Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби України, яку замінено її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ), до акціонерного банку «Факторіал-Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «СЕБ-Банк», яке замінено його правонаступником публічним акціонерним товариством «ФІДОБАНК» (далі - Банк), та приватної фірми «Кібела» (далі - ПФ «Кібела») про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2007 року СДПІ звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з Банку та ПФ «Кібела» заборгованість по 105 податкових векселях на загальну суму 1 616 824 грн 38 коп.

На обґрунтування позовних вимог СДПІ послалася на Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР) і Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року № 1104 (чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), положеннями яких встановлено порядок і терміни сплати зобов'язань по податковому векселю.

Суди встановили, що ПФ «Кібела» при здійсненні операцій з імпорту товарів на митну територію України у серпні 2006 року в порядку пункту 11.5 статті 11 Закону № 168/97-ВР <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_312/ed_2011_01_01/pravo1/Z970168.html?pravo=1>видала органу митного контролю 105 податкових векселів на загальну суму 1 616 824 грн 38 коп., які були авальовані Банком. Підставою для укладення угод між Банком та ПФ «Кібела» на авалювання векселів став лист податкової інспекції від 4 серпня 2006 року № 8654/10/19-073, у якому зазначено, що станом на 1 серпня 2006 року за ПФ «Кібела» рахується переплата з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 5 351 358 грн 06 коп.

19 вересня 2006 року ПФ «Кібела» подала до СДПІ декларацію з ПДВ за серпень 2006 року, яка в рядку 6 містить дані про суму ПДВ, сплату якого відстрочено шляхом оформлення податкового векселя у розмірі 1 804 285 грн, у додатку до неї міститься реєстр емітованих та погашених векселів за серпень 2006 року на суму 1 804 285 грн, в переліку яких вказано 105 векселів на суму 1 616 824 грн 38 коп.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22 травня 2012 року у задоволенні позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 вересня 2012 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 серпня 2013 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Банк зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту 11.5 статті 11 Закону № 168/97-ВР. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_89/ed_2011_01_01/pravo1/Z970168.html?pravo=1>Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2013 року скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши наведені у заяві Банку доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 11.5 статті 11 Закону № 168/97-ВР. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_89/ed_2011_01_01/pravo1/Z970168.html?pravo=1>

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його ухвали від 12 липня 2011 року, копію якої надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що обов'язковою умовою погашення векселів за рахунок бюджетного відшкодування є підтвердження податковим органом в установленому порядку суми бюджетного відшкодування для кожного податкового векселя. Суди у цій справі встановили, що загальна сума спірних податкових векселів ПФ «Кібела» є значно вищою, ніж підтверджена податковим органом сума відшкодування, крім того податкові векселі не були погашені в установленому законом порядку.

Натомість у справі, ухвалу суду касаційної інстанції від 12 липня 2011 року в якій надано для порівняння, цей суд виходив із того, що на дату поставки кожного податкового векселя органу митного контролю підприємство мало підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Банку слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді:М.Б. Гусак О.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький