Транспортний засіб в лізинг або як заплатити гроші і не отримати машину (ВСУ від 18 січня 2017 року у справі 6-648цс16)

Фабула судового акту: Наразі на території України поширена незаконна/шахрайська практика продажу транспортних засобів в лізинг.

Все виглядає так.

Ти купуєш транспортний засіб в лізинг. Все офіційно: підписуєш договір, платиш 10 % від суми за оформлення документів та до 50 % від вартості транспортного засобу одним платежем.

Однак надалі ні машини, ні фірми от тільки гроші потрібно по договору платити.

Практика судів захищає ошуканих громадян та стягує кошти.

Висновок простий: такі договори лізингу: НЕДІЙСНІ (НІКЧЕМНІ).

Практика судів для прикладу:

1. Постанова ВСУ від 18 січня 2017 року у справі 6-648цс16.
2. Ухвала ВССУ від 19 квітня 2017 року, провадження №6-18697св16.
3. Рішення Апеляційного суд Харківської області від 20 червня 2017 року, справа №639/1613/16-ц.

Аналізуйте судовий акт: Несправедливі умови договору, це умови які призводять до істотного дисбалансу між договірними права та обов’язками сторін та є підставою для визнання такого договору недійсним (ВСУ від 8 червня 2016 р. у справі № 6-330цс16)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі за № 6-648цс16: За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року м. Київ

Судов палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

за участю представника публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків його недійсності за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» обґрунтовувало тим, що на підставі договору фінансового лізингу, укладеного 8 липня 2011 року між ним та ОСОБА_2, останній отримав від банку у платне користування автомобіль марки Hyundai Accent 1.4, РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НОМЕР_1, та зобов’язався сплачувати щомісячні платежі, пов’язані з виконанням договору лізингу, в строки та в розмірах, передбачених умовами договору.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов’язань, узятих на себе за договором фінансового лізингу, унаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати щомісячних платежів з відшкодування вартості предмета лізингу, ПАТ «КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором фінансового лізингу в розмірі 23 тис. 785 грн 68 коп.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк» про встановлення нікчемності договору фінансового лізингу від 8 липня 2011 року, застосування наслідків його недійсності та стягнення з банку на свою користь сплачених щомісячних платежів у розмірі 101 тис. 974 грн. ОСОБА_2 зазначав, що укладений між ним та банком договір фінансового лізингу підлягає нотаріальному посвідченню. Оскільки спірний договір не посвідчено нотаріально, то він є нікчемним, і банк зобов’язаний повернути йому кошти, сплачені на виконання умов такого договору.

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 11 лютого 2015 року відмовив у задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» та зустрічного позову ОСОБА_2.

Апеляційний суд Київської області 16 квітня 2015 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2015 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» скасував і в цій частині ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» задовольнив, стягнув з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 тис. 785 грн 68 коп. та судовий збір у розмірі 365 грн 40 коп.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково, рішення Апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2015 року в частині задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу скасував, направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; у решті рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У березні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 220, частини другої статті 799 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» і задовольнити в повному обсязі зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди установили, що 8 липня 2011 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу строком на 60 місяців, за умовами якого банк передав ОСОБА_2 в лізинг (користування) автомобіль марки Hyundai Accent 1.4, РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НОМЕР_1.

За користування автомобілем ОСОБА_2 зобов’язався сплачувати щомісячні платежі згідно з визначеним графіком платежів.

Крім того, договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_2 отримати автомобіль у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат.

На порушення умов договору та норм чинного законодавства ОСОБА_2 належним чином не виконував узятих на себе зобов’язань зі сплати щомісячних платежів, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 4 червня 2014 року склала 23 тис. 785 грн 68 коп.

Згідно з актом прийому автомобіля в заклад від 25 вересня 2013 року ОСОБА_2 повернув автомобіль ПАТ «КБ «Приватбанк».

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 жовтня 2015 року, яку просить переглянути заявник, скасував ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу і передав справу в цій частині на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, оскільки судові рішення не відповідають вимогам статті 213 цього Кодексу щодо законності й обґрунтованості, зокрема не встановлені фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд Київської області 4 липня 2016 року постановив ухвалу, якою залишив у силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 лютого 2015 року в частині задоволення позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

Оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, а справу в цій частині направив на новий розгляд, за результатами якого суд апеляційної інстанції ухвалив нове судове рішення, то ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року в цій частині Верховним Судом України не переглядається.

Залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з його висновком про відсутність підстав для визнання спірного договору нікчемним. При цьому суд зазначив, що згідно зі статтею 806 ЦК України та частиною першою статті 2, частиною першою статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України. Положення статті 799 ЦК України до цих правовідносин не застосовуються.

Заявник зазначає, що судове рішення суду касаційної інстанції в цій частині не відповідає викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування підстави для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_2 надав постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15).

У цій постанові міститься правовий висновок про те, що відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Договір лізингу є змішаним договором і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу. Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені статтею 216 ЦК України.

Положення статті 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій у порушення статей 806 799 ЦК України дійшли передчасного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 та не взяли до уваги порушення щодо відсутності нотаріального посвідчення спірного договору.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360² ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2015 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 16 квітня 2015 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків його недійсності скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів: