Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.11.2018 року у справі №826/56/18
Ухвала ВП ВС від 13.07.2020 року у справі №826/56/18

УХВАЛА

18 червня 2020 року

Київ

справа №826/56/18

адміністративне провадження №К/9901/64952/18, №К/9901/65475/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кисличенко О. В.,

позивача- ОСОБА_1,

представника позивача - Назарова Р. Ю.,

представника позивача - Нечитайла Д. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/56/18

за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Шевченківського районного суду м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року, ухвалену колегією у складі Літвіної Н. М., суддів Федотова І. В., Сорочка Є. О.

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У січні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суд міста Києва з позовом до Шевченківського районного суду м.

Києва (далі -відповідач) з позовом, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва, що виразилася у невиконанні вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 206 року № 68, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №860/12734, а саме: невиписані судом виконавчого листа не пізніше трьох днів після набрання вироком Шевченківського районного суду м.

Києва від 31 січня 2012 року в кримінальній справі № 1-339/11 законної сили або після повернення справи з апеляційної інстанції;

1.2. визнати протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва, що виразилась у невиконанні вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 206 року № 68, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №860/12734 (далі - Інструкція № 860/12734), а саме: не направлення судом виконавчого листа безпосередньо до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого ОСОБА_2 або за місцезнаходженням його майна.

1.3. стягнути з Шевченківського районного суду м. Києва на його користь 910 825
грн 80 коп на відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем в порушення вимог пункту 16.1.21 розділу 16 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 206 року №68, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 860/12734 невиписаний та не направлений для виконання виконавчий лист у кримінальній справі № 1-339/11 за обвинуваченням ОСОБА_2. Внаслідок цього на користь позивача не була відшкодована завдана ОСОБА_2 матеріальна шкода в розмірі 910 825 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на положення статтей 8, 19 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, сторонами у виконавчому провадженні є стягувач та боржник, а виконавче провадження відкривається на підставі виконавчого документу за заявою стягувача. Оскільки позивач був повідомлений про набрання вироком у кримінальній справі № 1-339/11 законної сили, то він мав можливість звернутися до відповідача із заявою про видачу виконавчого листа на примусове стягнення з ОСОБА_2 на його користь завданої йому матеріальної шкоди.

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

5.1. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2018 року - скасовано та прийнято нове рішення.

5.2. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.

5.3. Визнано протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва щодо невиконання вимог пункту 16.1.21 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68, в частині не виписання виконавчого листа про відшкодування збитків на користь ОСОБА_1 не пізніше трьох днів після набрання вироком законної сили або після повернення матеріалів кримінального провадження з апеляційної інстанції.

5.4. Визнано протиправною бездіяльність Шевченківського районного суду м. Києва щодо невиконання вимог пункту 16.1.21 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68, в частині не направлення судом виконавчого листа безпосереднього до органу державної виконавчої служби за місцем проживання засудженого ОСОБА_2 або місцезнаходженням його майна.

5.5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

6. Частково задовольняючи адміністративний позов суд апеляційної інстанції зазначив, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 31 січня 2012 року у справі № 1-339/11, який набрав законної сили, 22 лютого 2013 року, задоволено ОСОБА_1 як потерпілим у цій кримінальній справі. Однак в порушення вимог пункту 16.1.21 Інструкції № 860/12734 апаратом Шевченківського районного суду міста Києва не було виписано та направлено виконавчий лист про стягнення з засудженого у кримінальній справі № 1-339/11 ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем відповідно до частини 2 статті 77 КАС України не надано належних доказів на підтвердження правомірності невиконання ним вимог пункту 16.1.21 Інструкції № 860/12734.

6.1. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що в задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди слід відмовити, оскільки позивачем не надано вмотивованого розрахунку таких збитків та обґрунтування завданої позивачу шкоди у вказаних ним розмірах.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

7. У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій він просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду у справі №826/56/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Шевченківського районного суду м. Києва на його користь коштів в розмірі 910 825
грн 80 коп як відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідача - скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення цієї позовної вимоги та стягнути з Шевченківського районного суду м. Києва на його користь зазначену суму як відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю відповідача.

8. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою скаржник вказав на те, що дана справа не є справою, яка відноситься до справ незначної складності, оскільки поряд з позовною вимогою про визнання протиправною бездіяльності відповідача позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення на його користь шкоди в розмірі 910 825 грн. Сума такої шкоди перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

8.1. В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права внаслідок незастосування до спірних правовідносин положень статтей 55 56 Конституції України, статтей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення вимог статтей 2 5 245 КАС України.

8.2. Скаржник зауважив, що відповідачем не було виконано обов'язок, передбачений пунктом 16.1.21 розділу 16 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68, не виписано та не направлено на виконання виконавчий лист у кримінальній справі № 1-339/11 про стягнення на його користь із засудженого ОСОБА_2 коштів в сумі 910 825,80 грн. Скаржник був поставлений у патову ситуацію, в якій він не має можливості скористатися інститутом примусового виконання рішень суду, оскільки строк для пред'явлення виконавчого листа минув.

При цьому скаржник не має права на поновлення цього строку, оскільки він не отримував виконавчий лист, а отримати виконавчий лист з огляду на пункт 16.1.21 розділу 16 вказаної Інструкції.

8.3. Таким чином, скаржник зазначає, що саме внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, визначена за вироком суду заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем у вигляді відшкодування майнової шкоди в розмірі 910 825 грн 80 коп набула ознак безнадійної заборгованості і єдиним способом захисту порушення прав і законних інтересів позивача відповідно до пунктів 4, 6 частини 1 статті 5 КАС України є звернення позивача до суду із позовом про визнання протиправної бездіяльності відповідача та стягнення з нього коштів на відшкодування шкоди, заподіяної такою протиправною бездіяльністю в розмірі, що була визначена вироком суду. Суд апеляційної інстанції встановивши протиправну бездіяльність відповідача у даному випадку, безпідставно, незаконно та всупереч основоположним завданням адміністратвиного судочинства відмовив йому в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування відповідачем.

8.4. За таких обставин, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції фактично допустив порушення права позивача на належний судовий захист та вирішення спору судом. Оскільки прийняте ним судове рішення є ілюзорним та не має юридичних наслідків у вигляді поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він вимушений був звернутися до суду. Тоді як рішенням Європейського суду з прав людини від 13 січня 2011 року у справі "Чуйкіна проти України" вказано на необхідність дотримуватися процесуальних гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції з прав людини. При цьому скаржник вказує на те, що ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними та ілюзорними.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В. М., суддів Бевзенка В. М., Данилевич Н. А. від 05 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження № К/9901/64952/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1

10. У листопаді 2018 року до Верховного Суд надійшла касаційна скарга Шевченківського районного суду міста Києва в якій скаржник просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення про відому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

11. В обґрунтування касаційної скарги Шевченківський районний суд м. Києва вказує на те, що оскаржувана постанова судом апеляційної інстанції постановлена з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню з таких підстав.

11.1. Скаржник зазначає, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався на норми статті 535 КПК України в редакції 2012 року. Відповідно до норми пункту 1.1. Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що кримінальні справи, які до набрання чинності Кримінального процесуального кодексу України надійшли до суду від прокурорів, зокрема, з обвинувальним висновком, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанції в порядку, що діяв до набрання чинності Кримінального процесуального кодексу України.

11.2. З огляду на зазначене та враховуючи, що вирок у справі постановлено в порядку Кримінального процесуального кодексу України в редакції 1960 року, цей вирок маж бути виконано за правилами статті 404 КПК України в редакції 1960 року. Названою статтею передбачено, що у разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

11.3. Відповідно до норм статтей 7, 8, 19 Закону України "Про виконавче провадження" учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони (стягувач та боржник), представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності. При цьому суд не може бути представником у виконавчому провадженні. статтей 7, 8, 19 Закону України "Про виконавче провадження" не надає суду можливості звернути до виконання судове рішення в частині відшкодування матеріальних збитків з власної ініціативи.

11.4. Отже, з урахуванням принципу ієрархії права в період виконання вироку суду у справі № 1-339/11, що набрав законної сили 22 лютого 2013 року, суд фактично був позбавлений можливості звернути таке судове рішення в частині стягнення на користь позивача сум до примусового виконання шляхом самостійного виготовлення та безпосереднього направлення відповідного виконавчого листа до виконавчої служби без участі стягувача, позивача. Тому у разі постановлення обвинувального вироку та задоволення цивільного позову стягувач повинен був самостійно звернути судове рішення до виконання. При цьому отримати такий лист він міг звернувшись до суду, який в свою чергу видав би йому даний лист із зазначенням відповідної дати видачі з дотриманням вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". Скаржник зауважив, що у справі №1-339/11 суд вжив усіх заходів для повідомлення ОСОБА_1 як цивільного позивача стосовно можливості отримати виконавчий лист для подальшого його звернення до виконання, при цьому вирок у іншій частині було звернуто до виконання судом з власної ініціативи.

11.5. Посилання ОСОБА_1 на його необізнаність чи неповідомлення про необхідність отримання виконавчого листа для його подальшого звернення до виконання не можуть прийматися до уваги, оскільки останній не вжив жодних заходів для отримання інформації про стан виконання кримінальної справи, зокрема, в частині звернення відповідного вироку до виконання. Також позивач був присутній у суді під час розгляді справи № 761/25724/17 та знав про відмову йому у поновленні строків звернення виконавчого листа до примусового виконання. Однак таке судове рішення ним оскаржено не було.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В. М., суддів Бевзенка В. М., Данилевич Н. А. від 06 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження № К/9901/65475/18 за касаційною скаргою Шевченківського районного суду м. Києва.

13. Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року № 808/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапи В. М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді даних касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

14. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 30 квітня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Шевченківського районного суду м. Києва були прийняті до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено їх до розгляду у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 КАС України.

Позиція інших учасників справи

15. Від представника позивача Назарова Р. Ю. надійшов відзив на касаційну скаргу Шевченківського районного суду м. Києва, в якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог - без змін.

15.1. В обґрунтування свого відзиву представник позивача вказав на вірність висновків суду апеляційної інстанції, що у даному випадку мала місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у не виготовленні та не направленні ним виконавчого листа у кримінальній справі № 1- 339/11 для примусового виконання з власної ініціативи.

16. Від Шевченківського районного суду м. Києва надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністратвиного суду від 25 вересня 2018 рок без задоволення.

16.1. В обґрунтування відзиву Шевченківський районний суду м. Києва вказав на те, що ним не було допущено бездіяльності щодо виписання та направлення до виконання виконавчого листа у кримінальній справі № 1-339/11. Позивач не звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва для отримання виконавчого листа та подальшого звернення його до виконання в порядку, як того вимагав Закон України "Про виконавче провадження".

Установлені судами фактичні обставини справи

17. Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2012 року у кримінальній справі № 1-339/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.

Києва від 22 лютого 2013 року, задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 та стягнуто на його користь із засудженого ОСОБА_2 910 825 грн 80 коп як відшкодування матеріальної шкоди.

18. Як зазначено позивачем, він не будучи обізнаним із порядком звернення вироку до виконання, очікував відшкодування завданих збитків засудженим ОСОБА_2, однак після звільнення останнього з місць позбавлення волі, останній відмовив йому у цьому, оскільки виконавчого листа на примусове стягнення коштів він не отримував.

19.04 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання.

20. Однак, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у справі № 761/25724/17 відмовлено в задоволенні даної заяви ОСОБА_1

21. У зв'язку із викладеними обставинами, ОСОБА_1 посилається на порушення Шевченківським районним судом м. Києва вимог Конституції України та Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, що призвело до порушення його прав та законних інтересів щодо не винесення та не направлення виконавчого листа до органів виконавчої служби з метою його виконання.

Позиція Верховного Суду

22. Суд оцінив доводи касаційних скарг та заперечень, взяв до уваги судову практику судів касаційної інстанції та дійшов висновку про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

23. Як слідує зі змісту позову, його предметом є дії (бездіяльність) суду щодо видачі виконавчого листа на виконання вироку Шевченківського районного суду м.

Києва від 31 січня 2012 року у справі № 1-339/11 в частині задоволення цивільного позову.

24. Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання щодо оскарження дій/бездіяльності суду (судді) у правовідносинах, пов'язаних з вчиненням (невчиненням) судом передбачених законом процесуальних дій, у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 дійшла наступних висновків.

25. Згідно із частиною 1 статті 124 Конституції України (у редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", що набрав чинності 30 вересня 2016 року) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

26. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини 1 та 3 статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

27. Як роз'яснив Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

28. Таким чином, оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

29. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

30. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

31. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

32. Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом (як адміністративним, так і цивільним).

33. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьов проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

34. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

35. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

36. Такі ж висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 1340/6148/18.

37. Водночас, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

38. Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

39. Так, частиною другою статті 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

40. Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

41. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 у кримінальній справі № 1-339/11 вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2012 року задоволено частково. Стягнуто із засудженого на відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 910825,80 грн.

42. Вирок у цій справі набрав законної сили 22 лютого 2013 року.

43. Шевченківським районним судом м. Києва на виконання п.16.1.21 Інструкції виконавчий лист на виконання вироку суду в частині задоволення цивільного позову до органу державної виконавчої служби не направлено.

44. Вирок в частині задоволення цивільного позову не виконано.

45. Строк пред'явлення виконавчого листа для примусового виконання закінчився.

46. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у справі № 761/25724/17 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання на підставі вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 31 грудня 2012 року.

47. Процедури оскарження бездіяльності суду у таких випадках діючим законодавством не передбачено.

48. Разом з тим, у справі № 462/32/17 у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду не висловлювалися застереження, що у цій справі поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" щодо заявлених позивачем вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

49. У зв'язку з відсутністю в особи альтернативного способу правового захисту, з метою реалізації її права за статтею 13 ЄКПЛ є підстави при розгляді цієї справи відступити від правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 1340/6148/18, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17.

50. Беручи до уваги особливі обставини справи, відсутність процедури щодо оскарження порушеного права та бездіяльності суду, наслідком є порушення права позивача на доступ до суду та ефективний правовий захист.

51. Таким чином, головне юридичне питання у цій справі стосується можливості позивача отримати судовий перегляд суті свого позову поданого відповідно до статей 1 2 КАС України.

52. Реалізація права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

53. Разом з тим, враховуючи, що а ні нормами Кримінального процесуального кодексу а ні Цивільного процесуального кодексу процедуру оскарження дій/бездіяльності суду щодо вчинення/невчинення судом передбачених законом процесуальних дій не передбачено, відсутністю способів здійснення такої можливості, а також з метою забезпечення ефективного правового захисту права позивача, колегія суддів вважає, що слушним був би висновок, за яким спір у цьому випадку вирішувався б у порядку адміністративного судочинства.

54. У цьому зв'язку виникла необхідність звернутися до Великої Палати Верховного Суду з пропозицією відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17.

55. Відповідно до частини 4 статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

56. Згідно з положеннями частини 1 статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

57. Вважаючи за необхідне відступити від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 248 256 346 347 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

1. Справу № 826/56/18 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду міста Києва про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов

Судді Верховного Суду