Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.01.2018 року у справі №911/4249/16
Постанова ВП ВС від 17.04.2018 року у справі №911/4249/16

УХВАЛА

26 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/4249/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Студенець В.І.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Подоляк Ю.В.

від 31.01.2017 та

на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Тарасенко К.В., Тищенко О.В., Гончаров С.А.,

від 26.07.2017

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації

про стягнення 222 039,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2018 прийнято до розгляду касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації на рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 у справі №911/4249/16 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглядаючи вищевказану касаційну скаргу, Суд встановив наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Як вбачається із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин у даній справі №911/4249/16,22 грудня 2016 року позивач подав позовну заяву про стягнення з відповідача 222 039,80 грн. витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Позовна заява мотивована тим, що позивач надав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, у зв'язку з чим поніс витрати в розмірі 222 039,80 грн.

Враховуючи, що відповідач згідно норм чинного законодавства та умов договору про співпрацю з відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету № 23 від 08.01.2014 зобов'язаний відшкодувати відповідні витрати, позивач звернувся з позовними вимогами до суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі №911/4249/16 було встановлено, що 08 січня 2014 року між Управлінням соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації (платник) та Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" був укладений договір про співпрацю з відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету від 08.01.2014 № 23 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору платник зобов'язався відшкодувати виконавцю, понесені ним втрати по наданню телекомунікаційних послуг за користування телефоном пільговим категоріям громадян, за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, які здійснюються виконавцем відповідно до Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, постанов Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету" (зі змінами), від 29.01.2003 № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" (із змінами) за видами пільг відповідних категорій громадян, визначених вищезазначеними постановами Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2.3.1 Договору передбачено, що виконавець має право отримувати від платника кошти, залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням), для компенсації витрат з надання послуг пільговим категоріям громадян.

Згідно з пунктом 2.4.1 Договору платник зобов'язався перерахувати виконавцю, залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням), кошти для компенсації витрат по наданню послуг пільговим категоріям на підставі розрахунків витрат пов'язаних з наданням пільг та актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2017 позов був задоволений повністю. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 222039,80
грн. витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах та 3 330,60 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 апеляційна скарга відповідача була залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивачем доведено надання ним телекомунікаційних послуг на пільгових умовах на загальну суму 222 039,80 грн., тоді як відповідач не відшкодував позивачу витрати, понесені ним внаслідок надання пільгових телекомунікаційних послуг.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій відхили доводи відповідача про відсутність його вини в порушенні зобов'язання з огляду на відсутність бюджетного фінансування, оскільки, як зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення особи від обов'язку виконання свого зобов'язання належним чином.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, 12 серпня 2017 року подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2017 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідач у касаційній скарзі, з посиланням на приписи частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України, зазначає про відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання, оскільки пунктами 2.3.1 та 2.4.1 договору про співпрацю з відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету № 23 від 08.01.2014 визначено, що відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах здійснюється залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисними призначеннями). Однак фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів у 2015 році за надані послуги окремим категоріям громадян із послуг зв'язку не було.

Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі №911/4249/16 щодо відсутності підстав для звільнення відповідача за порушення зобов'язання за Договором, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статті 627 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із зазначених норм убачається, що сторони, при укладенні договору можуть за власним волевиявленням визначити умови такого договору, зокрема, умови щодо моменту виникнення зобов'язань сторін за договором, строку виконання таких зобов'язань тощо.

У даній справі, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у пункті
2.4.1 Договору сторонами визначено обов'язок платника (відповідача).

Так, згідно з зазначеним пунктом Договору платник зобов'язався перерахувати виконавцю, залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням), кошти для компенсації витрат по наданню послуг пільговим категоріям на підставі розрахунків витрат пов'язаних з наданням пільг та актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги.

Тобто, сторонами Договору погоджено виникнення зобов'язання відповідача щодо перерахуванню позивачу коштів для компенсації витрат по наданню послуг пільговим категоріям, яке настає у залежності від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням).

Отже, враховуючи наявність між сторонами договірних відносин та умови Договору, Суд вважає, що у разі відсутності реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням) зобов'язання у відповідача, з огляду на пункт 2.4.1 Договору, не настало.

Тому, Суд вважає, що для здійснення висновку про відсутність/наявність підстав для звільнення відповідача за порушення зобов'язання за Договором, судам першої та апеляційної інстанцій слід встановити чи взагалі виникло у відповідача зобов'язання за Договором (чи було реальне фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням)).

Натомість, у постанові від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16 (3-77гс17), яка прийнята за подібних правовідносин, Верховний Суд України дійшов іншого висновку про застосування норм права.

При винесенні зазначеної постанови Верховний Суд України виходив з такого.

У справі № 905/2358/16, судами встановлено, що 22 січня 2015 року між відповідачем як замовником і позивачем як перевізником було укладено договір щодо перевезення та компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян в приміському автотранспорті.

За приписами пункту 3.2 договору замовник зобов'язаний в 5-ти денний термін з моменту надходження сум субвенції з Державного бюджету на розрахунковий рахунок замовника проводити фінансування видатків на покриття витрат перевізника щодо наданих пільг згідно розрахунків витрат доходів від перевезення пільгової категорії пасажирів та акту звірки на надання пільг.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 01 червня 2016 року № 162, в якій повідомив про наявність заборгованості за надані протягом 2015 року послуги з пільгового перевезення громадян автомобільним транспортом у приміському сполученні та просив сплатити суму боргу у розмірі 144710,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що відповідно до пункту 3.2 спірного договору зобов'язання замовника в 5-ти денний термін проводити фінансування видатків на покриття витрат перевізника щодо наданих пільг настає з моменту надходження сум субвенції з Державного бюджету на його розрахунковий рахунок, отже термін оплати за зазначеними зобов'язаннями у відповідача не наступив.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що доказів погашення у добровільному порядку заборгованості в сумі 144710,00 грн. суду не надано, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відсутність бюджетних коштів на відповідні цілі передбачених у видатках Державного бюджету України на 2016 рік не є підставою для звільнення від відповідальності останнього за порушення зобов'язання.

Посилаючись на приписи статей 96, 179, 525, 526, 530, 617 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України Верховний Суд України дійшов висновку, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Оскільки колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16 (3-77гс17), наявні підстави для передачі справи №911/4249/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 233,234,235, підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Справу № 911/4249/16 Господарського суду Київської області за позовом за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації про стягнення 222 039,80 грн. передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Баранець

В. Студенець