Трирічний строк позовної давності у кредитних відносинах НЕ є абсолютним та може збільшений за домовленістю сторін, проте таке збільшення потребує підпису обох сторін (ВСУ від 04.11.2015р. у справі № 6-1926цс15)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Трирічний строк позовної давності у кредитних відносинах НЕ є абсолютним та може збільшений за домовленістю сторін, проте таке збільшення потребує підпису обох сторін (ВСУ від 04.11.2015р.  у справі № 6-1926цс15) - 0_40462600_1490530282_58d7afea639f0.jpeg

Фабула судового акту: Значення позовної давності полягає у тому, що саме цей інститут цивільного права є однією з гарантій захисту прав і обов’язків особи за національним законодавством України, а саме - визначає стабільність цивільно-правових відносин, виховує та дисциплінує учасників цивільно-правових відносин, є стимулом до активного використання ними власних прав, а з іншої сторони - зміцнює договірну дисципліну.

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 30 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 2 102 грн. 19 коп. зі сплатою 5,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Судом першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволенння. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суду після спливу трьохрічного строку позовної давності. Банк не надав доказів ознайомлення позичальника з «Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)», в яких установлено позовну давність тривалістю у 5 років, оскільки вони ним не підписані, наданий банком розрахунок не оформлений належним чином, так-як не містить прізвища та підпису посадової особи, яка має право складати такий розрахунок.

Водночас скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачем особисто підписана заява позичальника, чим він засвідчив свою обізнаність про умови надання споживчого кредиту, а також погодився з тим, що згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю у 5 років. Оскільки позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута з нього. При цьому, позовна давність за вимогами банку спливає у березні 2015 року.

В свою чергу ВСУ визначив, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У звязку із відсуністю підпису позичальника про ознайомлення з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам останній своєї згоди на збільшення трирічного строку позовної давності не дав, що потягло за собою скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Аналізуйте судовий акт: ЕСПЛ: Поновлення судом строку оскарження без обгрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд (ЕСПЛ, ст. 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод)

Строк позовної давності починається з моменту пред’явлення банком вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом (ВСУ від 9 листопада 2016 р. у справі №6-2251цс16)

Не тільки «не знав», а і «не міг довідатись» - обов’язкова умова для поновлення строку позовної давності для задоволення клопотання позивача (ВСУ від 16 листопада 2016 р. у справі 6-2469цс16)

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (ВСУ у справі № 6-1138цс15)

Позовна давність застосовується за заявою сторони тільки до ухвалення судом рішення у справі (Постанова ВСУ у справі №6-246цс14 від 11 лютого 2015р.)

Пропущення строку позовної давності при стягненні основного зобов'язання (боргу) є підставою для припинення похідного зобов'язання (Постанова ВГСУ, судді: головуючий Ткаченко Н. Г., Катеринчук Л. Й., Куровський С. В.)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 листопада 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 30 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 2 102 грн. 19 коп. зі сплатою 5,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань станом на 11 вересня 2013 року утворилася заборгованість в сумі 27 007 грн. 16 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 1 932 грн. 45 коп., процентів за користування кредитом - 51 грн. 41 коп., комісії за користування кредитом - 693 грн. 14 коп., пені - 22 567 грн. 91 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 1 262 грн. 25 коп., яку банк просив стягнути з відповідача.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 7 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 27 007 грн. 16 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 1 932 грн. 45 грн., процентів - 51 грн. 41 коп., комісії за користування кредитом - 693 грн. 14 коп., пені - 22 567 грн. 91 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 1 262 грн. 25 коп. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У заяві ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, рішення місцевого суду залишити в силі, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини 1 статті 259 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК УкраїниВерховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 30 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 2 102 грн. 19 коп. зі сплатою 5,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Указаний кредитний договір складається із заяви позичальника, Тарифів та Умов.

Згідно з умовами кредитного договору його складовою є Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).

Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що термін позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки-пені, штрафів за договором установлені сторонами тривалістю в п'ять років.

В Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис ОСОБА_7

Відповідач не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ «КБ «ПриватБанк» виникла заборгованість.

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_7 ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулось до суду 23 вересня 2013 року.

Стороною у спорі заявлено вимогу про застосування позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суду після спливу трьохрічного строку позовної давності. Банк не надав доказів ознайомлення позичальника з «Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)», в яких установлено позовну давність тривалістю у 5 років, оскільки вони ним не підписані, наданий банком розрахунок не оформлений належним чином, так-як не містить прізвища та підпису посадової особи, яка має право складати такий розрахунок.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачем особисто підписана заява позичальника, чим він засвідчив свою обізнаність про умови надання споживчого кредиту, а також погодився з тим, що згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю у 5 років. Оскільки позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута з нього. При цьому, позовна давність за вимогами банку спливає у березні 2015 року.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року, від 1 липня 2015 року міститься висновок про те, що Умови, в яких установлено позовну давність тривалістю у 5 років, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права а саме: статті 259 ЦК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК Українизобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК Українивстановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК Українипередбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановивши, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника від 30 липня 2008 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п'ятирічної позовної давності, не встановили наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме на ці Умови надання споживчого кредиту погодився відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, дійшли до помилкового висновку про те, що позовна давність не спливла, оскільки Умовами надання споживчого кредиту встановлено строк позовної давності у 5 років.

Ураховуючи наведене, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись пунктом 1, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року скасувати, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 7 серпня 2014 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.І. ГуменюкЮ.Л. СенінН.П. ЛященкоВ.М. СімоненкоЛ.І Охрімчук

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0