Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.10.2020 року у справі №320/5928/19

УХВАЛА

26 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 320/5928/19

адміністративне провадження № К/9901/26843/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Тацій Л. В.,

суддів: Стеценка С. Г., Стрелець Т. Г.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним і скасування окремих положень рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 11 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби оформлене протоколом №95 від 19 липня 2019 року в частині відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду II групи з 02 лютого 2016 року і І групи з 21 червня 2017 року внаслідок травми, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служб;

зобов'язати Міністерство оборони України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу згідно підпункту б пункту 1 статті 162 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивачу за встановлення ІІ-ї групи інвалідності 02 лютого 2016 року виходячи із розміру 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2016 року;

зобов'язати Міністерство оборони України призначити і виплатити одноразову грошову допомогу згідно підпункту б пункту 2 статті 162 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивачу за встановлення І групи інвалідності 21 червня 2017 року виходячи із розміру 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року із урахуванням раніше виплаченої суми за ІІ групу інвалідності.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року позов задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано пункт 11 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби оформлене протоколом від 19 липня 2019 року №95 в частині відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням І групи інвалідності з 21 червня 2017 року;

зобов'язано Міністерство оборони України призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу згідно підпункту б пункту 2 статті 162 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку із встановленням з 21 червня 2017 року І групи інвалідності, виходячи із розміру 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року залишено без змін.

Посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України 18 жовтня 2020 року подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати вищезазначені судові рішення та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі колегією суддів встановлено таке.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

З касаційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує рішення, ухвалені судами за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом розгляду в цій справі є оскарження рішення відповідача щодо розгляду питання, пов'язаного із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення п. 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою

За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:

- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій пункт 1 статті 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.

- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.

- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають вагомі підстави (непереборні обставини), які передбачені у законодавстві.

Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише детально викладені обставини справи, підстави непогодження з рішеннями попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та застосування нормативно-правових актів.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпункті "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

З урахуванням вищенаведеного касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні статті 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція стосовно застосування статей 12, 328 КАС України висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 24 лютого 2020 року у справі № 280/1923/19, від 18 лютого 2020 року у справі № 620/3029/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 560/2591/19, від 20 лютого 2020 року у справі №560/4227/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 200/11940/19-а.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Отже, оскільки ця справа є справою незначної складності в силу приписів пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України, розглянута судами в порядку спрощеного позовного провадження, заявником наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України не доведена, тому обґрунтуванням підстав оскарження судових рішень, визначеним частиною 4 статті 328 КАС України колегія суддів оцінки не надає.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 257, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним і скасування окремих положень рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Надіслати заявнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. В. Тацій

Суддя С. Г. Стеценко

Суддя Т. Г. Стрелець