Ухвала

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 227/1506/18

провадження № 61-47410 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області;

відповідачі: ОСОБА_3, товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Каравай";

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4;

представник товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Каравай" -ОСОБА_5;

треті особи: приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма ЯнаВалеріївна, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року у складі судді Хоменка Д. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Жданової В. С., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Каравай" (далі - ТОВ "Агрофірма "Каравай"), треті особи: приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Я. В., Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору міни земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ТОВ "Агрофірма "Каравай" було укладено договір міни належної їй на праві власності земельної ділянки, площею 8,0388 га, з цільовим призначенням -для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області на належну ТОВ "Агрофірма "Каравай" на праві власності земельну ділянку, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області. Зазначений договір міни укладено з грошовою доплатою ОСОБА_3 у розмірі 229 813 грн 68 коп., яку остання отримала у повному обсязі. Вказаний договір міни земельних ділянок було зареєстровано приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зімою Я. В. у Державному реєстрі правочинів за № 1215.

Прокурор вважав, що у порушення пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, яким встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок, та статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", якою передбачено можливість обміну земельних ділянок лише за схемою "пай на пай" та лише у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Також за умовами оскаржуваного договору міни власники земельних ділянок передали у власність один одному належні їм земельні ділянки, які не є земельними частками (паями) та складовими єдиного масиву.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 14 липня 2016 року № 1215, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Агрофірма "Каравай", посвідчений приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зімою Я. В.; стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року у задоволенні позову першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зміст правочину, укладеного між відповідачами щодо міни земельними ділянками, не є фіктивним чи удаваним правочином у розумінні статей 234, 235 ЦК України, оскільки його умови виконані сторонами договору з дотриманням вимог чинного законодавства. Правовідносини, які виникли між ТОВ "Агрофірма "Каравай" та ОСОБА_3, не суперечать вимогам пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, оскільки ним не передбачено заборони на обмін земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відтак, спірний договір міни укладено з дотриманням вимог частини 1 статті 203 ЦК України, положень статей 715, 716 ЦК України, пункту 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України і підстав для визнання його недійсним немає.

При цьому суд не погодився з висновком Верховного Суду України, висловленим у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, зазначивши, що фактичні обставини справ є різними, і послався на прецедентну практику Європейського Суду з прав людини щодо статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Донецької області залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що пунктом 15 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України не передбачено заборони на обмін земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на іншу земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками. статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", якою передбачено можливість обміну земельних ділянок лише за схемою "пай на пай" передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Разом з тим відповідачі провели обмін сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами, а тому обмеження, передбачені статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", якою передбачено можливість обміну земельних ділянок лише за схемою "пай на пай", на спірний договір міни не розповсюджуються.

При цьому апеляційний суд не погодився з правовим висновком Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зазначивши, що вони ухвалені до прийняття рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" від 22 травня 2018 року.

У листопаді 2018 року заступник прокурора Донецької області подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до підпункту "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам -учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Тобто земельні ділянки, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не можуть бути відчужені.

Виключення з цього правила, серед іншого, складає обмін земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Так, статтею 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.

Отже, обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою "пай на пай" та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

У цій справі спірні земельні ділянки не є паями (вже виділені в натурі та оформлені державними актами на право власності на земельну ділянку) та не є частинами єдиного масиву (виділені різним власникам і на території різних сільських рад).

Таким чином, на вказані земельні ділянки розповсюджується дія мораторію щодо їх відчуження, підстави для його незастосування відсутні. Крім того, спірний договір укладено не для обміну земельними ділянками, а для того, щоб приховати реальний договір купівлі-продажу землі, оскільки договір міни між відповідачами укладено з доплатою.

Прокурор послався на відповідні правові позиції Верховного Суду України, які, на його думку, не були враховані судами.

У січні 2019 року ТОВ "Агрофірма "Каравай" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Вважало, що Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" не регулює міну земельних ділянок, які мають відповідні кадастрові номери та право власності на які підтверджено державним актом на право приватної власності на землю, а регулює міну земельних часток (паїв), право на які підтверджені сертифікатом. Зазначало, що пункт 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України містить заборону відчуження у будь-який спосіб більшості видів земель сільськогосподарського призначення, крім випадків спадкування, обміну та вилучення для суспільного використання, а між сторонами було укладено договір міни вже виділених в натурі земельних ділянок. Тобто дія мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення на спірний договір міни не розповсюджується.

При цьому послалося на відповідну прецедентну практику Європейського Суду з прав людини щодо законодавчих обмежень, накладених державою Україна на власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

У січні 2019 року приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма Я. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважала вірним висновок судів про те, що спірний договір міни укладено з урахуванням вимог пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, статей 715, 716 ЦК України та статей 79-1, 125, 126, 132 ЗК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Колегія суддів вважає, що обставини цієї справи дають підстави для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 отримала у власність земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 8,0388 га, розташовану на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 18 квітня 2016 року державним нотаріусом Олександрівської державної нотаріальної контори Донецької області, реєстровий номер 212, зареєстрованого за номером запису про право власності ~organization0~, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна -
906708114220.

ТОВ "Агрофірма "Каравай" було власником земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером НОМЕР_3, яка утворилась у результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 5,9469 га, розташованої на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області, власником якої було ТОВ "Агрофірма "Каравай" на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4.

Згідно з договором міни земельної ділянки від 14 липня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зімою Я. В., ОСОБА_3 передала у власність ТОВ "Агрофірма "Каравай" належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, розташовану на території Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області, площею 8,0388 га, а ТОВ "Агрофірма "Каравай" передало у власність ОСОБА_3 належну йому земельну ділянку, розташовану на території Новоторецької сільської ради Добропільського району Донецької області, площею 0,1000 га, з грошовою доплатою у розмірі 229 813 грн 68 коп.

Згідно з повідомленням відділу Головного управління Держгеокадастру у Добропільському районі Донецької області від 01 березня 2018 року № 364/103-18 земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_5, площею 8,0388 га, яка належить на праві власності ТОВ "Агрофірма "Каравай", розташована на межі єдиного масиву.

Суміжними власниками є ТОВ "Агрофірма "Каравай" із земельною ділянкою площею 9,4900 га, ОСОБА_8 із земельною ділянкою площею 8,2100 га, ОСОБА_9 із земельною ділянкою площею 8,0632 га, польовий шлях.

Земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_3, площею 0,1000 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3, розташована у середині єдиного масиву. Суміжними власниками земельної ділянки є ОСОБА_10 із земельною ділянкою площею 0,1000 га, ОСОБА_11 із земельною ділянкою площею 0,1000 га, ОСОБА_12 із земельною ділянкою площею 0,1000 га, польовий шлях (а. с.16).

Мораторій на відчуження земельних часток (паїв) був запроваджений з прийняттям 18 січня 2001 року Закону України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)". Закон забороняв відчужувати земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Мораторій мав діяти до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) ЗК України.

З прийняттям ЗК України 25 жовтня 2001 року мораторій не був знятий, а пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України заборонено відчуження не лише земельних часток (паїв), а й земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва. Заборона мала діяти до 1 січня 2005 року, проте із змінами, внесеними законами: від 03 червня 2008 року № 309-VI; від 19 січня 2010 року № 1783-VI, від 20 грудня 2011 року № 4174-VI, від 20 листопада 2012 року № 5494-VI мораторій фактично було зроблено безстроковим, його строк було продовжено до набрання чинності набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року.

На даний час положення про мораторій (пункт 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України) забороняють до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року: а) купівлю-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Верховний Суд України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року № 6-464цс16 зробив висновок про те, що Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", зокрема статтею 14, передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" не регулює міну земельних ділянок, які мають відповідні кадастрові номери та право власності на які підтверджено державним актом на право приватної власності на землю, а регулює міну земельних часток (паїв), право на які підтверджені сертифікатом. Зазначало, що пункт 15 розділу Х "Перехідні положення" зобов'язано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Частиною першою статті 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" встановлено, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

З урахуванням наведеного Верховний Суд України вважав, що обмін земельних часток (паїв) можна реалізувати в період між проведенням зборів власників земельних часток (паїв) щодо розподілу земельних ділянок та видачею їхнім власникам державних актів на право власності на землю, а обміняними можуть бути тільки земельні ділянки за схемою "пай на пай" та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанції не погодились із вказаною правовою позицією Верховного Суду України, пославшись на те, що між відповідачами у цій справі було проведено обмін земельними ділянками, які були отримані у власність саме як паї в обмін на сертифікати, у той час як у наведених вище справах, розглянутих Верховним Судом України, одна із сторін договору міни отримала земельну ділянку у власність в інший спосіб.

При цьому апеляційний суд не погодився з правовим висновком Верховного Суду України у подібних правовідносинах, зазначивши, що вони ухвалені до прийняття рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" від 22 травня 2018 року.

Разом з тим відповідно до вимог пункту 7 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України лише суд касаційної інстанції може відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Відтак, колегія суддів вважає, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанови: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16) щодо застосування пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.

Обґрунтуванням цього є рішення Європейського суду з прав людини у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" від 22 травня 2018 року.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людинияк джерело права.

Згідно з частиною 4 статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Зеленчук і Цицюра проти України" від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини визнав, що конкретне положення українського законодавства, а саме пункт 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, порушує право, передбачене Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мораторій порушує право власності власників на сільськогосподарські земельні ділянки (паї), оскільки позбавляє їх можливості розпорядитися землею в обсязі, визначеному Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та гарантованому Конституцією України.

Європейський суд з прав людини зазначив, що неодноразово продовжуючи дію та змінюючи його зміст, держава виявила непослідовність у своїх законодавчих діях та спричинила стан "правової невизначеності" (пункт 122 рішення), за якого воля законодавця є незрозумілою для тих, кому адресований закон, оскільки при кожному продовженні земельного мораторію Уряд України не обумовлював його скасування настанням якихось чітких змін у земельних відносинах.

Запроваджений в Україні мораторій на відчуження сільськогосподарських земель, який обумовлювався урядовцями певним суспільним інтересом, непропорційно багато проблем перекладає на власників земельних ділянок (паїв). Дещо менше страждає від мораторію аграрний бізнес (орендарі землі) і жодні негативні наслідки не лягають на державу. Тому ввівши й неодноразово продовжуючи мораторій, Держава Україна переступила межі законодавчої дискреції та не забезпечила справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та правом власності на земельні ділянки (паї) заявників (пункт 148 рішення).

Оскільки рішенням від 22 травня 2018 року у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" Європейський суд з прав людини визнав, що запроваджений в Україні мораторій порушує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцію України, то власники земельних ділянок (паїв) отримали право звертатися до судів України з позовними заявами про відшкодування шкоди, завданої земельним мораторієм.

Крім того, колегія суддів вважає, що справа містить виключну правову проблему.

Згідно з частиною 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Європейський суд з прав людини у зазначеному вище рішенні зазначив, що українське законодавство навіть незалежно від мораторію містить певні гарантії для того, щоб ринок сільськогосподарської землі не призвів до її надмірної концентрації або вилучення з сільськогосподарського виробництва, зокрема обмеження на власність іноземців, кваліфікаційні вимоги до покупців і переважне право викупу землі. Наявність цих гарантій в ЗК України була одним з аргументів Європейського суду з прав людини у визнанні мораторію непропорційним проголошеній меті.

З урахуванням наведеного для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду могла би сформулювати позицію, відповідно до якої бажаючі продати землю мали б довести, що їх справа аналогічна справам Зеленчук і Цицюри і отримати від суду дозвіл на її продаж.

Виключна правова проблема - необхідність зміни у контексті практики Європейського суду з прав людини висловленого Верховним Судом України підходу до визначеного пунктом 15 розділу Х "Прикінцеві положення" ЗК України мораторію на відчуження будь-яким способом земель сільськогосподарського призначення, у тому числі їх обміну.

З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великій Палаті Верховного Суду згідно з частинами 3 та 5 статті 403 ЦК України.

Керуючись статтями 402, 403, 404 ЦПК України, пунктом 7 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 227/1506/18 за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Каравай", треті особи: приватний нотаріус Добропільського районного нотаріального округу Донецької області Зіма ЯнаВалеріївна, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про визнання договору міни земельної ділянки недійсним за касаційною скаргою заступника прокурора Донецької області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 липня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк