Скарги на ТЦК – лише "громовідвід" для небажання захищати країну, – Тимочко

Голова комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв заявив, що майже всі "конфліктні" відео за участю ТЦК - дипфейки. Про те, наскільки це твердження відповідає дійсності, про проблеми "бусифікації" і те, як їх вирішувати, в інтерв'ю УНІАН розповів голова Ради резервістів Сухопутних військ, військовий експерт Іван Тимочко.

Чи справді відео про "бусифікацію" створені за допомогою ШІ? Тоді чому у нас допустили таке поширення дипфейків, і як з цим боротися?

Так. Також варто розуміти, що є процес провокацій. І є проблема в тому, що ряд політичних лідерів, замість того, щоб підтримувати мобілізацію, більше думають, як створювати собі електоральні поля і бази, заграючи з тими, хто в силу різних причин не хочуть захищати Україну.

В Україні є велика кількість "ждунів" і любителів "русского мира", які не хочуть захищати Україну, але вони це прямо не можуть сказати, тому що розуміють, що будуть засуджені. Вони теж є одними з основних творців негативних ситуацій в плані мобілізації. Тому що альтернативи мобілізації в умовах такої імпульсивної війни немає.

І також проблема в тому, що ті, хто провокує військовослужбовців, як правило, знають, що покарання для них не буде або буде мінімальним. Це загальна проблема, загальна тенденція, яку ми спостерігаємо зараз.

Як виправити ситуацію?

Звичайно, ситуація, коли людина вважає, що вона може не захищати державу, а це повинні робити інші, апріорі неправильна. Але тут також потрібна максимальна комунікація з суспільством. Це досить складний процес, але цей процес повинен бути захищений на законодавчому рівні. Повинна бути невідворотність покарання за порушення українського законодавства, хто б його не порушив, воно повинно бути швидким і невідворотним. Тому що у людей створюється ілюзія, що вони можуть вчиняти будь-яке беззаконня по відношенню до військових, а їм за це нічого не буде.

Але з іншого боку, звичайно, одними покараннями ситуацію не виправиш. Потрібна комунікація, роз'яснення людям, чому потрібна мобілізація, чому вона важлива. І на лінії фронту потрібно все більше людей, оскільки з'являється нове озброєння, нові технології, є потреба у все більшому залученні професійних, розумних людей. Це потрібно робити комплексно в межах держави.

І за це повинні відповідати і органи місцевого самоврядування. Тому що у нас створюється ситуація, коли представники органів місцевого самоврядування повністю усунулися від цього завдання. Хоча, згідно із законом, вони зобов'язані проводити призов, мобілізацію, оповіщати, доставляти до пунктів призову. А ви чули десь, щоб мери або навіть голови територіальних громад це робили? Я не кажу ефективно, я кажу, щоб взагалі цим займалися. Ні, всі намагаються усунутися: від найменшої територіальної громади, на жаль, до парламенту. У нас велика кількість людей, які замість того, щоб думати про оборону України, думають, як виграти на майбутніх виборах.

Чому така агресія в суспільстві і чому люди вірять таким відео, фото, взагалі інформації? Можливо, це вже виснаження в цілому від війни?

Ну і що, якщо людина виснажена? Російський безпілотник прилітає незалежно від виснаженості. Противник на це і розраховує, що він буде використовувати українців, створюючи внутрішній конфлікт. Якщо ми сховаємо голову в пісок, війна не припиниться. Агресор – не ми. Агресор на нас напав. Це – спотворене сприйняття свідомості, яке нав'язують політики і російська пропаганда.

Зараз намагаються з усіх боків не тільки працівників ТЦК, а взагалі військових дискредитувати, розповідати, що вони не так воюють, не так захищають. Це проблема, і вона значно більш глобальна, ніж просто ТЦК. ТЦК – це "громовідвід" для виправдання небажання захищати свою країну.

А політики злякалися, що військові матимуть у рази кращий імідж і у рази більше довіри в цілому від суспільства, тому нічого кращого не придумали, як дискредитувати, сподіваючись, що буде швидка перемога і швидкі вибори. А тепер, коли війна затягнулася, який депутат визнає, що це через нього така ситуація?

Виникає проблема ще й з агресією військових, які повертаються до цивільного життя: гранату кинув, з ножем напав. Що ми будемо з цим робити?

В умовах такої масштабної війни, з такою кількістю людей, які потрапили на фронт, на жаль, такі ситуації будуть виникати. Інше питання, що їх потрібно максимально мінімізувати. Це потрібно вирішувати системно. Не можуть військові і воювати, і лікувати себе, і розповідати ухильникам, і бути комфортними для політиків, і брати на себе провину і відповідальність за все. Всі акцентують увагу на військових. Тобто ця людина до цього не жила життям, не формувалася десь під якимись факторами, під якимись діями, якимось особистим життям, але ось тільки якщо щось зробила, значить як військовий? Це неправильно.

До того, як стати порушником, він жив своїм життям, щось з ним відбувалося, якісь трансформації. Війна загострила, це однозначно. Потрібно, щоб з ним працювали відповідні структури, служби. Для чого вони у нас створені? Для того, щоб розповідати, які погані військові, чи все-таки допомагати їм?

Нардеп від фракції "Слуга народу", член комітету ВР з нацбезпеки і оборони Федір Веніславський заявив, що в Україні зараз розробляються рішення конфліктів з ТЦК і питання самовільного залишення частини (СЗЧ). Як думаєте, що це будуть за розробки і чому тільки зараз?

Це питання до Веніславського. У мене теж виникає питання, чому тільки зараз. Ви ж згадайте, хто з депутатів критикував генералів, голосував проти мобілізації, вимагав переодягати представників ТЦК в інші кольори форми. Самі накоїли, а тепер будуть боротися з проблемою. Як вони її можуть вирішити? Наш парламент на 99% - це цивільні бізнесмени, юристи, політики, торговці, ще хтось, але точно не військові. Навряд чи вони знають менталітет військових. Дуже багато політичних кроків, які точно несумісні з реальністю. Згадайте закон про посилення мобілізації, скільки голосували? Півроку. Скільки правок було? Більше 4 000. Я думаю, зараз буде та ж історія.

Чи правда, що в СЗЧ йдуть через несприятливі умови в армії: відпустку не дають, проблеми зі здоров'ям, але не відпускають на ВЛК?

Це проблеми на поверхні, їх озвучують, але це не означає, що вони є реальним фактором. Перш за все, це відсутність відповідальності: той, хто пішов у СЗЧ, стає мало не національним героєм, так його сприймає суспільство. Однак всі забувають, що хтось тепер несе за втікача службу, а хтось і загинув через це. Тобто, виправдання слабкості стало вигідним, на жаль.

Виправдання небажання захищати стало комфортним на прикладі тих людей, яких демотивують навіть в армії. Це подається як прикриття, як ширма. Нібито людина пішла в СЗЧ, тому що у неї якась проблема, хоча не завжди проблеми можуть відповідати дійсності.

Можливо, дійсно людина пішла в СЗЧ, оскільки у неї був якийсь реальний життєвий виклик. Але це не означає, що всі інші повинні говорити "Мене це теж чекає, і тому я не хочу захищати Україну". Це просто означає, що у конкретної людини була конкретна складна життєва ситуація. Для цього і потрібно працювати. Є й групи для подолання бойового стресу, інших питань, які треба вирішити. Це має бути комплекс, а не виправдання, не пояснення, чому це сталося, і якщо людина пішла в СЗЧ, значить, так можна всім, або це означає, що в армії настала криза. Це не криза в армії, це конкретна проблема окремої людини.

Іван Олексійович Тимочко - український військовослужбовець, голова ради резервістів Сухопутних військ Збройних Сил України, ветеран АТО.

Він навчався у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Тимочко - доброволець, свою службу почав як солдат 24-ї бригади імені Короля Данила, став сержантом. Прослужив з 2016 по 2019 роки, далі була невелика перерва. З 2022-го й донині є чинним військовослужбовцем.