06.04.2017 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Штрафи та вимоги трудового законодавства не поширюються на правовідносини, які виникають на підставі договорів про надання послуг, на відміну від трудових договорів (Київський апеляційний адмінсуд від 27.02.2017р., № 823/1807/16)

Штрафи та вимоги трудового законодавства не поширюються на правовідносини, які виникають на підставі договорів про надання послуг, на відміну від трудових договорів (Київський апеляційний адмінсуд від 27.02.2017р., № 823/1807/16) - sud_shtrafi_ta_vimogi_trudovogo_zakonodavstva_ne_poshiryuyutsya_na_pravovidnosini_yaki_vinikayut_na_pidstavi_dogovoriv_pro_nadannya_poslug_58e640b496788.png

Фабула судового акту: На даний час у зв'язку із прийняттям Верховною радою України Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, яким встановлено розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн. перед работодавцями виникла дилема - або повністю дотримуватись трудового законодавства та спати спокійно або продовжувати його порушувати та чекати на перевірку Держпраці, яка може накласти штрафи за порушення КЗпП України у розмірах який вимірюється у десятках та сотнях тисяч гривень. Адже розмір вказаної категорії штрафів відповідно до ст. 265 КЗпП України прв'язані до розміру мінімальної заробітної плати.

ДОВІДНИК: ШТРАФИ ТА ІНШІ САНКЦІЇ ЗА ПОРУШЕННЯ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Одним із засобів оптимізації обов'язкових соціальних платежів платежів (наприклад сплати ЄСВ) є укладення із працівниками цивільно-правових договорів на виконання певних робіт та/або надання окремих послуг.

Водночас як правило Держпраці розцінює прирівнює укладання таких договорів до трудових і, відповідно, накладає штрафи за порушення законодавства про працю.

В даній конкретній постанові окружний адміністративний суд, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, констатував, що відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Одночасно у разі виконання робіт (надання послуг) не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про виконання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

ДОВІДКА: Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2015 року у справі №812/2028/13-а.

Читайте статтю: Как обжаловать проверку ГОСТРУДА. Положительная судебная практика

Аналізуйте судовий акт: За допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору у Держпраці щодо роботодавця є вибір: або штраф - аб.2, ч. 2, ст. 265 КЗпПУ в сумі 87 000,00 грн, або штраф - ч. 3 ст. 41 КУпАП в сумі 8500,00 грн. (адмінсуд від 6 лютого 2017р.)

Накладений управлінням Держпраці штраф в сумі 87 000 грн. за порушення абзац 2, частина 2, ст. 265 КЗпП України на ФОП залишено в силі (Хмельницький окружний адміністративний суд від 21 грудян 2016р. у справі № 822/2316/16)

Малозначність діяння або звільнення від адмінвідповідальності за неповідомлення ДФС про прийняття на роботу 7 працівників директора комунальної лікарні (Суд від 21 січня 2017р. у справі № 182/191/17)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1807/16

Головуючий у 1-й інстанції: Каліновська А.В.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

27 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Желтобрюх І.Л.

за участю секретаря судового засідання: Шутовської І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві, у порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу відповідача - управління Держпраці у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом Приватного сількогосподарського підприємства «Агрофірма «Хлібороб» до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року позивач, Приватне сількогосподарське підприємство «Агрофірма «Хлібороб», звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили визнати протиправною та скасувати постанову управління Держапраці у Черкаській області №23-14-19/0429-392 від 26 жовтня 2016 року про накладення штрафу у розмірі 101500 грн. 00 коп.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно зі ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 04 жовтня 2016 року №272-Н «Про проведення планових перевірок» та направлення від 04 жовтня 2016 року №1400 посадовою особою управління Держпраці у Черкаській області проведено перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Хлібороб» з питань додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне страхування. Результати перевірки оформлені актом від 12 жовтня 2016 року №23-14-19/0429.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, а саме:

- розмір мінімальної заробітної плати п'ятьом працівникам не дотриманий, зокрема у вересні 2016 року працівнику ОСОБА_3 при відпрацюванні 88 годин було нараховано 700 грн., працівнику ОСОБА_4 при відпрацюванні 152 годин було нараховано 1007 грн. 05 коп., працівнику ОСОБА_5 при відпрацюванні 175 годин було нараховано 1375 грн., працівнику ОСОБА_6 при відпрацюванні 68 годин було нараховано 475 грн. 82 коп., працівнику ОСОБА_7 при відпрацюванні 168 годин було нараховано 1320 грн., що є порушенням ч. ч. 1, 2, 4 ст. 95 Кодексу законів про працю України, ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про оплату праці»;

- оплата за роботу у нічний час не проводиться в підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час, зокрема працівники ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 згідно табелів обліку робочого часу працювали у вересні 2016 року сторожами. Доплата за роботу в нічний час в розмірі не нижче 20 відсотків відсутня, що є порушенням ст. 108 Кодексу законів про працю України , ст. 12 Закону України «Про оплату праці»;

- оплата за роботу у святкові і неробочі дні не проводиться у подвійному розмірі, зокрема працівник ОСОБА_7 працював 24 серпня 2016 року, оплата в подвійному розмірі відсутня, працівник ОСОБА_9 працював 24 серпня 2016 року, оплата в подвійному розмірі відсутня, працівник ОСОБА_5 ОСОБА_9 працював 24 серпня 2016 року, оплата в подвійному розмірі відсутня, що є порушенням ст. 107 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про оплату праці».

На підставі акту перевірки управлінням Держпраці у Черкаській області винесено постанову від 26 жовтня 2016 року №23-14-19/0429-392 про накладення штрафу на Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Хлібороб» у розмірі 101500 грн. (далі - постанова №23-14-19/0429-392).

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірна постанова №23-14-19/0429-392 винесена внаслідок встановленого відповідачем порушення позивачем чинного законодавства про працю.

Так, встановлено, що позивач допустив порушення чинного законодавства про працю у трудових відносинах з працівниками: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем із громадянами укладено ряд договорів від 30 червня 2016 року зокрема:

цивільно-правова угода з громадянином ОСОБА_3 (Виконавець) щодо надання послуг по зважуванню зернових та інших с/ культур , ведення обліку зважувальних вантажів - за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду від 07 грн. до 13 грн. за 1 годину в залежності від складності та трудоємкості виконаної роботи;

цивільно-правова угода з громадянином ОСОБА_9 (Виконавець) щодо надання послуг по охороні та збереженні майна на території тракторної бригади, за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду 55 грн. за 1 день;

цивільно-правова угода з громадянином ОСОБА_7 (Виконавець) щодо надання послуг по охороні та збереженні майна на території току, за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду 55 грн. за 1 день;

цивільно-правова угода з громадянином ОСОБА_5 (Виконавець) щодо надання послуг по охороні та збереженні майна на території пасіки, за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду 55 грн. за 1 день;

цивільно-правова угода з громадянином ОСОБА_4 (Виконавець) щодо надання послуг по підсобним та допоміжним роботам на току, погрузка та розгрузка с/г продукції, прибирання території току, за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду від 6 грн. 50 коп. до 10 грн. за 1 годину в залежності від складності та трудоємкості виконаної роботи;

цивільно-правова угода з громадянином ОСОБА_6 (Виконавець) щодо надання послуг по підсобним та допоміжним роботам на току, погрузка та розгрузка с/г продукції, прибирання території току, за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцю винагороду від 6 грн. 50 коп. до 10 грн. за 1 годину в залежності від складності та трудоємкості виконаної роботи.

Згідно з ч. 2 статті 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 цього Кодексу трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Прийняття на роботу провадиться відповідно до штатного розпису підприємства, установи чи організації.

У разі виконання робіт (надання послуг) не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про виконання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2015 року у справі №812/2028/13-а.

Цивільно-правовий договір - це будь-який вид договору, що укладається відповідно до вимог цивільного законодавства. Порядок укладання договорів підряду (на виконання певних робіт) регулюється главою 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Колегія суддів звертає увагу, що порядок плати за договором про надання послуг урегульовано нормами цивільного законодавства.

Так, згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи викладене, на правовідносини що виникли на підставі цивільно-правової угоди між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 не поширюються вимоги трудового законодавства щодо оплати праці.

Крім того, перевірка позивача проводилась внаслідок надходження листа Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області №7857/04-02 від 15 вересня 2016 року, яким надано перелік страхувальників, які у звітному місяці нараховують заробітну плату менше мінімальної до яких, крім інших, віднесено позивача.

Отже порушення позивачем трудового законодавства щодо оплати праці у правовідносинах з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 встановлено відповідачем за той період, коли зазначені особи виконували послуги на підставі цивільно-правового договору, а не на підставі трудового договору.

Відповідач посилається на те, що у таблицях 6 звітів позивача щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з липня по листопад 2016 року в графі «код категорії застрахованих осіб" міститься код - 1 «Працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємства, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб…(наймані працівники на загальних підставах)».

Колегія суддів зазначає, що порядок та умови нарахування позивачем єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не є предметом перевірки, що проводилась відповідачем.

Крім зазначених осіб, відповідачем встановлено порушення чинного трудового законодавства у правовідносинах позивача з ОСОБА_8, а саме - оплата за роботу у нічний час не проводиться в підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу №4-К від 08 квітня 2016 року ОСОБА_8 працює у позивача на посаді пасічника, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається підтвердження того, що ОСОБА_8 який працює на посаді пасічника, виконував роботу у нічний час.

Системний аналіз викладеного дає підстави погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова управління Держпраці у Черкаській області від 26 жовтня 2016 року №23-14-19/0429-392 про накладення штрафу на Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Хлібороб» у розмірі 101500 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог Приватного сількогосподарського підприємства «Агрофірма «Хлібороб» до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Як вбачається з резолютивної частини постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, задовольнивши адміністративний позов, суд першої інстанції стягнув з із управління Держпраці у Черкаській області на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Хлібороб» сплачений судовий збір у сумі 1522 (одна тисяча п'ятсот двадцять дві) грн. 50 коп.

Відповідач не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній станом на дату постановлення рішення).

Дійсно, згідно з п. 20 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, структурні підрозділи виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об'єднаних територіальних громад, на які покладені функції із здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Тобто, судовий збір - це платіж який підлягає сплаті за звернення до суду, за видачу судами документів, а також ухвалення визначених Законом судових рішень.

Аналіз положень Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що у суб'єктів, зазначених у ст.. 5 Закону, наявна пільга при зверненні до суду, при видачі судами документів, а також ухвалення визначених Законом судових рішень.

Тобто, пільги не розповсюджуються на стягнення сплаченого судового збору у випадку розподілу судових витрати між сторонами.

Натомість, згідно з ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату постановлення рішення суду першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у Кодексу адміністративного судочинства України відсутні застереження щодо порядку розподілу судових витрат у випадку, якщо сторона (суб'єкт владних повноважень) звільнена від сплати судового збору на підставі норм Закону України «Про судовий збір».

У апеляційній скарзі відповідач посилається на роз'яснення Вищого адміністративного суду України, викладені у постанові Пленуму №2 від 23 січня 2015 року «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 23 січня 2015 року розповсюджується на положення Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір». Проте, станом на дату постановлення рішення суду першої інстанції Закон України «Про судовий збір» діє у редакції від 01 січня 2017 року.

Крім того, постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 23 січня 2015 року розповсюджується на положення Кодексу адміністративного судочинства у редакції від 01 січня 2015 року, де ч. 1 ст. 94 викладена таким чином: «Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).».

Судова колегія звертає увагу на те, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови суду першої інстанції у Кодексі адміністративного судочинства України відсутні положення, які передбачають стягнення судових витрат з Державного бюджету України у випадку, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.

Приписами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Держпраці у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 27.02.2017

Головуючий суддя

Судді

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ