Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В., суддів:Гусака М.Б., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г. -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом

ОСОБА_9 до Державної податкової адміністрації України

далі - ДПА), Державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим (далі - ДПА в АР Крим), державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ) про визнання дій протиправними та спонукання до вчинення дій,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2010 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії ДПА щодо повернення без розгляду документів, поданих ним для виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII) згідно із Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 (далі - Порядок), а також зобов'язати ДПА, ДПА в АР Крим виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі чотирирічного грошового забезпечення (62 940 грн).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_9 вказав, що він на момент звільнення отримував оклад у сумі 924 грн, надбавку за вислугу років у сумі

262 грн 25 коп., надбавку за звання у сумі 125 грн, а відтак відповідно до частини другої пункту 1 та пункту 3 Порядку, враховуючи ІІ групу інвалідності, процент втрати працездатності (80 %) та її причини, розмір належної йому до сплати одноразової грошової допомоги становить 62 940 грн (924 грн + 262 грн 25 коп. + 125 грн) х 4 х 12).

Київський районний суд міста Сімферополя постановою від 7 квітня 2011 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ДПА щодо повернення без розгляду документів, поданих ОСОБА_9 для здійснення відповідно до статті 26 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-XII), статті 23 Закону № 565-XII й у порядку та на умовах, визначених Порядком, виплати одноразової грошової допомоги у відсотках чотирирічного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності; зобов'язав ДПА виплатити ОСОБА_9 одноразову грошову допомогу відповідно до статті 26 Закону № 509-XII, статті 23 Закону № 565-XII у розмірі 80 % чотирирічного розміру грошового забезпечення - 50 352 грн. В іншій частині позову відмовив.

Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2011 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ДПА щодо повернення без розгляду документів, поданих ОСОБА_9 для здійснення відповідно до статті 26 Закону

№ 509-XII, статті 23 Закону № 565-XII у порядку та на умовах, визначених Порядком, виплати одноразової грошової допомоги; зобов'язав ДПІ виплатити ОСОБА_9 одноразову грошову допомогу відповідно до статті 26 Закону № 509-XII та статті 23 Закону № 565-XII у розмірі 12 588 грн - 80 % від річного грошового забезпечення

924 грн + 262 грн 25 коп. + 125 грн) х 12 х 80 %). В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 26 вересня 2013 року скасував рішення суду апеляційної інстанції. Постанову Київського районного суду міста Сімферополя від 7 квітня 2011 року змінив, виклавши абзац третій резолютивної частини в іншій редакції, зобов'язавши ДПІ виплатити ОСОБА_9 одноразову грошову допомогу у розмірі чотирирічного грошового забезпечення у сумі 50 352 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, Головне управління Міністерства доходів і зборів України в Автономній Республіці Крим (правонаступник ДПА в АР Крим) звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2012 року (справа № К/9991/43952/12), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.

Ухвалою від 11 грудня 2013 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування касаційним судом пункту 1 Порядку у подібних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про правомірність виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі чотирирічного грошового забезпечення (ІІ група інвалідності) згідно із частиною першою підпункту 2 пункту 1 Порядку за отримані травми внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час прямування з місця службового відрядження.

У судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування, касаційний суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги згідно із частиною першою підпункту 2 пункту 1 Порядку, оскільки інвалідність позивача настала не внаслідок виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 1 Порядку, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Суди встановили, що ОСОБА_9 з 1997 року проходив службу в органах податкової міліції України. Наказом ДПА в АР Крим від 31 травня 2007 року № 453-о його звільнено з посади начальника відділення боротьби з незаконним обігом підакцизних товарів відділу податкової міліції ДПІ за підпунктом «з» пункту 64 (через хворобу). Під час проходження служби позивач внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав травми, у зв'язку з чим йому було встановлено ІІ групу інвалідності із визначенням ступеня втрати професійної працездатності у 80 %. Звернення до відповідача із заявою щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності позивачу було повернуто без розгляду.

Чинним законодавством України передбачено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, встановлені статтями 20-23 Закону № 565-XII, Законом України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (стаття 26 Закону № 509-XII).

За змістом частини шостої статті 23 Закону № 565-XII у разі інвалідності працівника міліції, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання наведеної норми Закону Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, яким визначив процедуру, умови виплати та розміри одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі установлення інвалідності працівника органів внутрішніх справ.

Так, відповідно до абзацу першого підпункту 2 пункту 1 Порядку передбачено, що у розмірі чотирирічного грошового забезпечення для інвалідів II групи одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися, зокрема, під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Виключний перелік службових обов'язків, які пов'язані з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, визначено пунктом 2 Порядку. Це, зокрема: несення постової чи патрульної служби; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів; припинення або запобігання злочинам та правопорушенням; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участь у ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій.

Водночас абзацом другим підпункту 2 пункту 1 Порядку визначено відповідний розмір виплати такої допомоги у разі настання інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися у період проходження служби і не пов'язані із безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю (у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією).

Таким чином, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, єдиною умовою виплати одноразової грошової допомоги у розмірі чотирирічного грошового забезпечення для інвалідів II групи є установлення інвалідності під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Ураховуючи, що у справі, яка розглядається, суди встановили, що інвалідність позивача настала під час проходження служби, що не пов'язана з такою участю, то права на виплату допомоги у розмірі чотирирічного грошового забезпечення позивач не має.

Оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглянув, та відповідного рішення не прийняв, то суд повинен був зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції про неправомірність дій відповідача та зобов'язання виплатити на користь ОСОБА_9 одноразову грошову допомогу в розмірі чотирирічного грошового забезпечення не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

У зв'язку з наведеним постанова Вищого адміністративного суду України

від 26 вересня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Головного управління Міністерства доходів і зборів України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді:М.Б. ГусакО.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов