П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» (далі - Товариство) до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - МДПІ), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (далі - ГУ Держказначейства), про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року Товариство звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення МДПІ від 15 серпня 2012 року № 0001991501.

Суди встановили, що податковий орган 8 серпня 2012 року провів перевірку позивача з питань своєчасності сплати до бюджету податків і зборів, за результатами якої було складено акт від 8 серпня 2012 року № 147 «Про результати перевірки своєчасності сплати до бюджету податків та зборів» (далі - акт перевірки).

Згідно з актом перевірки платник порушив терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1033/ed_2012_08_16/pravo1/T102755.html?pravo=1> (далі - ПК), за червень 2012 року.

Граничний термін сплати збору - 30 липня 2012 року, фактично сплачений він був 31 липня 2012 року, з порушенням терміну сплати в один день.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2012 року № 0001991501, яким до позивача застосував штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 5301 грн 34 коп. за порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 ПК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1033/ed_2012_08_16/pravo1/T102755.html?pravo=1>.

Суди також установили, що Товариство 20 липня 2012 року подало до Чемеровецького відділення МДПІ податкову декларацію зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за червень 2012 року, у якій самостійно визначило податкове зобов'язання за звітний період в сумі 53 014 грн 39 коп.

Платіжним дорученням від 30 липня 2012 року № 368 позивач здійснив оплату цього податкового зобов'язання до Державного бюджету України, проте помилково у платіжному дорученні зазначив рахунок ГУ Держказначейства, який призначений для сплати до Державного бюджету України податку на прибуток.

На підставі листа позивача від 31 липня 2012 року № 152 МДПІ цією ж датою, тобто 31 липня 2012 року, зарахувала податкове зобов'язання в сумі 53 014 грн 39 коп. на рахунок для сплати збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 12 вересня

2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 лютого 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове - про відмову в позові.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, Товариство в заяві посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126 ПК, частин четвертої та п'ятої статті 45 Бюджетного кодексу України (далі - БК), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2014 року (справа № К/800/34547/13), яка, на думку Товариства, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Так, у рішенні, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції погодився, зокрема, із висновком апеляційного суду про те, що визначення позивачем у платіжному дорученні помилкового коду бюджетної класифікації не є правовою підставою для висновку про несплату ним необхідної суми податку у визначений строк (занижений строк) та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що обов'язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань.

Усуваючи розбіжності у застосуванні пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1

статті 126 ПК, частин четвертої та п'ятої статті 45 БК у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 21-2 частини другої

статті 29 БК збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T102755> (якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України) належить до <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T102856?edition=2010_12_23>доходів загального фонду <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T102456?edition=2012_07_05> Державного бюджету України.

При цьому статтею 2 Закону України від 22 грудня 2001 року № 4282-VI «Про Державний бюджет України на 2012 рік» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_14/ed_2012_08_05/pravo1/T114282.html?pravo=1>установлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2012 рік належать доходи державного бюджету, що визначені збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності).

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T102456?edition=2012_07_05>. Державна казначейська служба України <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/U460_11>, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T113614?edition=2011_07_07>, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 БК).

А згідно із частиною п'ятою статті 45 БК податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року

№ 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що 30 липня 2012 року - у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1033/ed_2012_08_16/pravo1/T102755.html?pravo=1>позивач здійснив оплату податкового зобов'язання в сумі 53 014 грн 39 коп. до Державного бюджету України, проте помилково у платіжному дорученні № 368 зазначив рахунок ГУ Держказначейства, який призначений для сплати до Державного бюджету України податку на прибуток, внаслідок чого МДПІ на підставі листа позивача від 31 липня 2012 року № 152 в цей же день зарахувала вказане податкове зобов'язання на правильний рахунок.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК.

Крім того, на думку колегії суддів, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений

пунктом 57.1 статті 57 ПК, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням наведеного висновок Вищого адміністративного суду України не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з цим його постанова від 11 лютого 2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що були помилково скасовані касаційним судом.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2015 року скасувати, а ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький