Історія справи

Постанова ВП ВС від 31.05.2018 року у справі №9901/500/18
Ухвала КАС ВП від 01.04.2018 року у справі №9901/500/18

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

29.03.2018 Київ П/9901/500/18 9901/500/18 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовною заявою до Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) з вимогами:

визнати протиправною та скасувати ухвалу Другої дисциплінарної палати ВРП від 29 січня 2018 року №219/2дп/15-18 про залишення скарги без розгляду і повернення її скаржнику;

зобов'язати Другу дисциплінарну палату ВРП відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакової Н.В. та провести перевірку викладених у дисциплінарній скарзі обставин.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що суддя Турлакова Н.В. безпідставно відмовила у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до слідчого в особливо важливих правах першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Голубинського І.Л., слідчого в особливо важливих правах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Сушайла Б.В., прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Дніпропетровської області Сакоренка І.О., судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Чуприна А.П., Державної казначейської служби України про визнання незаконним дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Дії перелічених осіб ОСОБА_2 оскаржував у зв'язку з проведенням незаконного, як він вважає, обшуку в межах кримінального провадження, учасником якого він не є.

Відмовивши у відкритті провадження в адміністративній справі суддя таким чином позбавила його права на доступ до правосуддя, у зв'язку з чим він подав на неї скаргу до ВРП. Остання, залишаючи цю скаргу без розгляду, на переконання позивача, не надала належної оцінки обставинам, що зумовили подання цієї скарги, у зв'язку з чим ОСОБА_2 звернувся з цим позовом до Верховного Суду.

За правилами частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом суд виходить з такого.

За частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту".

Також у рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У позовній заяві ОСОБА_2, зазначив про те, що постановляючи ухвалу від 27 жовтня 2017 року про відмову у відкритті провадження за його позовною заявою стосовно оскарження дій зазначених осіб щодо проведення обшуку в рамках досудового розслідування по кримінальному провадженню, у якому, як твердить позивач, він не має процесуального статусу, суддя Турлакова Н.В. не врахувала практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі "Кузьменко проти України". За цим рішенням особа має право оскаржити незаконний обшук та стягнути шкоду, завдану таким обшуком, в адміністративному порядку й незважаючи на те, що у позовній заяві було покликання на це рішення, суддя Турлакова Н.В. не навела жодних доводів, на підставі яких вона відхилила аргументи позивача в цій частині. Позивач вважає, що суддя у такий спосіб обмежила йому доступ до правосуддя і ВРП безпідставно залишила його скаргу без розгляду.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, Законом України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі-Закон № 1402-VIII) та Законом України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - ~law17~).

За частиною 10 статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Згідно зі ~law18~ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

За правилами ~law21~ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження здійснюється в розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та регламентом Вищої ради правосуддя.

~law24~ встановлено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; за наявності підстав, визначених ~law25~, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

Відповідно до ~law26~ при розгляді питання про наявність підстав для повернення дисциплінарної скарги не оцінюються достовірність відомостей про ознаки дисциплінарного проступку у поведінці судді, докази його вчинення.

Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.

У контексті спірних правовідносин суд звертає увагу насамперед на те, що встановлений ~law27~ порядок дисциплінарного провадження щодо суддів має забезпечувати їхню незалежність від незаконного стороннього впливу.

Позивач, незважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати у такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді при виконанні посадових обов'язків має право лише ВРП й рішення останньої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження дій/рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дій та рішень ВРП за результатами такого провадження.

Рішення ВРП щодо залишення скарги без розгляду з підстав, встановлених у ~law28~, не передбачають необхідності правової оцінки дій судді, що стали приводом для подання на нього скарги, і не підлягають оскарженню як суддею, стосовно якого подана скарга, так і скаржником з огляду на пряму заборону ~law29~ на таке оскарження.

Такий же підхід до вирішення аналогічних справ неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 1 серпня 2017 року (справа № 21-3827а16) та у постанові від 31 жовтня 2017 року (справа №П/800/413/16).

Поряд з наведеним вище слід також додати, що з огляду на правовідносини, які виникли між позивачем і адміністративним судом у зв'язку з поданням позовної заяви, стверджувані заявником порушення ВРП його суб'єктивних прав у зв'язку із залишенням без розгляду його скарги на дії судді Турлакової Н.В. не можна вважати обґрунтованими і такими що дійсно порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси як особи, якій, як він стверджує, безпідставно відмовлено у доступі до правосуддя. ОСОБА_2 має право оскаржувати судові рішення у порядку, встановленому процесуальним законом, і той спосіб, який він обрав (оскарження рішення ВРП про залишення без розгляду його скарги на дії судді, яка постановила процесуальну ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі) жодним чином не матиме позитивного впливу на подальший розгляд його позову та не відновить/не захистить його прав.

Окрім того, спірне рішення ВРП, незважаючи на те, що його прийнято у зв'язку зі зверненням позивача, не створює для останнього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус ВРП у цих правовідносинах, рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих правовідносин суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.

Керуючись статтями 22, 170, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя М.І. Смокович