П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКоротких О.А.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., -

розглянувши на спільному засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПСБ» (далі - Товариство) до Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, АМК відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року Товариство звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення адміністративної колегії відділення АМК від 26 грудня 2012 року № 117 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі № 01-26-64/2012.

На обґрунтування позову Товариство послалось на те, що зазначене рішення відділення АМК є протиправним і таким, що не відповідає вимогам закону.

Суди встановили, що за результатами розгляду заяви громадянина про порушення законодавства про захист економічної конкуренції орган АМК виніс рішення, яким визнав Товариство таким, що займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з перевезення пасажирів на міжобласному маршруті загального користування «Димитров - Бердянськ» у межах схеми руху цього маршруту із часткою 100 %.

Відділення АМК визнало, що Товариство при визначенні вартості квитка на проїзд від м. Димитрова до м. Бердянська застосувало завищений розмір тарифу - 0,265 грн за 1 км шляхом запровадження автостанційного збору за відсутності у місті атестованої автостанції та комісійного збору, що призвело до завищення вартості проїзду на міжобласному автобусному маршруті загального користування, а отже, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За порушення статей 12, 50 Закону України від 11 січня 2011 року № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-ІІІ) відділенням АМК на Товариство накладено штраф у розмірі 65 000 грн.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 3 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року, позовну заяву Товариства задовольнив.

Погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, касаційний суд виходив із того, що спірне рішення відповідач прийняв, незважаючи на невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи (рейси, які частково повторюють схему руху вищевказаного маршруту, інші перевізники не виконують), недоведеність обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими (використання споживачами кількох маршрутів може призвести до збільшення часу перебування пасажирів у дорозі та збільшення вартості поїздки), неправильне застосування норм матеріального права (неврахування положень пунктів 5.2, 5.4 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 5 березня 2002 року № 49-р (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за № 317/6605), а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи (недослідження та непорівняння споживчих властивостей альтернативних (пересадочних) автобусних маршрутів у межах схеми автобусного маршруту «Димитров - Бердянськ» із маршрутом № 783/784).

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою касаційного суду, відділення АМК звернулося до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Зокрема, у заяві посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 2, 4 КАС, статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), а також статті 60 Закону № 2210-ІІІ, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви відділення АМК додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2015 року (справи №№ К/800/36164/14, К/800/45892/14) і постанов Вищого господарського суду України від 29 липня 2015 року (справа № 916/2092/14) та 18 серпня 2015 року (справа № 910/1331/14), у яких дії суб'єктів господарювання визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, та які, на думку відділення АМК, підтверджують неоднакове правозастосування судами касаційної інстанції.

Верховний Суд України ухвалою від 1 жовтня 2015 року зазначену справу допустив до провадження.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від

12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».

Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону № 2210-III, відповідно до якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду.

З огляду на зміст наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК. Це стосується й розгляду справ за позовами органів АМК про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів названих законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів АМК з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам. Винятком з цього правила відповідно до положень статті 19 КАС є вирішення справ щодо оскарження рішень АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Оскільки оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року, якою залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийнята з порушенням установленої законом юрисдикції адміністративних судів, то, на думку колегії суддів, рішення у справі, яка розглядається, підлягає скасуванню, а провадження у цій справі - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 липня 2013 року та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року скасувати. Закрити провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПСБ» до Донецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:О.А. Коротких

Судді:В.П. БарбараІ.С. Берднік

О.Ф. ВолковМ.І. Гриців

А.А. ЄмецьТ.Є. Жайворонок

П.І. КолесникО.В. Кривенда

В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко

О.І. ПотильчакО.Б. Прокопенко

І.Л. СамсінО.О. Терлецький

І.Б. Шицький