Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.12.2020 року у справі №910/1583/19

УХВАЛА

21 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1583/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача 1 - не з'явився

позивача 2 - Письмак О. В. - адвокат (ордер від 20.01.2021 №ПТ130568)

відповідача - Бабченко Ю. Ю. (витяг з ЄДР), Данилов К. О. (витяг ЄДР)

третьої особи 1 - не з'явився

третьої особи 2 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МГ Автомотів"

на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський завод автохімії";

товариства з обмеженою відповідальністю "МГ Автомотів"

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Делфін Дістріб'юшн Україна",

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаський завод автохімії" (далі - ТОВ "Черкаський завод автохімії", позивач 1) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, АМКУ, Комітет) про визнання недійсним та скасування рішення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач 1 просить визнати недійсним та скасувати рішення Антимонопольного комітету України від 27.12.2018 № 783-р (далі - рішення АМК) в частині визнання вчинення з боку ТОВ "Черкаський завод автохімії" порушення, передбаченого статтею 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (пункт 3 рішення АМК), та стягнення з ТОВ "Черкаський завод автохімії" штрафу в розмірі 150 000,00 грн (пункт 4 рішення АМК).

У судовому засіданні 02.04.2019 місцевий господарський суд задовольнив клопотання Комітету про об'єднання справ, об'єднав в одне провадження справи № 910/1583/19 та № 910/2666/19 та присвоїв об'єднаній справі № 910/1583/19, постановив передати судді Бондаренко Г. П. справу № 910/2666/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МГ Автомотів" (далі - ТОВ "МГ Автомотів", позивач 2) до АМКУ про визнання недійсним рішення, яка перебуває у провадженні у судді Мандриченка О. В.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2020 (суддя Бондаренко Г. П. ) у позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення АМК прийнято відповідно до Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, зареєстрованих у ~organization12~ 06.05.1994 за № 90299 та під час розгляду відповідачем відповідної справи було всебічно, повно і об'єктивно розглянуто її обставини, а відтак у суду відсутні передбачені статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстави для визнання недійсним або скасування оскаржуваного рішення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 (колегія суддів у складі: Кравчук Г. А., Козир Т. П., Коробенко Г. П. ) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 11.11.2020 (згідно з відмітками на конверті) ТОВ "МГ Автомотів" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 у справі № 910/1583/19; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ "МГ Автомотів" у повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "МГ Автомотів" та призначено її до розгляду на
21.01.2021.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач доводи касаційної скарги не визнає і погоджується з висновками суду попередніх інстанцій, а також просить залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У зв'язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 18.01.2021, який наявний в матеріалах справи.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України та пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 907/364/18, від 06.08.2019 у справі № 910/10604/18 та постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключають подібність спірних правовідносин у вказаних справах та в справі № 910/1583/19.

Розглядаючи касаційну скаргу ТОВ "МГ Автомотів", Верховний Суд з'ясував, що
09.11.2017 у справі № 910/4172-15-г було прийнято постанову Вищим господарським судом України, проте постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України, а відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України. Посилання скаржника в касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України не беруться судом до уваги, оскільки не формують чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, постановою Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 907/364/18, на яку посилається скаржник, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї.

Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуване рішення про визнання факту недобросовісної конкуренції з боку позивачів 1,2, внаслідок оформлення позивачами 1,2 упаковки товарів без дозволу (згоди) третьої особи на стороні відповідача, яка раніше почала використовувати таку упаковку у господарській діяльності, було прийнято з урахуванням таких доказів, наявних у справі № 227-26.4/224-11: аналізу зовнішнього оформлення упаковок продукції, яка реалізовується третьою особою на стороні відповідача та яка реалізовується та фасується позивачами 1,2, проведеного Комітетом; рішень Солом'янського районного суду міста Києва та господарського суду міста Києва; висновків науково - дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності від
27.08.2012 № 39/12.

Так, порівняльний аналіз оформлення упаковок вказує, на переконання Комітету, на те, що оформлення продукції третьої особи на стороні відповідача та позивачів 1,2 за загальною художньою композицією та стилем, кольоровою гамою (фоном, кольором написів), розміщенням основних написів і окремих елементів, є схожим.

Таким чином, при розгляді справи № 227-26.4/224-11 Комітетом була доведена схожість оформлення упаковки, що використовувалася позивачами 1,2 без дозволу третьої особи на стороні відповідача та наявність або можливість настання наслідків такого використання, у вигляді змішування діяльності позивачів 1,2 та третьої особи на стороні відповідача.

Питання збору, оцінки та аналізу доказів у справі є виключною компетенцією Комітету. Комітет самостійно визначає джерела, спосіб одержання та обсяг відомостей, які є необхідними для повного та об'єктивного з'ясування обставин антимонопольної справи.

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення у справі № 910/1583/19 ухвалене апеляційним господарським судом без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.08.2019 у справі № 910/10604/18, оскільки висновки в зазначеній справі і у справі №910/1583/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі (постанова від 06.08.2019 у справі № 910/10604/18), стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/1583/19.

Посилання скаржника на:

- постанову Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 907/364/18 відхиляються, оскільки даною постановою справа направлена на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі;

- постанову від 09.11.2017 у справі № 910/4172/15-г відхиляються, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "МГ Автомотів" на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
06.10.2020 у справі № 910/1583/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "МГ Автомотів" на рішення господарського суду міста Києва від
30.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
06.10.2020 у справі № 910/1583/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко