Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Представництво Європейського Союзу в Україні, Посольство Сполучених Штатів Америки в Україні, Посольство Російської Федерації в Україні, про визнання протиправною бездіяльності, встановлення компетенції, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

21 березня 2014 року позивачі звернулися до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просили: визнати незаконною та нечинною Постанову Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року № 757-VII «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень» (далі - Постанова № 757-VII); визнати з 24 лютого 2014 року протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо зволікання із прийняттям постанови про ініціювання усунення з поста в порядку імпічменту Президента України Януковича В.Ф.; визнати з 24 лютого 2014 року де-факто і де-юре наявними повноваження відповідача діяти згідно зі статтями 8, 105, 108, 111, 112 Конституції України і законами України та ініціювати усунення Януковича В.Ф. з поста Президента України в порядку імпічменту; зобов'язати відповідача невідкладно прийняти постанову про ініціювання усунення Януковича В.Ф. з поста Президента України в порядку імпічменту; зобов'язати відповідача невідкладно прийняти постанову про створення спеціальної тимчасової слідчої комісії, до складу якої включити спеціальних прокурора та слідчих.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 березня 2014 року відмовив позивачам у відкритті провадження в адміністративній справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Постановляючи оскаржувану ухвалу, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що предмет заявлених позивачами вимог не має ознак адміністративної юрисдикції, а тому вони не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.

Позивачі звернулися до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України на підставі пункту третього частини першої статті 237 КАС, у якій просили скасувати ухвалу та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом першим частини третьої статті 17 КАС конкретизовано, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Глава 6 КАС виокремлює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.

До таких, зокрема, віднесені публічно-правові спори, звернені до Верховної Ради України щодо оскарження на предмет законності (крім конституційності) її постанов, дій чи бездіяльності, які розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції (стаття 171-1 КАС).

Відповідно до частин другої і третьої статті 138 Закону України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про регламент Верховної Ради України» така форма актів Верховної Ради України, як постанови приймаються з конкретних питань з метою здійснення установчої, організаційної, контрольної та інших функцій.

Гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України згідно зі статтею 2 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 422/96-ВР) є завданням Конституційного Суду України. Тому саме цей орган судової влади наділений повноваженнями приймати рішення та давати висновки у справах щодо конституційності, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України (пункт 1 статті 13 Закону № 422/96-ВР).

Підставами визнання актів Верховної Ради України неконституційними, зокрема, є невідповідність їх Конституції України, порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (стаття 15 Закону № 422/96-ВР) .

Оскільки у позовній заяві вимоги про визнання Постанови № 757-VII обґрунтовані невідповідністю її Конституції України та порушенням порядку прийняття, Вищий адміністративний суд України дійшов правомірного висновку, що позов у цій частині вимог не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу владу, а також повноваження, визначені Конституцією України.

Усунення Президента України з посади в порядку імпічменту є спеціальною парламентською процедурою притягнення глави держави до конституційної відповідальності за наявності в його діяннях ознак злочину, що здійснюється Верховною Радою України виходячи з повноважень, встановлених у пункті 10 статті 85 Конституції України. Відповідно до частини другої статті 111 Конституції України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Керуючись закріпленим у статті 6 Конституції України принципом поділу влади та з огляду на те, що ініціювання питання усунення з поста Президента України в порядку імпічменту віднесено Основним Законом до виключних повноважень Верховної Ради України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спори щодо зобов'язання цього органу державної влади вчинити такі дії або визнати бездіяльність щодо їх невчинення протиправною не можуть бути предметом судового розгляду в адміністративній справі, оскільки згадана діяльність Верховної Ради України належить до спеціальної конституційної, а не управлінської сфери.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України правомірно відмовив позивачам у відкритті провадження в адміністративній справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 КАС, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький Судді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов