Факт фіктивного підприємництва НЕ є САМОСТІЙНОЮ підставою для позбавлення права на формування податкового кредиту та витрат (Київський ААС № 826/1588/13-а від 08.11.2017)

Фабула судового акту: У даній справі податківцями винесено два повідомелння-рішення про накладення на підприємство, якими нараховано грошове зобов'язання сплати податку на прибуток.

Підставами для винесення таких рішень працівниками ДФС зазначено, що підприємством заниження податку на прибуток та, як наслідок, занижено суму податку на додану вартість.

При цьому податківцями як підставу для висновку про заниження суми податку на прибуток було зроблено посилання на фіктивність контрагента, оскільки ДФС "встановлена" нікчемність вказаних договорів внаслідок порушення кримінальної справи відносно невстановлених осіб, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, щодо створення підприємства-контрагента, відповідно до матеріалів якої засновником та директором вказаного підприємства є певна особа, яка в ході допиту показала, що зареєструвала ТОВ за грошову винагороду на прохання невстановленої слідством особи без мети здійснення фінансово-господарської діяльності та відношення до діяльності цього підприємства не має.

В свою чергу підприємство звернулось до адміністративного суду із адміністартивним позовом про скасування ППР мотивуючи його тим, що усі господарські операції з нібито "фіктивним" підприємством були реальними, такими, що спрямовані на настання реальних наслідків, що підтверджується укладеними договорами, актами прийому-передачі виконаних робіт та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Судом першої інстанції позовні вимоги підприємства задоволено та ППР скасовано.

Вказана справа переглядалась судами неодноразово.

При цьому Київським апеляційний адміністративним судом в своїй ухвалі про залишення апеляції ДФС без задоволення, а ріешення судуд першої інстанції без зміни вказано на наступне.

З аналізу норм ст. 215 та 228 ЦПК України випливає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Окрім цього відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

При цьому витрати позивача на загальну суму за договорами з нібито "фіктивним" підприємством" підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а тому висновок Акту перевірки про порушення позивачем норм ПК є необґрунтованим, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення безпідставними та неправомірними.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: Матеріали перевірки за постановою слідчого, можуть бути підставою для прийняття ППР лише після винесення обвинувального вироку, або рішення про закриття кримінальної справи (справа № К/9901/1286/18, 23.01.18)

ВС/КАС: Якщо вироком у відношенні контрагента платника податків, встановлено фіктивність (неналежність)первинних документів, то донарахування податків ПП по таким операціям законне (ВС/КАС від 16 січня 2018р. у справі 2а-7075/12/2670)

ВАСУ: Вирок суду щодо наявності в діях контрагента ознак фіктивного підприємництва НЕ є підставою для висновку про порушення іншим контрагентом податкового законодавства (№ К/800/6508/17 від 06.12.2017)

ВСУ: Здійснення господарських взаємовідносин з фіктивними контрагентами позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, навіть, при відсутності рішення у кримінальній справі (справа № 826/757/13-а, 14.03.17)

Доказами вчинення нікчемного правочину можуть бути обвинувальний вирок суду, або відповідне рішення суду про визнання правочину недійсним (ВАСУ, К/800/36781/13, 09.11.16)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Іменем України

08 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Кривді В.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А Продакшн» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «А Продакшн» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про:

визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000352220 від 23.01.2013 р., винесене ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, яким нараховане грошове зобов'язання сплати податку на прибуток суму 217 383, 00 грн. та штрафними санкціями на суму 54 345, 75 грн.;

визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000362220 від 23.01.2013 р., винесене відповідачем, яким нараховане грошове зобов'язання сплати податку на додану вартість на суму 207 031, 00 грн. та штрафними санкціями на суму 51 757, 75 грн.

28.03.2013 р. постановою ОАС м. Києва, залишеною без змін ухвалою КААС від 27.08.2013 р., позов задоволено.

31.03.2016 р. ухвалою ВАС України вищезазначені судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.07.2017 р. позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, у грудні 2012 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «А Продакшн» з питань взаємовідносин з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» за період з 01.01.2011 р. по 31.10.2012 р., за результатом якої 21.12.2012 р. складено акт перевірки № 412/22-20/36174084, яким встановлено наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 217 383 грн.; п.п. 198.1, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 207 031 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23.01.2013 р.: № 0000352220, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 271 728, 75 грн. (в т.ч. за основним платежем у розмірі 217 383, 00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 54 345, 75 грн.) та № 0000362220, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 258 788, 75 грн., (в т.ч. за основним платежем у розмірі 207 031 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 51 757, 75 грн.).

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, колегія суддів прийшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про реальність господарських правовідносин між ТОВ «А Продакшн» та ТОВ «КФ «Горизонталь», судом встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «КФ «Горизонталь» (Виконавець) укладено договір №74 від 29.03.2012 р. про надання послуг (далі - Договір №74), за умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати ряд послуг та виконати ряд робіт, пов'язаних з виробництвом відео, аудіо та поліграфічної продукції, в порядку та на умовах, визначених Договором. Пунктом 2.1 Договору №74 визначено, що вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця та фіксується в актах про надання послуги.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що реальність здійснення господарських операцій за Договором №74 підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 39-57), податкових накладних (а.с. 58-77). Крім того, між ТОВ «А Продакшн» (Замовник) та ТОВ «КФ «Горизонталь» (Виконавець) було укладено договір №91 від 25.04.2012 р.(далі - Договір №91), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надавати послуги з надання кваліфікованих спеціалістів, що полягають у направленні у розпорядження замовника одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій, а також передати замовнику виключні майнові права на використання зображень акторів на умовах, визначених Договором.

Факт виконання вказаного договору підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 85-93), податкових накладних (а.с. 94-103), рахунків-фактур (а.с.104-113).

Крім того, матеріали справи містять докази створення контрагентом позивача продуктів - відеороликів (а.с. 204-205).

Поряд з цим, судова колегія звертає увагу на той факт, що укладення з ТОВ «КФ «Горизонталь» договорів було зумовлено необхідністю виконання позивачем укладених з ТОВ «Євро Ер Ес Сі Джі Київ» та ТОВ «Рекламне агентство «Твіст» договорів. При цьому, реальність останніх сторонами під сумнів не ставиться.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання нікчемними укладених позивачем з ТОВ «КФ «Горизонталь» договорів немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності ТОВ «А Продакшн» та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Так, забороняється здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення. Пленум ВС України у ч. 11 постанови №14 від 18.12.2009 р. наголошує, що суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

До того ж, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пп. 138.2, 138.11 цієї статті, пп.140.2-140.5 ст. 140, ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону «Про бухгалтерський облік» є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання договорів №74 та №91 та правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. 198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача (ТОВ «КФ «Горизонталь»), був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати ПДВ та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (товар). В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких ТОВ «А Продакшн» формував податковий кредит (які знаходяться в матеріалах справи) відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України.

До того ж, ВАС України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування (в т.ч. і податкового кредиту) необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, судова колегія приходить до висновку, що позивачем надано суду належні докази того, що вищезазначені договори укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого ВАС України від 13.02.2013 р. по справі № К/9991/74156/12.

Окрім вищевикладеного, апеляційна інстанція звертає увагу, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 03.07.2013 р. по справі № К/800/27746/13.

Крім того, згідно п. 18 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»: при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

В частині щодо посилань апелянта в акті перевірки на постанову про порушення кримінальної справи від 30.08.2012 р. №70-00539 відносно вчинення невстановленими особами створення ТОВ «КФ «Горизонталь» за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 205 КК України визначено, що фіктивне підприємництво - це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

У п. 17 постанови Пленуму ВС України від 25.04.2003 р. № 3 роз'яснюється, що як незаконну діяльність, про яку йдеться у ст. 205 КК України, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням.

Згідно зі ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

В судовому засіданні ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві подали копію ухвали Солом'янського районного суду м. Києва по справі № 760/6249/15-к від 16.04.2015 р., яким дії підозрюваного кваліфіковані як створення суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ «КФ «Горизонталь» з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво).

Колегією суддів вказане рішення не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Як вбачається з вказаної ухвали, Солом'янським судом не досліджувалося та не надавалося оцінки господарським операціям позивача та ТОВ «КФ «Горизонталь», не встановлювалася недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарських операцій, а позивач або його посадові особи не є фігурантами вказаної кримінальної справи. Досліджувані судом в ухвалі обставини стосуються періоду створення та реєстрації юридичної особи, подальша ж господарська діяльність підприємств не досліджувалась.

Судова колегія звертає увагу на те, що саме по собі придбання суб'єкта підприємницької діяльності без мети реального провадження підприємницької діяльності та номінальність його керівництва цим підприємством не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, а відтак не може розцінюватися як імперативна ознака нікчемності укладених ним правочинів. При цьому, негативні наслідки для реальних контрагентів фіктивних підприємств мають місце лише у разі умисної спільної участі у вчиненні злочину, зокрема, шляхом сприяння незаконному завищенню валових витрат або податкового кредиту із ПДВ.

Проте, доказів участі ТОВ «А Продакшн» разом із ТОВ «КФ «Горизонталь» у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в ухвалі Солом'янського районного суду м. Києва по справі № 760/6249/15-к від 16.04.2015 р. позивач відсутній серед переліку підприємств, установ і організацій, яким штучно формувався податковий кредит вищевказаними особами.

Водночас, встановлення факту фіктивного підприємництва Податковий кодекс України не визначає як самостійну підставу для позбавлення права на формування податкового кредиту та витрат.

При цьому, відповідачем не надано добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених ТОВ «А Продакшн» господарських операцій (в тому числі і результатів почеркознавчої експертизи з категоричними висновками щодо підписів на поданих товариством первинних документах).

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. До того ж, встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «А Продакшн», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

Така позиція підтримана Верховним Судом України у рішенні від 11.04.2017 р. по справі №826/18925/14.

Зокрема, у вказаному рішенні ВС України визначив, що оскільки вирок суду не містить відомостей про відсутність господарських операцій між позивачем і контрагентом, то таке рішення суду не може бути визнано належним доказом на підтвердження порушення товариством вимог податкового законодавства, які зумовили визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, твердження апелянта з посиланням на податкову інформацію, допити свідків та рішення суду про те, що діяльність контрагента позивача - ТОВ «КФ «Горизонталь» є фіктивним підприємництвом та була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням останньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат, апеляційною інстанцією оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить ст. 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2013 р. № 0000352220 та № 0000362220. Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому постанову суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 08.11.2017 року.

Судді