П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення Апеляційного суду Сумської області від 3 червня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовною заявою, посилаючись на те, що із червня 1995 року до травня 2012 року він та ОСОБА_6 перебували у шлюбі, за час якого, крім іншого майна, придбали нежитлову будівлю площею 7,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки ОСОБА_6 зареєструвала право власності на це майно після розірвання шлюбу і не визнає його прав на це майно, ОСОБА_7 з урахуванням уточнених вимог просив визнати за ним право власності на

Ѕ частину вказаної нежитлової будівлі; зобов'язати ОСОБА_6 передати йому ключі від вхідних дверей спірного приміщення і заборонити їй чинити перешкоди у користуванні спільним сумісним майном подружжя.

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовною заявою, посилаючись на те, що Глухівський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 22 листопада 2012 року провів між нею та ОСОБА_7 поділ спільного майна. Однак до переліку спільного майна не було включене нерухоме майно, придбане під час перебування у шлюбі, яке підлягало поділу між ними, а саме: земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_2; гаражний бокс у АДРЕСА_3. Крім того, 19 жовтня 2005 року ОСОБА_7 як орендар та Глухівська міська рада Сумської області уклали договір оренди землі, що знаходиться на АДРЕСА_4, з якого убачається, що на орендованій ОСОБА_7 земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать орендарю на праві власності, зокрема приміщення кафе-бару з господарськими будівлями.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку та на частину коштів, що знаходилися на особовому рахунку ОСОБА_7 в банківській установі, за ОСОБА_7 - право власності на гаражний бокс та нежитлову будівлю; стягнути із ОСОБА_7 на її користь компенсацію її частки у спільному майні в розмірі 184 тис. 550 грн і Ѕ частину грошових коштів, витрачених на закупівлю товарно-матеріальних цінностей.

Глухівський міськрайонний суд Сумської області ухвалами від 11 березня 2015 року залишив без розгляду позов ОСОБА_7 і позовні вимоги

ОСОБА_6 про визнання права власності на Ѕ частину грошових коштів, витрачених на закупівлю товарно-матеріальних цінностей.

Той же суд заочним рішенням від 11 березня 2015 року позов

ОСОБА_6 задовольнив частково: ухвалив визнати за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки вартістю 99 тис. 350 грн;

Ѕ частину нежитлової будівлі вартістю 271 тис. 100 грн; Ѕ частину гаража вартістю 12 тис. 800 грн; стягнути із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6

4 тис. 364 грн 67 коп. понесених судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Глухівський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 15 квітня 2015 року заяву ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення суду залишив без задоволення.

Апеляційний суд Сумської області рішенням від 3 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року, вказане заочне рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки, нежитлової будівлі, гаражного боксу та розподілу судових витрат змінив. Визнав за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку, за ОСОБА_7 - право власності на нежитлову будівлю з господарськими будівлями та гаражний бокс. Стягнув із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію у розмірі 184 тис. 550 грн, компенсацію судових витрат у розмірі 4 тис. 364 грн

67 коп. У решті рішення суду залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 тис. 448 грн 81 коп. компенсації судових витрат, понесених нею при поданні апеляційної скарги.

У заяві ОСОБА_7 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі заочного рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин четвертої, п'ятої статті 71 Сімейного кодексу України (далі - СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви

ОСОБА_7 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

29 січня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації (№ 6-52169св13);

12 лютого 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи, третя особа - публічне акціонерне товариство «Мегабанк», про поділ майна подружжя (№ 6-46518св13);

19 березня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи, треті особи: прокуратура Голосіївського району м. Києва, орган опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та припинення права на частку у спільному майні (№ 6-52766св13);

6 травня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про поділ майна подружжя (№ 6-4280св15);

10 червня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про поділ майна подружжя, припинення права власності та стягнення грошових коштів (№ 6-2891св15).

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-52169св13 суд касаційної інстанції ухвалою від 29 січня 2014 року скасував судові рішення судів інших інстанцій і передав справу на новий судовий розгляд. При цьому цей суд зазначив про допущені судами порушення вимог процесуального закону щодо встановлення судом фактичних обставин справи.

Ухвалою від 19 березня 2014 року у справі № 6-52766св13 суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду про задоволення позову в повному обсязі та залишив у силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, хоч апеляційний суд і встановив, що частка відповідача в спірному жилому приміщенні є значною, згоди на присудження грошової компенсації замість частки у квартирі відповідач не давав, іншого житла, окрім цього, він не має, однак залишив поза увагою норми частини четвертої статті 71 СК України, згідно з якою присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). А згідно зі статтею 365 цього Кодексу право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Отже, порівняння наведених судових рішень з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

В ухвалі від 12 лютого 2014 року № 6-46518св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів інших інстанцій і передаючи справу на новий судовий розгляд, урахував обставини справи щодо позовних вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації за частку у спільному майні подружжя та стосовно відсутності відомостей про попереднє внесення відповідачкою відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, дійшов висновку, крім іншого, про застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 71 СК України.

Постановляючи ухвалу від 6 травня 2015 року у справі № 6-4280св15 про залишення без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, який, установивши, що квартира та автомобіль є неподільними речами, сторони не дійшли згоди з приводу виділення цих речей у власність одному з них та щодо розміру компенсації на користь іншого і така компенсація не вносилась на депозитний рахунок суду, застосував до спірних правовідносин положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України та дійшов висновку про визнання за кожною зі сторін права власності на ідеальну частину на вказане майно.

В ухвалі від 10 червня 2015 року у справі № 6-2891св15 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів інших інстанцій і передаючи справу на новий судовий розгляд, крім іншого, виходив з того, що оскільки відповідач заперечував проти отримання грошової компенсації вартості спірної земельної ділянки, а позивач не вніс указаних коштів на депозитний рахунок суду, то суд відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України повинен був визначити ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції виходив з того, що присудження ОСОБА_6 грошової компенсації за частку у спірному майні, яке оформлене на ОСОБА_7 та перебуває у його користуванні, не суперечить положенням статті 71 СК України і відновить її порушені права на спірне майно. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про незастосування до спірних правовідносин положень частини п'ятої статті 71 СК України щодо необхідності попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду та статті 365 ЦК України щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального права (частини п'ятої статті 71 СК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях № 6-46518св13,

№ 6-4280св15, № 6-2891св15.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що сторони з 3 червня

1995 року перебували у шлюбі, який Глухівський міськрайонний суд рішенням від 18 травня 2012 року розірвав і при цьому встановив, що з листопада

2011 року сторони разом не проживали і спільного господарства не вели.

За час перебування у шлюбі ОСОБА_7 придбав за договором купівлі-продажу від 22 квітня 2003 року нежитлову будівлю з господарськими будівлями вартістю 87 тис. 78 грн; прийняв у власність за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 24 листопада 2009 року земельну ділянку площею 0,3 га за ціною 138 тис. 720 грн. Згідно з пунктом 5.5 цього договору право власності на земельну ділянку в покупця виникло з моменту одержання державного акта на право власності на це майно, який він отримав

24 листопада 2009 року.

Відповідно до повідомлення гаражного кооперативу «Мотор» від

4 листопада 2014 року із жовтня 2009 року ОСОБА_7 є його членом та власником гаражного боксу, придбаного ним у порядку, передбаченому статутом кооперативу.

Відповідно до звіту про оцінку нерухомого майна від 26 січня 2015 року, виготовленого суб'єктом оціночної діяльності - товариством з обмеженою відповідальністю «Антей Інвест Груп», ринкова вартість нежитлової будівлі становила 542 тис. 200 грн, гаража - 25 тис. 600 грн; за звітом суб'єкта оціночної діяльності - товариства з обмеженою відповідальністю «Сабо Консалтинг» від 29 грудня 2014 року ринкова вартість земельної ділянки становила 198 тис. 700 грн.

Відповідно до змісту позовної заяви та показань ОСОБА_6 вона згодна на присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності; спірне майно вона вважає неподільним, оскільки: земельна ділянка розташована на місцевості таким чином, що її поділ практично в декілька разів зменшить її ринкову вартість та унеможливлить її використання для забудови; нежитлова будівля має виключно комерційне призначення як цілісна, гараж призначений лише для одного автомобіля.

Згідно із запереченнями ОСОБА_7 він не погоджується сплачувати грошову компенсацію замість частки у праві власності на майно, грошові кошти на депозитний рахунок суду не вносив.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про поділ спільного майна, не погодився із запропонованим позивачкою варіантом його поділу з таких підстав. Частка кожної зі сторін у спільному майні є значною, оскільки складає його половину. Позивачка не надала належних доказів, що вищевказане нерухоме майно не може бути поділене в натурі. Крім того, при запропонованому варіанті поділу відповідач зобов'язаний буде сплатити позивачці значну грошову компенсацію в розмірі майже 200 тис. грн. Однак другий з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вносив, у справі відсутні дані, що відповідач реально в змозі виплатити позивачці таку компенсацію. Тому суд першої інстанції вважав необхідним провести поділ зазначеного майна не шляхом виділення позивачці та відповідачу окремих об'єктів нерухомості зі сплатою відповідачем грошової компенсації, а визнавши за позивачкою право власності на частину кожного об'єкта нерухомості, що підлягає поділу.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених статтею 365 ЦК України.

Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України роз'яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такого ж по суті висновку щодо необхідності внесення одним з подружжя коштів на депозитний рахунок суду при поділі майна подружжя дійшов суд касаційної інстанції під час касаційного розгляду справ № 6-46518св13,

№ 6-4280св15, № 6-2891св15.

У справі, яка переглядається, один з подружжя (ОСОБА_6), пред'явивши вказані позовні вимоги, фактично погодився на присудження судом сплати грошової компенсації замість своєї частки у праві спільної сумісної власності на майно, а інший з подружжя (ОСОБА_7) відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вніс.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про те, що до спірних правовідносин стаття 365 ЦК України не застосовується. Однак суд помилково не застосували в цьому разі частину п'яту статті 71 СК України, що призвело до неправильного вирішення спору.

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин статтю 365 ЦК України. Разом з тим з його висновком про застосування частини п'ятої статті 71 СК України та визнання в цьому разі ідеальних часток подружжя в спірному майні без його реального поділу і залишення майна в їх спільній частковій власності можна погодитися.

За таких обставин судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_7 про перегляд судових рішень задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 3 червня 2015 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

16 вересня 2015 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 11 березня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема

В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко В.М. Сімоненко