Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.10.2019 року у справі №280/5350/18

УХВАЛА

24 жовтня 2019 року

Київ

справа №280/5350/18

адміністративне провадження №К/9901/29008/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н. Є.,

суддів: Гімона М. М., Усенко Є. А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2019 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2018 року № 0009124001 (фінансова санкція ~money0~ за роздрібну торгівлю тютюновими виробами без наявності ліцензії); податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2018 року 0009134001 (фінансова санкція ~money1~ за роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії); податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2018 року № 0009114001 (фінансова санкція ~money2~ за продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці); податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2018 року № 0009144001 (фінансова санкція ~money3~ за зберігання тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка) та податкове повідомлення-рішення від 18 вересня 2018 року № 0009104001 (фінансова санкція ~money4~ за роздрібну торгівлю тютюновими виробами за цінами вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, збільшеними на суми акцизного податку з реалізацію через роздрібну торгівельну мережу тютюнових виробів), винесені Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області 18 вересня 2018 року № 0009114001 про застосування фінансових санкцій в розмірі ~money5~ ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 березня 2019 року повернуто скаржнику.

2 липня 2019 року Головне управління ДФС у Запорізькій області повторно подало апеляційну скаргу на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 березня 2019 року.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: надання обґрунтованої заяви про поновлення строку апеляційного оскарження, або зазначити поважні обставини такого пропуску та надати докази сплати судового збору.

До закінчення встановленого судом строку відповідач подав клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, в якому як на поважні підстави для цього посилався на те, що апеляційна скарга вперше була подана ним в межах строку на апеляційне оскарження.

Проте вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними, а тому відповідно до приписів пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 5 березня 2019 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені скаржником підстави пропуску процесуального строку не є поважними оскільки Головне управління ДФС у Запорізькій області правом на касаційне оскарження ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, якою повернуто апеляціну скаргу, не скористалось, погодившись, тим самим, із викладеними в ній висновками про невідповідність поданої апеляційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

21 жовтня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2019 року.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому скаржник зазначає, що відсутність бюджетних призначень на сплату судового збору та позбавлення у на цій підставі працесуального права подання апеляціної скарги на судове рішення призведе до невиконання обов'язків.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Пункт 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до Пункт 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6,7 частини п'ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває пунктом 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказані в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху недоліки апеляційної скарги не усунуто. При цьому суд вказав, що зазначені в клопотанні підстави пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки скаржник не скористався правом оскаржити ухвалу про повернення вперше поданої апеляціної скарги на рішення суду першої інстанйції. В касаційній скарзі відповідач не наводить жодних доводів на спростування зазначених висновків суду апеляційної інстанції.

Таким чином, подана Головним управлінням ДФС у Запорізькій області касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини 1 та частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2019 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко