П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позивачка зазначала, що 6 вересня 1997 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, від якого вони мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

27 січня 2004 року шлюб між сторонами розірвано.

Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 10 вересня 2004 року зобов'язав ОСОБА_7 сплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підставі цього рішення видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Львівської області.

Посилаючись на те, що відповідач із жовтня 2010 року аліментів не сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 7 червня 2013 року становила 20 тис. 663 грн, та за період з 1 жовтня 2010 року до 7 червня 2013 року пеня за несплачені аліменти становила 87 тис. 10 грн 90 коп., позивачка просила стягнути з відповідача на її користь 87 тис. 10 грн пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів.

Червоноградський міський суд Львівської області заочним рішенням від 22 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 6 тис. 64 грн 17 коп. неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 1 жовтня 2010 року до 7 червня 2013 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд Львівської області рішенням від 27 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року, заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 жовтня 2013 року змінив: збільшив суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 як неустойка (пеня) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 1 жовтня 2010 року до 7 червня 2013 року з 6 тис. 64 грн 17 коп. до 87 тис. 10 грн 90 коп.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року ОСОБА_7 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності указаного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 196 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надав копію постанови Верховного Суду України від 1 липня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 січня 2004 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано.

Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 10 вересня 2004 року зобов'язав ОСОБА_7 сплачувати аліменти на користь ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_7 із жовтня 2010 року аліментів не сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 7 червня 2013 року становила 20 тис. 663 грн.

Червоноградський міський суд Львівської області ухвалами від 10 травня та 23 травня 2012 року оголосив ОСОБА_7 у розшук і тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України у зв'язку з невиконанням зазначеного рішення суду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції вважав, що зміст частини першої статті 196 СК України слід розуміти так, що пеня підлягає стягненню за кількість днів прострочення в межах місяця, за який стягуються аліменти, оскільки аліменти є місячним платежем.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру пені (неустойки), що підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що пеня нараховується на всю суму несплачених аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, нарахування пені не обмежується лише тим місяцем, протягом якого не проводилось стягнення, і здійснюється за весь час прострочення до часу погашення заборгованості.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку, та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 196 СК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 196 цього Кодексу при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов'язку буде різним, а тому кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Отже, пеня за прострочення зі сплати аліментів нараховується за кожним періодичним платежем окремо з дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, після чого розмір нарахованої пені за кожним щомісячним платежем підсумовується та визначається загальна сума пені за порушення аліментних зобов'язань.

Виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, то за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується наступним чином: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість, а загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог у справі, яка переглядається Верховним Судом України.

Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 1 липня, 25 листопада та 16 грудня 2015 року.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до вимог статті 196 СК України та правової позиції, висловленої Верховним Судом України в цих постановах, воно помилково було скасоване рішенням апеляційного суду, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції.

Таким чином, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року висновку щодо застосування в подібних правовідносинах статті 196 СК України, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 27 січня 2014 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 22 жовтня 2013 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема