Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (правонаступником якої є Овруцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області; далі - Інспекція) про визнання дій протиправними, стягнення посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років, надбавки за вислугу років та середнього заробітку,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просив: визнати протиправними дії відповідача щодо недонарахування та невиплати йому при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років; стягнути з Інспекції недонараховану та невиплачену при звільненні суму у розмірі 25 093 грн 40 коп., а саме: посадовий оклад у розмірі 180 грн 17 коп., надбавку за спеціальне звання у розмірі 18 грн 38 коп., винагороду за вислугу років у розмірі 62 грн 81 коп. та надбавку за вислугу років у розмірі 14 206 грн 96 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 6 травня 2015 року (з наступного дня після пред'явлення відповідачу вимоги про розрахунок) до 16 вересня 2015 року (до постановлення рішення у цій справі) у сумі 10 625 грн 8 коп.

Суд установив, що у період з 25 лютого 1992 року до 7 квітня 1997 року та з 17 травня 2008 року до 5 березня 2012 року позивач працював на різних посадах у державних органах податкової служби, правонаступником яких є Інспекція, і відповідно до Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_11_20/pravo1/T050900.html?pravo=1> «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-ХІІ) йому було присвоєно спеціальні звання інспектора податкової служби ІІІ, ІІ і І рангу, а також радника податкової служби ІІІ рангу.

Відповідно до наказу від 5 березня 2012 року № 11-о позивач був звільнений з посади завідувача сектору погашення прострочених податкових зобов'язань Інспекції за угодою сторін за пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_187/ed_2016_01_28/pravo1/KD0001.html?pravo=1>.

Позивач вважає, що у день звільнення з роботи Інспекція йому не виплатила усі суми, що належать до сплати, тому він звернувся до суду за захистом порушених прав.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 16 вересня 2015 року позов задовольнив: визнав протиправними дії Інспекції щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_6 при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років; постановив стягнути з Інспекції на користь ОСОБА_6 недонараховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад у сумі 180 грн 17 коп., надбавку за спеціальне звання в сумі 18 грн 38 коп., винагороду за вислугу років у сумі 62 грн 81 коп., надбавку за вислугу років у сумі 14 206 грн 96 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 6 травня до 16 вересня 2015 року в сумі 10 625 грн 8 коп.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 квітня 2016 року рішення апеляційного суду залишив у силі.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, представник позивача подав заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просив скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

На обґрунтування заяви додав копію рішення Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року (справа № К/800/16138/15), яке, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII) та пункту 2 Порядку виплати винагороди за вислугу років посадовим особам органів державної податкової служби, які мають спеціальні звання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 1013 (далі - Порядок).

Представник позивача вважає, що в оскаржуваному рішенні суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у ОСОБА_6 відсутнє право на одночасне отримання двох різновидів доплат за вислугу років до заробітної плати, передбачених вищезазначеними нормами права, а також суд касаційної інстанції безпідставно залишив без змін рішення апеляційного суду, в якому не наведено мотивів та доводів щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача недонарахованих та невиплачених ОСОБА_6 при звільненні посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 33 Закону № 3723-XII та пункту 2 Порядку, за якого цей суд по-різному вирішив питання щодо права посадової особи державної податкової служби, яка має спеціальне звання, на одержання надбавки за вислугу років відповідно до вказаної статті Закону № 3723-XII та винагороди за вислугу років згідно з Порядком.

Так, у справі, що розглядається, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції погодився з його висновками про те, що надбавка за вислугу років, передбачена статтею 33 Закону № 3723-XII, та винагорода за вислугу років, передбачена пунктом 2 Порядку, є тотожними (ідентичними) поняттями, тому у позивача відсутнє право на отримання одночасно двох різновидів доплат за вислугу років до заробітної плати за період перебування на посаді головного державного податкового інспектора відділу погашення прострочених податкових зобов'язань.

Водночас у наданому для порівняння рішенні від 17 грудня 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з червня 2005 року по грудень 2013 року Інспекція неправомірно не нарахувала та не виплатила працівнику податкової служби надбавку за вислугу років відповідно до статті 33 Закону № 3723-XII. При цьому суд виходив із того, що працівник податкової служби має право на отримання одночасно двох видів доплат до заробітної плати - надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 33 Закону № 3723-XII, та винагороди за вислугу років, передбаченої пунктом 2 Порядку, оскільки вони є різними за юридичним змістом та рівнем правового регулювання.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон № 3723-ХІІ.

Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апаратах інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.

Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон № 509-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Статтею 15 Закону № 509-XII встановлено, що посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, розмір надбавок за звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Щодо державних службовців, то класифікація їх посад та категорій визначені в статті 25 Закону № 3723-ХІІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_244/ed_2015_12_10/pravo1/T114050.html?pravo=1> Частина четверта вказаної статті прямо зазначає, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Зазначене свідчить про чітке законодавче розмежування на працівників державної податкової служби, яким присвоєні спеціальні звання в силу вимог статті 15 Закону № 509-XII, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_499/ed_2012_11_20/pravo1/T050900.html?pravo=1> та працівників, посади яких віднесені до відповідної категорії державних службовців із присвоєнням відповідного рангу державного службовця.

Посади всіх інших працівників, які не мають спеціальних звань, віднесені до відповідних категорій посад державних службовців. Таким державним службовцям присвоюються ранги державних службовців відповідно до статті 26 Закону № 3723-ХІІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_250/ed_2015_12_10/pravo1/T114050.html?pravo=1>

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 503-р <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_1998_08_25/pravo1/KR970503.html?pravo=1> «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - розпорядження № 503-р) посади працівників державних податкових інспекцій, які не мають спеціальних звань, віднесені від четвертої до сьомої категорій посад державних службовців.

Указане розмежування в статусі працівників податкової служби відображено в постанові Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_04_01/pravo1/KP060268.html?pravo=1> (далі - постанова № 268).

У додатку № 29 до постанови № 268 наведена схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають ранг державного службовця, а в додатку № 30 - схема посадових окладів керівних працівників і спеціалістів державних податкових інспекцій, які мають спеціальні звання. Посадові оклади, які визначені цими додатками, є різними.

У межах законодавчо закріплених повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12 вересня 1997 року № 1013, якою затвердив Порядок, у пункті 2 якого визначив розміри винагороди за вислугу років посадовим особам державної податкової служби, які мають спеціальні звання, а у пункті 3 цього Порядку встановив, що розмір цієї винагороди визначається залежно від стажу роботи і обчислюється виходячи з посадового окладу та надбавки за спеціальне звання.

Водночас статтею 33 Закону № 3723-XII передбачено виплату щомісячно державним службовцям надбавки за вислугу років (як складової їх заробітної плати) у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби.

Таким чином, законодавець розрізняє два види доплат за вислугу років до заробітної плати: «надбавка за вислугу років», передбачена статтею 33 Закону № 3723-XII, і «винагорода за вислугу років», передбачена пунктом 2 Порядку.

Хоча у положеннях Закону № 3723-ХІІ та Порядку є певні термінологічні розбіжності у визначенні назви цієї складової заробітної плати для державних службовців, які мають відповідно загальний і спеціальний статус, це не змінює суті та природи цієї виплати саме як відповідної додаткової доплати за рахунок коштів державного бюджету до посадового окладу для відзнаки тривалого виконання особою трудових обов'язків на державній службі (стажу роботи) та не робить їх окремими (самостійними) складовими заробітної плати, зокрема для посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання.

Отже, Порядок є спеціальним порівняно зі статтею 33 Закону № 3723-ХІІ підзаконним нормативно-правовим актом, виданим на розвиток Закону № 509-ХІІ, який визначає умови і розміри виплати такої складової заробітної плати посадових осіб державної податкової служби, які мають спеціальні звання, залежно від їх стажу роботи як винагороду (по суті надбавку) за вислугу років. Тому положення частини п'ятої статті 33 Закону № 3723-ХІІ для здійснення цих виплат для посадових осіб названих органів як державних службовців, що мають спеціальний статус та звання, а не ранги, застосуванню при вирішенні спірних правовідносин не підлягають.

Таким чином, на підставі аналізу наведених вище норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що посадова особа державної податкової служби, якій відповідно до Закону № 509-ХІІ присвоєно спеціальне звання, має право на отримання лише однієї доплати за вислугу років до заробітної плати, а саме «винагороди за вислугу років», передбаченої пунктом 2 Порядку.

У справі, яка розглядається, суд установив, що посади, на яких перебував ОСОБА_6 у державних органах податкової служби в період з 25 лютого 1992 року до 7 квітня 1997 року та з 17 травня 2008 року до 5 березня 2012 року, відповідно до положень статті 25 Закону № 3723-ХІІ та розпорядження № 503-р до жодної категорії державних службовців не відносились, а тому позивачу жодний ранг державного службовця на час перебування на цих посадах не присвоювався і, відповідно, надбавка за вислугу років державної служби не виплачувалася. Суд також установив, що позивач працював на різних посадах у державних органах податкової служби як посадова особа, якій відповідно до Закону № 509-ХІІ було присвоєно спеціальні звання, і отримував винагороду за вислугу років, передбачену пунктом 2 Порядку. При цьому розмір винагороди за вислугу років, яку отримував позивач, був значно вищим від розміру надбавки за вислугу років, передбачену статтею 33 Закону № 3723-XII для державних службовців, яким присвоєно ранг державної служби.

Постановляючи рішення, Вищий адміністративний суд України обґрунтовано й правомірно погодився з висновком суду апеляційної інстанції у справі про те, що за період роботи в Інспекції позивач у повному обсязі отримав доплату за вислугу років як особа, що має спеціальне звання, а тому його право не порушено і судовому захисту не підлягає.

Крім того, щодо посилання ОСОБА_6 у заяві про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції в частині залишення без змін рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача недонарахованих та невиплачених при звільненні посадового окладу та надбавки за спеціальне звання, то колегія суддів зазначає, що суди не встановили з боку Інспекції допущення арифметичних помилок при їх нарахуванні, а також порушень права позивача на їх виплату відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України.

Перевірка правильності встановлення фактичних обставин справи не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда І.Л. Самсін