Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.08.2019 року у справі №1340/3953/18

УХВАЛА

01 серпня 2019 року

Київ

справа №1340/3953/18

адміністративне провадження №К/9901/21118/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М. М.,

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 у справі № 1340/3953/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Верховного Суду надійшли матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від
24.06.2019 про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача на рішення суду першої інстанції у цій справі.

З поданих матеріалів касаційної скарги вбачається, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Львівській області про поновлення строку апеляційного оскарження, а апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 у цій справі залишено без руху. Надано десятиденний строк з моменту отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, для повідомлення інших підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, оскільки зазначену апеляційну скаргу подано після спливу строку встановленого для її подання та наведені скаржником підстави для його поновлення визнані судом неповажними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі зібраних матеріалів у справі, апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції у цій справі прийнято у відкритому судовому засіданні при участі представника відповідача 12.12.2018, повний текст складено
18.12.2018, проте апеляційну скаргу подано 15.05.2019, що свідчить про звернення до суду з апеляційною скаргою поза межами строку встановленого статтею 295 КАС України.

Разом з апеляційною скаргою заявником подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, згідно якої апелянт просив поновити пропущений строк апеляційного оскарження виходячи з того, що причиною пропуску процесуального строку була неможливість своєчасної сплати судового збору, а вперше апеляційну скаргу було подано вчасно. Водночас, податковим органом було сплачено судовий збір, отже наявні правові підстави для поновлення пропущеного строку.

Апеляційний суд оцінивши наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення цього строку, оскільки вперше подану апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від
01.02.2019 у зв'язку з несплатою судового збору. Вказаним судовим рішенням було надано податковому органу десятиденний строк для усунення недоліків. У зв'язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений судом строк ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019 повернуто Головному управлінню ДФС у Львівській області. Копію зазначеного судового рішення скаржник отримав 25.03.2019. Крім того, суд зазначив, що додане до апеляційної скарги платіжне доручення №662 року від 10.04.2019 свідчить, що сплату судового збору було здійснено 11.04.2019, проте апеляційну скаргу було подано до відділення поштового зв'язку 16.05.2019 року, тобто більше ніж через місяць з моменту сплати судового збору.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необґрунтованість твердження апелянта про наявність достатніх правових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Інших причин поновлення строку звернення до суду відповідачем не зазначено.

Тому, суд запропонував скаржнику подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду із зазначенням інших поважних причин для його поновлення, а також з наданням пояснень щодо неподання апеляційної скарги невідкладно після сплати судового збору.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка обґрунтована тим, що причиною пропуску процесуального строку була неможливість забезпечити сплату судового збору вчасно через відсутність коштів. Крім того, відповідач наполягав, що ним вчинялися всі необхідні дії, спрямовані на забезпечення сплати судового збору.

Надаючи оцінку доводам, наведеним у цій заяві, апеляційний суд виходив з того, що причин неможливості подання апеляційної скарги невідкладно після повернення вперше поданої апеляційної скарги відповідачем у заяві не зазначено, а сама по собі сплата судового збору суб'єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб'єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Апеляційний суд також зазначив, що у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

У зв'язку з цим, апеляційний суд у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України у відкритті апеляційного провадження відмовив.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що не погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки повідомлені ним підстави для поновлення строку апеляційного оскарження є поважними, зокрема ті обставини, що вперше апеляційну скаргу було подано вчасно, проте вона була повернута ухвалою апеляційного суду.

Скориставшись правом повторного подання апеляційної скарги було також надано докази сплати судового збору, що на думку заявника є підставою для поновлення строку. Також зазначає, що у разі незабезпечення реалізації Головному управлінню ДФС у Львівській області права на апеляційне та касаційне оскарження, це позбавить можливості скасувати незаконні та необґрунтовані судові рішення, що в свою чергу негативно вплине на процес забезпечення надходжень до Державного бюджету України.

Проте, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо неповажності наведених скаржником причин пропуску строку на апеляційне оскарження у цій справі, оскільки статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6,7 частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього відповідач як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Скаржник має надати суду достовірні та переконливі докази, що підтвердять існування об'єктивно існуючих та непереборних обставин, які унеможливили звернення до суду протягом встановленого законом строку або ж причини, які перешкоджали отримати інформацію щодо руху поданої апеляційної скарги.

Таким чином, неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб, а так само відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору не може бути поважною причиною для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, оскільки є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, який діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від означених скаржником складнощів, як склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційним судом прийнято правильне рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтовано визнано неповажними та на пропозицію суду апелянт не навів інших поважних підстав для цього.

Слід зазначити, що право на апеляційний та у визначених законом випадках касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України, у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З огляду на наведене та виходячи з того, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та доводи наведені у касаційній скарзі не спростовують наведеного, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 133, 169, 295, 299, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 у справі № 1340/3953/18.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

М. Б. Гусак

Є. А. Усенко,

Судді Верховного Суду