ТЦК СП не повинен припускатися надмірного формалізму та досліджувати подані документи лише на відповідність конкретного абзацу статті про підстави відстрочки, навіть якщо людина не вказала їх в своїй заяві (Полтавський окружний адміністративний суд №440/3203/24 від 03.06.2024 р.)

Фабула судового акту: Позивач звертався до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Пояснював це необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю І "Б" групи, проте відповідач залишив це звернення без задоволення. Крім вибору “воєнкоматом” не тієї норми для відмови, останні зазначили що догляд за батьком позивача може здійснювати інша особа - сестра позивача (не дивлячись що чоловік подав документи про переїзд її у Польшу і наявність там родини).

До своєї заяви до “військомату” позивач приєднав нотаріально засвідчені копії: паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера батька позивача (особи з інвалідністю), довідки МСЕК особи з інвалідністю І "Б" групи, висновку за формою 080-4/о, паспорта та коду матері позивача пенсіонерки, пенсійного посвідчення матері позивача, виписок із медичної картки хворого, свідоцтва про народження батька позивача, свідоцтва про народження сестри, витягу з Державного реєстру актів про реєстрацію народження, довідки про склад сім`ї, паспорту для виїзду її за кордон свідоцтва про шлюб, документів про реєстрацію проживання в Республіці Польща. Під час особистого звернення до ТЦК позивач надав пояснення, що його батько є особою з інвалідністю І "Б" групи; мати позивача є пенсіонером та має тяжке захворювання серця; рідна сестра позивача перебуває у шлюбі та разом із дитиною з 21 серпня 2022 року проживає у республіці Польща. Інших рідних сім`я не має.

І Полтавський окружний адміністративний суд став на захист законних прав позивача. Суд пояснив:

Питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації врегульоване статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі також - Закон № 3543-XII).

Абзацами одинадцятим та дванадцятим зазначеної статті (в колишній редакції ще до змін у травні місяці) було врегульовано, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду (абзац 10); які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (абзац 11); опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абзац 12).

Отже, у цій справі: Як встановлено зі змісту, звернення позивача до ТЦК про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було мотивоване необхідністю здійснення догляду за батьком, який є особою з інвалідністю І "Б" групи. До заяви приєднано документи, які належним чином підтверджують наявність обставин, передбачених частиною першою статті 23 Закону № 3543-XII.

На думку суду поданими документами дійсно підтверджено, що позивач фактично має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.11 ч.1 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Проте, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зазначивши тільки статтю 23 Закону № 3543-XII, при цьому не конкретизувавши абзац та частину даної статті.

На переконання суду, відповідач під час розгляду звернення позивача припустився надмірного формалізму та досліджував подані документи лише на відповідність абзацу 12 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, знехтувавши при цьому іншими підставами, зазначеними в абзаці 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Відтак, викладені у спірному листі мотиви відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не узгоджуються зі змістом статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

Таким чином відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації була визнана незаконною. Разом з тим, суд не задовольнив вимогу про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки, а лише зобов’язав ТЦК повторно розглянути заяву позивача про відстрочку.

Аналізуйте судовий акт: Встановлення факту постійного догляду за особами, що його потребують, неможливе в судовому порядку, бо є позасудовий порядок. (ВС КЦС № 283/1199/23 від 05.06.2024 р.);

Не проходження ВЛК не може бути підставою для відмови позивачу у наданні відстрочки. (Запорізький окружний адміністративний суд №280/3862/24 від 05.07.2024 р.);

Суд зобов’язав ВЛК повторно провести огляд військовослужбовця, через відсутність обстеження його лікарем-кардіологом, за наявності відповідних медичних показань. (Шостий апеляційний адміністративний суд, справа № 320/11377/22 від 10.05.2023 р.);

Інформацію, яку не обновив військовозобов’язаний, ТЦК повинен був отримати від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді, тому штраф у 25500 було скасовано (Ленінський райсуд м. Миколаєва №489/4119/24 від 13.06.2024 р.).

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року м. Полтава Справа №440/3203/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у відмові позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов`язаному, зайнятий постійним доглядом за особою з інвалідністю I "Б" групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу на підставі пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов`язаному, який зайнятий постійним доглядом за особою з інвалідністю I "Б" групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01 березня 2024 року звертався до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв`язку з необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю І "Б" групи, проте відповідач залишив це звернення без задоволення. Такі дії відповідача на переконання позивача порушують його права та законні інтереси.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у відповідача витребувано належним чином завірену копію звернення ОСОБА_1 від 01 березня 2024 року (вх.№ 396 від 01.03ю.2024) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

21 та 28 травня 2024 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач пояснив, що підстави, зазначені в абзаці дванадцятому частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не дають права на відстрочку позивачу від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки догляд за батьком позивача може здійснювати інша особа - сестра позивача (дочка особи з інвалідністю І "Б" групи). Разом із тим відповідач не заперечував права позивача на відстрочку позивачу від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу одинадцятого частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

01 березня 2024 року позивач подав відповідачу заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю І "Б" групи. До заяви приєднав нотаріально засвідчені копії: паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера батька позивача ОСОБА_2 , довідки МСЕК особи з інвалідністю І "Б" групи, висновку за формою 080-4/о, паспорта та коду матері позивача ОСОБА_3 , пенсійного посвідчення матері позивача ОСОБА_3 , виписок із медичної картки хворого, свідоцтва про народження батька позивача ОСОБА_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , витягу з Державного реєстру актів про реєстрацію народження, довідки про склад сім`ї, паспорту для виїзду за кордон свідоцтва про шлюб, документів про реєстрацію проживання в Республіці Польща.

Під час особистого звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач надав пояснення, що його батько є особою з інвалідністю І "Б" групи; мати позивача є пенсіонером та має тяжке захворювання серця; рідна сестра позивача перебуває у шлюбі та разом із дитиною з 21 серпня 2022 року проживає у республіці Польща. Інших рідних сім`я не має.

18 березня 2024 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач отримав лист від 08 березня 2024 року про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", мотивовану наявністю інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону утримувати осіб з інвалідністю І та ІІ групи, сестри позивача. Так у листі відповідача зазначено, що сестра позивача ОСОБА_4 1983 року народження може здійснювати постійний догляд за батьком, який є непрацездатним та потребує постійного стороннього догляду.

Незгода позивача з правомірністю відмови у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі також - Закон № 3543-XII).

Питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації врегульоване статтею 23 Закон № 3543-XII.

Абзацами одинадцятим та дванадцятим зазначеної статті врегульовано, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема:

зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду (абзац 10);

які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (абзац 11);

опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (абзац 12).

Як встановлено зі змісту, звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, мотивоване необхідністю здійснення догляду за батьком, який є особою з інвалідністю І "Б" групи. До заяви приєднано документи, які належним чином підтверджують наявність обставин, передбачених частиною першою статті 23 Закону № 3543-XII.

Так поданими разом із заявою нотаріально посвідченими копіями паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера батька позивача ОСОБА_2 , довідки МСЕК особи з інвалідністю І "Б" групи, висновка за формою 080-4/о, паспорта та коду матері позивача ОСОБА_3 , пенсійного посвідчення матері позивача ОСОБА_3 , виписок із медичної картки хворого, свідоцтва про народження батька позивача ОСОБА_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , витягу з Державного реєстру актів про реєстрацію народження, довідки про склад сім`ї, паспорту для виїзду за кордон, свідоцтва про шлюб, документів про реєстрацію проживання в Республіці Польща підтверджено, що позивач фактично має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.11 ч.1 ст. 23 Закону № 3543-XII.

Проте, як свідчать матеріали справи, позивач звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зазначивши тільки статтю 23 Закону № 3543-XII, при цьому не конкретизувавши абзац та частину даної статті.

На переконання суду, відповідач під час розгляду звернення позивача припустився надмірного формалізму та досліджував подані документи лише на відповідність абзацу 12 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, знехтувавши при цьому іншими підставами, зазначеними в абзаці 11 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Відтак, викладені у спірному листі мотиви відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не узгоджуються зі змістом статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

За викладених обставин суд визнає спірну відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформленою листом від 08 березня 2024 року такою, що прийнята не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в межах мотивів, наведених відповідачем у листі від 08 березня 2024 року. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За викладених обставин адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2 3 6-10 72-77 90 241-246 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у відмові в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 11 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву позивача від 01 березня 2024 року про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу на підставі статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова