П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Бестселлер", про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 вересня 2006 року публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Бестселлер" (далі - ТОВ "ІК "Бестселлер") укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ним та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір поруки.

16 квітня 2007 року ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "ІК "Бестселлер" уклали додаткову угоду № 7 до кредитного договору, якою зменшено процентну ставку, що існувала на момент підписання договору поруки, з одночасною зміною методу нарахування процентів за договором для позичкової заборгованості в національній валюті України - гривні, а саме: з методу "факт/факт" на метод "факт/360".

29 листопада 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 8 до кредитного договору, відповідно до якої передбачено новий вид комісії у розмірі 7 тис. 575 грн, яку сплачує боржник у разі внесення змін до кредитного договору.

Посилаючись на те, що зазначеними додатковими угодами, згоди на укладання яких він не давав, збільшено обсяг його відповідальності як поручителя, ОСОБА_1 просив суд визнати поруку припиненою на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 5 серпня 2014 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано припиненим з 16 квітня 2007 року договір поруки, укладений 21 березня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк".

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року з направленням справи на новий касаційний розгляд з підстави неоднакового застосування судами норм матеріального права, а саме статей 553-555, частини першої статті 559 ЦК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року, 5 лютого 2014 року, 19 листопада 2014 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року та постанову Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року, в яких, на думку заявника, по-іншому ніж в оскаржуваному рішенні застосовані зазначені норми права.

За змістом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 вересня 2006 року між акціонерним комерційним інвестиційним банком "УкрСиббанк" (далі - АІКБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ТОВ "ІК "Бестселлер" укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 7-06-мв/840-хркц.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору банк зобов'язався надавати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у валютах, указаних у цьому договорі у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленої у базовій валюті, що дорівнює 2 млн доларів США, у порядку і на умовах, зазначених у договорі. Кредитування позичальника здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, передбаченій цим договором. Валютою кредиту (траншу) можуть бути долар США та/або гривня України. Базовою валютою за даним договором є долар США.

21 березня 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого позивач як поручитель зобов'язався відповідати за невиконання ТОВ "ІК "Бестселлер" усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 21 вересня 2006 року, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Пунктом 2.1 цього договору визначено, що кредитор не має права без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

16 квітня 2007 року між банком та позичальником - TOB "ІК "Бестселлер" укладено додаткову угоду № 7 до кредитного договору, відповідно до умов якої визначено, що позичальник зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі в доларах США, в українській гривні та швейцарських франках.

Цією угодою передбачалося, що процентна ставка за користування кредитними коштами у доларах США зменшується до 12,5 % річних, а за користування кредитними коштами в українській гривні - із 16,5 % до 16,3 % річних. Одночасно змінено метод нарахування процентів за договором для позичкової заборгованості в національній валюті України - з методу "факт/факт" на метод "факт/360".

Таким чином, додатковою угодою № 7 до кредитного договору передбачено зміну нарахування процентів для позичкової заборгованості в українській валюті, а саме щомісяця та в останній робочий день поточного місяця, методом "факт/360".

29 листопада 2007 року банком та ТОВ "ІК "Бестселлер" було укладено додаткову угоду № 8 про внесення змін до кредитного договору, відповідно до пункту 3 якої позичальник сплачує банку комісію за внесення цих змін у розмірі 7 тис. 575 грн, яка нараховується і сплачується в день її підписання.

Згоди ОСОБА_1 на внесення вказаних змін і доповнень до основного договору отримано не було, це питання банк із поручителем не погоджував.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що передбачені частиною першою статті 559 ЦК України підстави для припинення поруки відсутні, оскільки укладені між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "ІК "Бестселлер" додаткові угоди, якими змінено процентну ставку за користування коштами в гривні з методу "факт/факт" на "факт/360" та передбачено сплату нового виду комісії за зміну умов договору, не збільшують обсяг відповідальності поручителя, враховуючи, що комісія в розмірі 7 тис. 575 грн підлягає сплаті боржником при укладенні додаткової угоди і не підлягала в подальшому стягненню з поручителя, а зміна методу нарахування процентів не впливає на право поручителя оскільки боржник отримував кредитні кошти не в національній, а в іноземній валюті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд вважав, що передбачена додатковими угодами зміна методу нарахування процентів за користування кредитом та встановлення сплати додаткової комісії в розмірі 7 тис. 575 грн призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Касаційний суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що укладення додаткових угод до кредитного договору не призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а тому відсутні підстави для припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Водночас, у наданих заявником для порівняння судових рішеннях, суди касаційних інстанцій дійшли таких висновків:

- про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України з огляду на те, що банк без згоди поручителя доповнив обсяг відповідальності позичальника, передбачивши його обов'язок зі сплати щомісячної комісії за управління кредитною лінією в розмірі 4 % річних від суми фактичної заборгованості в гривні, 2 % річних від суми фактичної заборгованості в доларах США, 2,5 % річних від суми фактичної заборгованості в євро (рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року);

- про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України та вказав, що зазначена правова норма встановлює підстави для припинення поруки зі встановленням факту збільшення відповідальності поручителя без його згоди внаслідок зміни основного зобов'язання і спрямована на захист прав поручителя, який поручившись за боржника, має бути впевненим в обсязі своєї відповідальності та не пов'язує припинення договору поруки з підставами виконання чи невиконання збільшеного зобов'язання позичальником у майбутньому чи з необхідністю пред'явлення цих вимог поручителю (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року);

- у разі внесення змін до кредитного договору без згоди поручителя, що призвело до збільшення відповідальності поручителя, порука на підставі частини першої статті 559 ЦК України припиняється (постанова Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року).

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій частини першої статті 559 ЦК України.

Надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2013 року, не може бути прикладом неоднакового застосування судами норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій, хоч і посилався на норму частини першої статті 559 ЦК України, однак направив справу на новий розгляд з метою встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи й застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, відповідних норм матеріального права, та ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 553, частино першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель хоч і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, але є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти вимоги кредитора в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина друга статті 555 цього Кодексу).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Отже, виходячи з аналізу зазначеної правової норми порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Установивши у справі, яка переглядається, що зміни кредитного договору про запровадження додаткової комісії, яка не є борговою сумою, оскільки сплачена боржником під час підписання додаткової угоди, а також зміна методу нарахування процентів для позикової заборгованості у національній валюті не призвели до збільшення відповідальності поручителя у зв'язку з отриманням кредиту в іноземній валюті, суд правильно застосував норму частини першої статті 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки.

Оскільки викладені обставини, які стали підставою для перегляду справи не підтвердилися, то відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви.

За таких обставин, керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VІІІ), судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини 1 статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький