Про податкові перевірки: надання документів та поведінка при складанні Акту перевірки.

Зі вступом в дію Податкового кодексу України дещо змінилися підходи податківців до перевірок підприємств та підприємців. Якщо раніше податківці більше уваги приділяли плановим документальним перевіркам, то в останні роки їхня увага переключилася на позапланові та серед них – невиїзні перевірки. Для цього податківці через запити до платників податків, посилаючись на нібито отриману податківцями «податкову інформацію», вимагають копії документів та пояснення по взаємовідносинам з тими чи іншими контрагентами. Податкову інформацію податківці отримують із так званих АРМів – різного роду автоматизованих систем податкових органів, до яких вносяться дані про усіх платників податків. Достатньо, щоб будь-який «неякісний» платник податків попав у поле зору податківців, як за допомогою АРМів податківці відстежать усіх його контрагентів (як продавців, так і покупців, причому по ланцюгу постачання товарів та послуг, який може включати безліч контрагентів, та увагу чомусь будуть приділяти не його покупцям, а вишукувати останнє підприємство, яке є на думку податківців «вигодо-набувачем». Саме у цього платника податків і виникають проблеми з витратами та податковим кредитом. І ці проблеми виникають саме завдяки невиїзним документальним перевіркам. Відмітимо, що за даними самих податківців планові перевірки зараз за статистикою складають лише близько 10 % від усіх перевірок. Решта – позапланові, серед яких більшість складають саме невиїзні перевірки.

Ще при розгляді проекту та так званому громадському обговоренні ПКУ ми звертали увагу на небезпеку саме таких перевірок, але… ПКУ у статтях 78 та 79 затвердив такі перевірки та податківці їх значною мірою використовують. При цьому у платника мало шансів уникнути перевірки. Якщо платник надає документи у повному обсязі (часто густо це є вельми значний обсяг первинних документів), то податківці призначають та проводять невиїзну позапланову документальну перевірку. Якщо платник не надасть необхідні документи та пояснення, то перевірка буде вже виїзної позапланової документальної. Але ж перевірка буде хоч як. Звідси перша порада - якщо обсяг документів є значним, то навіщо витрачати папір та час на копіювання та доставку цих копій до податкової? Нехай приходять та перевіряють.

Ми у цієї статті зосередимося на тому яким чином оскаржити несприятливі наслідки перевірок. Ці наслідки настають не в момент отримання акту перевірки, а потім – коли буде прийняте податкове повідомлення-рішення. На акт перевірки платник може подати заперечення. Але це не завжди є доцільним. У зв’язку з цим – друга порада - якщо акт складений з помилками та без урахування дійсних обставин, то, на нашу думку, взагалі не варто подавати на нього заперечення, бо це призводить до виправлення податківцями своїх помилок та втрату платником деяких аргументів при подальшому оскарженні. У той же час ми вважаємо обов’язковим подання заперечень до акту перевірки, якщо податківці не враховують при її проведенні деякі документи та вказують у акті на їхню відсутність. У такому разі варто надати ці документи до заперечень. І це буде третя порада. Згідно п 44.6 ст. 44 ПКУ податківці повинні будуть їх врахувати. У разі неврахування цих документів у платника податків будуть докази наявності цих документів та надання їх для перевірки. Це є важливим при подальшому оскарженні. Четверта порада полягає у тому, щоб платник податків у разі, якщо податківці у акті перевірки висвітлюють лише ті порушення, які призводять до донарахування податку, але не вказують на порушення, які призводять до переплати податку, наполягав (звертаємо увагу – письмово), з посиланням на п. 86.10 ст. 86 ПКУ, на включення цих фактів до акту перевірки.

Так чи інакше але платник отримує податкове повідомлення-рішення. Що робити далі? По-перше, платник може використовувати процедуру адміністративного оскарження, тобто подавати скарги на прийняте податкове повідомлення-рішення. Іноді це призводить до позитивного результату. Не варто нехтувати цим способом і у разі необхідності підготовки адміністративного позову, якщо справа достатньо важка та об’ємна. Крім цього, подання скарги у встановлений законодавством 10-денний строк зупиняє дію податкового повідомлення-рішення до вирішення справи вищої податкової інстанцією. Обов’язок сплати визначеного податківцями грошового зобов’язання та податковий борг при цьому не виникають. По-друге, платник може скористатися правом на судовий захист та подати адміністративний позов, або відразу або після закінчення процедури адміністративного оскарження. Але при поданні позову необхідно сплатити судовий збір. Оскільки Вищий адміністративний суд вважає, що при прийнятті податкового повідомлення-рішення порушуються майнові права платника податків, то збір необхідно сплатити у розмірі 1% від суми грошового зобов’язання, вказаного у повідомленні-рішення, але не менш ніж 0,1 та не більш ніж 2 мінімальних заробітних плат. Крім цього важливим є дотримання 10-денного строку з дня отримання або повідомлення-рішення або рішення останньої інстанції, якщо платник оскаржував повідомленні-рішення у адміністративному порядку. В противному випадку доведеться сплатити суму, що була визначена у повідомленні-рішенні, оскільки грошове зобов’язання стає узгодженим.

У наступних статтях ми висвітлимо деякі підходи к процедурі судового оскарження та наведемо доводи, які можуть бути використані платниками при підготовці адміністративного позову.

Автор консультації: ПП Аудиторська Фірма «Запоріжаудит».