20 лютого 2020 року у подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення і прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що судами не наведено обґрунтованих мотивів, з яких вони дійшли висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, що є його обов'язком відповідно до частини 3 статті 154 ЦПК України. Суд не надав оцінку відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам та взяв до уваги відсутність підстав для задоволення позову.

Позивачем не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а судом не дано належної оцінки даним обставинам.

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, районний суд виходив з розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, тому вважав забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказаний транспортний засіб та напівпричіп, є співмірними заходами забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

З висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно суд апеляційної інстанції погодився, оскільки не встановив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій за матеріалами справи установлено, що у вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування майнової та моральної шкоди, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду у розмірі 454 111,39 грн, моральну шкоду у розмірі 150 228,00 грн, а також понесені судові витрати.

Одночасно ОСОБА_3 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1, а саме на автомобіль "DAF 95XF 430" реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричіп "METACO SD334" реєстраційний номер НОМЕР_2.

01 серпня 2019 о 19 год 05 хв, при виїзді з вул. Залізничне шосе на вул.

Столичне шосе в м. Києві, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "DAF 95 XF 430" державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричіпом "METACO SD334" державний номерний знак НОМЕР_2, належні ОСОБА_1 та під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля "BMW X6" державний номерний знак НОМЕР_4, належний та під керуванням водія ОСОБА_3

01 серпня 2019 року відносно водія транспортного засобу "DAF 95 XF 430" державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричіпом "METACO SD334" державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_4, складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 307050, який скеровано для розгляду до Голосіївського районного суду м. Києва.

Як вбачається із копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 307050, а також копії схеми місця дорожньо-транспортної пригоди, транспортний засіб "DAF 95XF 430" державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричіпом "METACO SD334" державний номерний знак НОМЕР_2, належить на праві власності ОСОБА_1

ОСОБА_3 заявлені вимоги про відшкодування шкоди на підставі того, що в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди належному на праві власності позивачу автомобілю "BMW X6" державний номерний знак НОМЕР_4 було завдано матеріального збитку у розмірі 454 111,39 грн, на підтвердження чого позивач надала Звіт про визначення вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу "BMW X6" державний номерний знак НОМЕР_4, № 0808 / 1-4 від 13 серпня 2019 року.

Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" ("Sokurenko and Strygun v Ukraine") від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Згідно змісту статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з частиною 1 статті 150 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення позивача із заявою, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що між сторонами виник спір.

Невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Позивачем подано позов у зв'язку із оспорюванням правочинів, вчинених щодо вказаного нерухомого майна.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим і співмірним із заявленими позовними вимогами.

Враховуючи наведені обставини та вимоги законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно.

Вказаним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав оцінку відповідності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції не застосував зустрічне забезпечення, відхиляються касаційним судом, оскільки частиною 3 статті 154 ЦПК України визначені випадки, існування яких зобов'язує суд застосовувати зустрічне забезпечення. У даній справі передбачені процесуальним законодавством випадки судом не встановлені.

Отже, посилання касаційної скарги на незастосування судом зустрічного забезпечення не є підставою для скасування судового рішення, оскільки підстав, передбачених частиною 3 статті 154 ЦПК України, для обов'язкового застосування зустрічного забезпечення немає.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, ухваленими із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для їх скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_4, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко