Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.05.2018 року у справі №9901/553/18
Постанова ВП ВС від 09.04.2019 року у справі №9901/553/18
Постанова ВП ВС від 09.04.2019 року у справі №9901/553/18

УХВАЛА

06 вересня 2018 року

Київ

справа №9901/553/18

адміністративне провадження №П/9901/553/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

за участю позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні клопотання Верховної Ради України про залишення позову ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування постанови без розгляду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ; Рада) про визнання протиправною та скасування постанови №3787-VI від 22 вересня 2011 року "Про звільнення судді", якою ОСОБА_2 звільнено з посади судді Березанського міського суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді.

Ухвалою судді Верховного Суду від 24 травня 2018 року ОСОБА_2 поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі.

19 червня 2018 року до Верховного Суду надійшло клопотання ВРУ про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском ОСОБА_2 встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячного строку звернення до адміністративного суду з позовами щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, якою, в свою чергу, є й професійна діяльність суддів.

Надаючи оцінку заявленому клопотанню, Верховний Суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В частинах же 1 та 2 статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною 1 статті 2 якого встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Так, статтею 13 Конвенції закріплено право осіб на ефективний засіб юридичного захисту, за суттю якого кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Так, у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення.

В рішеннях у справах "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський суд вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Bellet v. France" від 04 грудня 1995 року).

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 в судовому порядку було оскаржено рішення Вищої ради юстиції №421/0/15-11 від 14 червня 2011 року "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги", на підставі якого до Верховної Ради України надіслано подання №29/0/12-11 та 22 вересня 2011 року останньою прийнято оскаржувану в даній справі постанову №3787-VI "Про звільнення судді".

Вищий адміністративний суд України постановою від 04 жовтня 2011 року в задоволенні позову про скасування рішення Вищої ради юстиції відмовив.

В подальшому позивач звернувся до Європейського суду з заявою про порушення судом щодо нього статей 6,13,14 Конвенції й рішенням від 19 січня 2017 року у справі "Куликов та інші проти України", зокрема, і за заявою ОСОБА_2 (набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року) Європейський суд постановив, що Україна порушила стосовно заявника: пункт 1 статті 6 Конвенції, у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності, та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

На підставі цього рішення позивач звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 237 КАС України, й Верховний Суд України постановою від 07 серпня 2017 року задовольнив подану ОСОБА_2 заяву, скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2011 року та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням від 15 березня 2018 року у справі №800/350/17 ( №П/9901/315/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 червня 2018 року, Верховний Суд визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради юстиції №421/0/15-11 від 14 червня 2011 року "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Березанського міського суду Київської області за порушення присяги судді".

Враховуючи наведене, зважаючи на зміст прийнятих Європейським судом з прав людини, Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду відповідно 19 січня 2017 року, 15 березня 2018 року та 07 червня 2018 року рішень, якими встановлено порушення з боку органів державної влади (зокрема, Вищої ради юстиції) прав ОСОБА_2 (у тому числі, на працю на посаді судді Березанського міського суду Київської області), Верховний Суд приходить до висновку, що залишення позову ОСОБА_2 без розгляду унеможливить доступ останнього до правосуддя для повного, ефективного та реального (а не формального) захисту його прав, а відтак заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 122, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Верховної Ради України про залишення позову ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання протиправною та скасування постанови без розгляду відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню не підлягає....................................................................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

Р.Ф. Ханова

В.В. Хохуляк

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду

Повний текст ухвали виготовлено 11 вересня 2018 року.