Історія справи

Постанова ВСУ від 15.04.2014 року у справі №21-21а14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю: представника позивача - публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - Товариство), - Абоімова О.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства до Дніпропетровської митниці Міністерства доходів і зборів України (правонаступник Криворізької митниці, далі - Митниця) та Головного управління Державного казначейства України в м. Києві (далі - ГУ ДКУ) про визнання протиправним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправним рішення Митниці про визначення митної вартості товарів від 28 квітня 2010 року № 113000006/2010/000325/1 (далі - рішення Митниці);

- скасувати видану Митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 28 квітня 2010 року № 113050000/0/00502 (далі - картка відмови);

- стягнути з Державного бюджету України в особі ГУ ДКУ на користь Товариства кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 12 202 грн 87 коп. та кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 2905 грн 44 коп.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на протиправність дій Митниці стосовно самостійного визначення митної вартості товару та необґрунтованого витребування у позивача додаткових документів на підтвердження митної вартості товару.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 лютого 2010 року між Товариством (покупець) та фірмою «Alderston GB Limited», м. Лондон, Велика Британія (постачальник), укладено зовнішньоекономічний контракт

№ 0212-SG02/10 (далі - Контракт). Згідно з умовами Контракту постачальник зобов'язувався здійснити поставку товару позивачу, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, указаних у Специфікаціях до Контракту. Відповідно до пункту 4.2 Контракту загальна вартість продукції становить 2 108 644 євро 75 євроцентів. Згідно з умовами Специфікації № 1 від 12 лютого 2010 року, погодженої між сторонами Контракту, загальна вартість товару складає 2 108 644 євро 75 євроцентів.

На виконання положень графіка поставки продавець на адресу позивача направив партію товару, ціна якої була визначена відповідно до умов Специфікації та підтверджується рахунком-фактурою від 27 квітня 2010 року № 100212-007.

Для митного оформлення партії товару позивач оформив вантажну митну декларацію форми МД № 113050000/2010/003453 (далі - ВМД) та декларацію митної вартості форми ДМВ-1 від 28 квітня 2010 року № 113050000/2010/003376 (далі - ДМВ-1).

У графі «Для відміток митного органу» ДМВ-1 посадова особа митного органу зазначила про необхідність надання додаткових документів, перелік яких зазначено на звороті. Декларант частково надав витребувані документи.

За результатами проведеного контролю митної вартості товару 28 квітня 2010 року Митниця прийняла рішення № 113000006/2010/000325/1 з використанням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару. Як джерело інформації, що використовується митним органом для визначення митної вартості, Митниця зазначила: цінова інформація Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України.

28 квітня 2010 року Митниця видала картку відмови.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 22 грудня 2010 року позов задовольнив: визнав протиправним рішення Митниці; скасував картку відмови та постановив стягнути з Державного бюджету України в особі ГУ ДКУ на користь Товариства 12 202 грн 87 коп. надмірно сплаченого ПДВ та 2905 грн 44 коп. надмірно сплаченого ввізного мита.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 липня 2011 року постанову суду першої інстанції скасував і прийняв нову, якою позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним рішення Митниці та скасував картку відмови. В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 вересня 2013 року рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Митниця просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року та прийняти нове рішення, яким постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2011 року залишити без змін.

На обґрунтування заяви надано копії постанови Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2013 року (справа

№ К/800/29091/13) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2008 року, які, на думку Митниці, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статей 1, 4, 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних відносин (далі - Закон № 2181-ІІІ); статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних відносин (далі - Закон № 168/97-ВР); Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364; далі - Порядок повернення); Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362; який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок взаємодії).

Митниця вважає, що зміст зазначених судових рішень Вищого адміністративного суду України вказує на різне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що визначають правові підстави та порядок здійснення повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині стягнення з Державного бюджету України в особі ГУ ДКУ коштів у вигляді надмірно сплачених ПДВ та ввізного мита, виходив із того, що відповідно до частини шостої статті 264 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК) у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

Водночас у постанові Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2013 року (справа № К/800/29091/13), наданій на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд у подібних правовідносинах, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України в особі ГУ ДКУ коштів у вигляді надмірно сплачених ПДВ та ввізного мита, дійшов висновку про те, що нормативними актами (Порядком повернення та Порядком взаємодії) встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивач не дотримав. Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили розміри надмірно сплачених платежів та не з'ясували, чи зараховані вони до бюджету і до якого саме бюджету зараховані спірні митні платежі, що не дає можливості в судовому порядку стягнути спірні митні платежі.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2008 року, наданій на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд у подібних правовідносинах, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів, дійшов висновку про те, що відповідно до пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР ввізна вантажна митна декларація, за якою позивач сплатив до Державного бюджету ПДВ, є підставою для формування податкового кредиту та подальшого отримання бюджетного відшкодування податку. Таким чином, спроба позивача у судовому порядку стягнути сплачену ним суму податку є, фактично, спробою отримати подвійне відшкодування ПДВ з Державного бюджету України. Норми Закону № 168/97-ВР взагалі не визначають випадків повернення надмірно сплачених сум ПДВ, а підставою для відшкодування з бюджету від'ємного значення суми податкових зобов'язань з ПДВ згідно з нормами підпункту 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону є тільки дані податкової декларації.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини шостої статті 264 МК у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.

Так, саме Порядок повернення визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 МК.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу ІІІ

Порядку повернення для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Разом з тим взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилкових та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Таким чином, за Порядком взаємодії основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

З урахуванням зазначеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що законодавством відповідно до частини шостої статті 264 МК визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, а тому на підставі аналізу наведених вище норм права дійшла такого правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Крім того, у постанові від 7 вересня 2012 року (справа № 21-242а12) Верховний Суд України висловив таку правову позицію: аналіз статті 266 МК, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339, та Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості. З урахуванням наведеного суд, постановляючи рішення про стягнення надмірно сплачених митних платежів, фактично визначає митну вартість ввезеного товару, чим підміняє митний орган.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Дніпропетровської митниці Міністерства доходів і зборів України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак О.Б. Прокопенко О.А. Коротких О.О. Терлецький О.В. Кривенда Ю.Г. Тітов П.В. Панталієнко

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

15 квітня 2014 року справа № 21-21а14

На підставі системного аналізу положень Митного кодексу України; Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364; далі - Порядок повернення); Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1095/14362; далі - Порядок взаємодії) (чинних на час виникнення спірних відносин), колегія суддів дійшла такого правового висновку.

У разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Суддя

Верховного Суду України О.Б. Прокопенко