П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про відшкодування витрат, пов'язаних із виплатою страхового відшкодування, за заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування витрат у порядку регресу.

МТСБУ зазначало, що 3 листопада 2011 року з вини відповідача ОСОБА_6, який керував автомобілем марки «Mercedes», державний номер НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), унаслідок чого було пошкоджено автомобіль «Daewoo», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8, який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_7

МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_7 у розмірі 15 924 грн 48 коп., оплатило витрати на страхового комісара в розмірі 790 грн, оскільки винуватець ДТП ОСОБА_6 не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Крім того, МТСБУ стало відомо, що частина збитків потерпілому ОСОБА_7 була компенсована і самим ОСОБА_6, а тому позивач заявив вимогу щодо солідарної відповідальності відповідачів.

Посилаючись на вказані обставини, МТСБУ просило суд стягнути з відповідачів понесені збитки.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2015 року, в позові МТСБУ відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року касаційну скаргу МТСБУ відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень МТСБУ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах а саме статті 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), частини шостої статті 261, статті 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви МТСБУ посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня, 3 та 10 червня, 4 листопада, 16 грудня 2015 року, 16 березня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 3 листопада 2011 року з вини відповідача ОСОБА_6 сталася ДТП, унаслідок чого було пошкоджено автомобіль «Daewoo» під керуванням ОСОБА_8, який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_7 Оскільки ОСОБА_6, якого було визнано винуватцем ДТП, не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_7 в розмірі 15 924 грн 48 коп., оплатило витрати на страхового комісара в розмірі 790 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову МТСБУ, суд першої інст <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843595/ed_2016_01_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>анції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що правовідносини виникли щодо відшкодування збитків у порядку суброгації, а не регресу, а тому перебіг позовної давності починається з моменту дорожньо-транспортної пригоди і позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просили відповідачі.

Разом з тим в ухвалах суду касаційної інстанції, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, суд керувався тим, що суброгація застосовується лише до майнового страхування, а оскільки МТСБУ здійснило виплати потерпілій особі на підставі Закону № 1961-IV, висновок про поширення на спірні правовідносини суброгації, а не регресу, є помилковим, а отже перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Зазначене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після виконання особою, яка не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).

Первісне (основне) деліктне зобов'язання та зобов'язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Спеціальний Закон № 1961-IV регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

За змістом цього Закону страхове відшкодування, яке за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й відшкодуванням шкоди третій особі (потерпілому) в деліктному зобов'язанні, оскільки страховик у договірних правовідносинах обов'язкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобов'язанні.

Отже, правові наслідки виплати страховиком страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування та виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності різняться.

Суди встановили, що на день скоєння ДТП ОСОБА_6 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, його вина встановлена постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2011 року.

Згідно із частиною шостою статті 261 ЦК України за регресним зобов'язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Як установив суд першої інстанції, основне зобов'язання позивач виконав 15 березня 2012 року, що підтверджено копією платіжного доручення № 1096, а з позовом він звернувся до суду 18 лютого 2015 року, тобто в межах трирічного строку, встановленого частиною шостою статті 261 ЦК України.

Оскільки неправильне застосування судами вищезазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи, перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву Моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук В.М. Сімоненко