Історія справи

Рішення ВССУ від 28.05.2014 року у справі №6-14600св14

РІШЕННЯ

іменем україни

28 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив поділити спільне майно подружжя.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що до 23 квітня 1991 року перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі.

Незважаючи на розірвання шлюбу, вони продовжували проживати разом по АДРЕСА_1, вели спільне господарство, приймати участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Факт їх проживання однією сім'єю встановлений рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2013 року.

У період спільного проживання 27 листопада 2006 року між Шевченківською сільською радою Броварського району Київської області та ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої по АДРЕСА_2, для розміщення міні-торговельного комплексу, а 31 травня 2010 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області ОСОБА_4 надано дозвіл на виконання будівельних робіт № 437/К з будівництва цього комплексу.

Наприкінці 2011 року ними спільно побудовано міні-торговий комплекс загальною площею 785,1 кв. м, вартістю 10 000 000 грн, право власності на який відповідачка ще не оформила.

Окрім зазначеного, 15 грудня 2008 року ними за спільні кошти придбано:

- вітрину кондитерську С-16 G вартістю 14 344,49 грн;

- вітрину холодильну W-12G -13 052,18 грн;

- вітрину холодильну W-30G - 24 991,51 грн;

- вітрину морозильну W-12G MR - 15 315,41 грн;

- стелаж холодильний R-10 - 17 027,77 грн;

- стелаж холодильний R-20 - 23 665,85 грн (2 шт.);

- морозильну вітрину W-20 MR/G -21 953,52 грн, всього на загальну вартість 154 016,58 грн.

Посилаючись на те, шо зазначене вище майно на підставі ст. ст. 60, 61, 69, 70, 74 СК України є їхньою спільною сумісною власністю і кожному із них належить Ѕ частка цього майна вартістю 77 008,29 грн, просив визнати за ним майнові права на Ѕ частину міні-торговельного комплексу загальною площею 785,1 кв. м, виділити та визнати за ним право власності на вітрину холодильну W-30G вартістю 24 991,51 грн, вітрину морозильну W-12G MR - 15 315,41 грн, стелаж холодильний R-20 -23 665,85 грн, вітрину холодильну W-12G - 13 052,18 грн.

Виділити ОСОБА_4 та визнати за нею право власності на вітрину кондитерську С-16 G вартістю 14344,49 грн, морозильну вітрину W-20 MR/G -21953,52 грн, стелаж холодильний R-10 - 17027,77 грн, стелаж холодильний R-20 - 23665,85 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_4 позов визнала.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 березня 2014 року, позов задоволено.

Поділено майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 майнові права по Ѕ частці за кожним міні-торговельного комплексу загальною площею 785,1 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_2.

Виділено ОСОБА_3 та визнано за ним право власності на вітрину холодильну W-30G вартістю 24 991,51 грн, вітрину морозильну W-12G MR - 15 315,41 грн, стелаж холодильний R-20 - 23 665,85 грн, вітрину холодильну W-12G - 13 052,18 грн, всього загальною вартістю 77 024,95 грн.

Виділено ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на вітрину кондитерську С-16 G вартістю 14 344,49 грн, морозильну вітрину W-20 MR/G -21 953,52 грн, стелаж холодильний R-10 - 17 027,77 грн, стелаж холодильний R-20 - 23 665,85 грн, всього загальною вартістю 76 991,63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 16, 66 грн, що перевищує вартість належної йому Ѕ частки у спільному майні.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, яка вважає порушеними свої права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що сторони перебували в шлюбі до 23 квітня 1991 року.

Фактичне проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 24 квітня 1991 року до 06 березня 2013 року встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2013 року.

Також установлено, що в цей період на виділеній відповідачці в оренду земельній ділянці площею 0,1200 га, що розташована по АДРЕСА_2, було побудовано міні-торговельний комплекс загальною площею 785,1 кв.м.

Згідно з висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи від 25 вересня 2013 року № 40/44-13, виконаною за заявою ОСОБА_4, будівництво міні-торгового комплексу завершене, ступінь його будівельної готовності становить 100 % і комплекс може використовуватись за призначенням, однак він не прийнятий до експлуатації.

Крім того, судом установлено, що для функціонування комплексу сторони придбали обладнання у вигляді холодильних стелажів, холодильних, морозильних і кондитерських вітрин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частках за правилами глави 8 СК України.

Проте до таких висновків суди дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 60 СК України поділу підлягає майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Об'єктом права власності поділу нерухоме майно може бути лише у випадку, коли воно зареєстроване, як об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі - Постанова) при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства (п. 9 Постанови).

У матеріалах справи відсутні дані про те, що позивач звертався з відповідними заявами про визнання права власності на самочинне будівництво до компетентних органів.

Крім того, будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта нерухомості здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Будівництво без належного дозволу має місце як при відсутності дозволу на будівництво, так і при відсутності дозволу на виконання будівельних робіт.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Однак суди у порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України на зазначені вище норми законодавства уваги не звернули, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, залишили поза увагою той факт, що останнім не надано правовстановлюючі документи на міні-торговельний комплекс, як об'єкт нерухомого майна.

Поза увагою судів залишилася й постанова Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», якою відповідно до статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Зазначений Порядок передбачає, що прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Між тим, з матеріалів справи убачається, що міні-торговельний комплекс в експлуатацію не введений і право власності на нього не зареєстровано.

Не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

З урахуванням зазначених норм законодавства поділ майна подружжя може бути здійснений лише відносно майна, право власності на яке оформлено на членів подружжя.

Крім того, обґрунтовуючи доводи скарги, ОСОБА_5 зазначала, що між нею та ОСОБА_4 було укладено договір безвідсоткової позики для будівництва спірного міні-торговельного комплексу.

Пунктом 13 даного договору від 18 листопада 2007 року сторони погодили, що після закінчення будівництва на нього повинна бути оформлена спільна власність на ОСОБА_5

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2011 року у справі № 2-1936/2011, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 березня 2012 року, задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, відсотків за користування коштами та штрафних санкцій на загальну суму 3 315 773,26 грн.

На підставі виконавчого листа від 15 травня 2012 року № 2-1936/2011 постановою ВДВС Головного управління юстиції у Київській області від 06 липня 2012 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу у розмірі 3 315 773,26 грн, яке на теперішній час не закрито.

Постановою ВДВС Головного управління юстиції у Київській області від 12 липня 2012 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_4, в межах суми 3 317 593,26 грн.

Згідно з актом прийому-передачі арештованого майна об'єкт незавершеного будівництва - міні-торговельний комплекс по АДРЕСА_2 Броварського району Київської області переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_5

Суди, вирішуючи питання про поділ майна, яке нібито придбане під час спільного проживання сторін, зокрема, холодильних стелажів, холодильних, морозильних і кондитерських вітрин також не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутні платіжно-розрахункові документи про придбання цього майна однією із сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вищенаведене свідчить про те, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій ухвалені помилкові судові рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.341 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 березня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий П.О. Гвоздик

Судді: Є.П. Євграфова

О.І. Євтушенко

В.І. Журавель

І.М. Завгородня