Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.03.2019 року у справі №806/3018/18

УХВАЛА

26 квітня 2019 року

Київ

справа №806/3018/18

адміністративне провадження №К/9901/6308/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я. О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

про визнання протиправною відмову, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року залишено без руху з підстав невідповідності касаційної скарги статті 330 КАС України та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи з належним обґрунтуванням вимог до суду касаційної інстанції, а також наявності передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин для перегляду судових рішень, ухвалених у даній справі, як такій, що може бути віднесена до категорії справ незначної складності, в касаційному порядку; документа про сплату судового збору

08 квітня 2019 року на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху до Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору.

В обґрунтування клопотання про відстрочення сплати судового збору скаржник зазначив, що сплатити судовий збір немає можливості у зв'язку з блокуванням рахунків Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

На підтвердження вказаних обставин до клопотання скаржником додано копію листа Головного управління ДКСУ у Житомирській області від 02 квітня 2019 року за №
07.2-08/636 щодо заборони проведення платежів за платіжними дорученнями скаржника.

При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір"; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50,52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі "Kniat v. Poland", заява № 71731/01; п. 63-64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа "ФК Мретебі проти Грузії" (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).

За правилами частини 2 статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 2 статті 121 КАС України (частина 1 статті 77 КАС України).

Так, ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року встановлено десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначена ухвала отримана скаржником 25 березня 2019 року.

Відтак, скаржник повинен був усунути недоліки касаційної скарги (зокрема, і сплатити судовий збір) у строк до 05 квітня 2019 року.

Однак, клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору не містить інформації щодо неможливості сплати судового збору у вказаний строк або про заходи вжиті скаржником для забезпечення його сплати (до 02 квітня 2019 року), а надана скаржником копія листа Головного управління ДКСУ у Житомирській області від 02 квітня 2019 року за № 07.2-08/636 щодо заборони проведення платежів за платіжними дорученнями скаржника підтверджуєть наявність певних обмежень по здійсненню платежів з 02 квітня 2019 року.

З урахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення або продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги.

Відтак, станом на 26 квітня 2019 року вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху скаржником не виконані.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 та частиною 2 статті 332 КАС України касаційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо зазначеною особою не усунуто недоліки касаційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.

За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 24 жовтня 2018 року у справі № 463/2938/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 463/5357/17 та від 27 листопада 2018 року у справі № 813/2409/18.

Керуючись статтями 121, 132, 133, 169, 248, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору для усунення недоліків касаційної скарги у справі № 806/3018/18.

2. Відмовити у прийнятті касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

3. Повернути скаржнику касаційну скаргу та додані до скарги матеріали.

4. Надіслати учасникам справи копію ухвали про повернення касаційної скарги.

5. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до Верховного Суду.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

7. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Я. О. Берназюк