ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Онопенка В.В.,Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Патрюка М.В.,Сімоненко В.М., -за участі: представника ОСОБА_11 - ОСОБА_12 та представника сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» - Катрича Павла Степановича,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про розірвання договору оренди землі за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року ОСОБА_11 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі - СТОВ «Лан») про розірвання договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_11 зазначав, що 1 березня 2007 року між ним і СТОВ «Лан» строком на 10 років укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,7343 га, яка належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 022526.

Посилаючись на те, що з 28 лютого 2009 року відповідач не здійснює господарської діяльності, а земельна ділянка безпідставно використовується іншим сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лан-Агро» (далі - СТОВ «Лан-Агро»), позивач просив розірвати спірний договір у зв'язку з грубим порушенням орендарем умов використання об'єкта оренди.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_11 задоволено: розірвано договір оренди землі, укладений 1 березня 2007 року між позивачем і СТОВ «Лан»; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року зобов'язано СТОВ «Лан» повернути орендовану земельну ділянку її власнику.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року, апеляційну скаргу СТОВ «Лан» відхилено, рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 28 вересня 2012 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 листопада 2012 року залишено без змін.

У листопаді 2013 року СТОВ «Лан» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_11 до СТОВ «Лан» про розірвання договору оренди землі для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року.

У заяві СТОВ «Лан» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року порушується питання про скасування ухвалених судами попередніх інстанції рішень і прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 8 та 25 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права СТОВ «Лан» посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_14 до СТОВ «Лан» про розірвання договору оренди землі (справа № 6-22234 св 13).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_11 - ОСОБА_12 та представника СТОВ «Лан» - Катрича П.С., дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Судами встановлено, що 1 березня 2007 року між ОСОБА_11 і СТОВ «Лан» строком на 10 років був укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,7343 га, яка знаходиться на території Пиківської сільської ради Калинівського району Вінницької області. Договір оренди зареєстрований Калинівським районним відділом Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що 30 липня 2007 року в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040786300877.

Відповідно до пунктів 1, 9 зазначеного договору СТОВ «Лан» прийняло від позивача земельну ділянку в строкове платне користування.

За висновком суду першої інстанції орендар усунувся від виконання умов договору та статей 5, 8, 13, 21 і 25 Закону № 161-XIV щодо безпосереднього використання спірної земельної ділянки та внесення за неї орендної плати, що в силу статті 32 цього Закону є підставою для розірвання договору.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_11, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що припинення орендарем використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди з передачею цієї функції іншій юридичній особі, а також внесення останньою орендної плати за користування земельною ділянкою є істотним порушенням вимог статей 24, 25 Закону № 161-XIV, умов договору оренди та є підставою для його розірвання.

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічної справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

У наданому для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року (справа № 6-22234 св 13) касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову орендодавця про розірвання договору оренди земельної ділянки, виходив із того, що укладений орендарем зі СТОВ «Лан-Агро» договір про виконання робіт та надання послуг свідчить про доручення однієї юридичної особи іншій провести юридично значимі дії, а саме: виконати роботи з обробітку землі, сплатити кошти третім особам, і не може розглядатись як договір суборенди землі, який потребує проходження державної реєстрації. Висновки судів про те, що укладений між СТОВ «Лан» і СТОВ «Лан-Агро» договір фактично є договором суборенди земельної ділянки, не ґрунтуються на доказах, а є лише припущенням судів.

Крім того, касаційний суд послався й на те, що ні статтею 24 Закону № 161-XIV, ні умовами договору не передбачено прав орендодавця, порушення яких стало підставою для звернення до суду з позовом про розірвання договору оренди землі.

Зазначене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (стаття 25 Закону № 161-XIV), а орендодавець, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 161-XIV, має право вимагати від орендаря безпосереднього використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди та своєчасного внесення орендної плати.

Залучення третіх осіб до обробітку землі та оплати орендної плати орендодавцю з припиненням орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки виходить за межі діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем.

За змістом частини першої статті 32 Закону № 161-XIV договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, установивши, що з березня 2009 року СТОВ «Лан» господарської діяльності із цільового використання орендованої земельної ділянки не здійснювало, ця земельна ділянка оброблялась іншим сільськогосподарським підприємством, яке й виплачувало орендодавцю орендну плату за спірним договором, дійшли правильного висновку про порушення СТОВ «Лан» визначених Законом № 161-XIV та договором оренди землі прав орендодавця.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка переглядається, правильно застосував норми матеріального права, тому передбачені пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставити, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2013 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. ЯремаСудді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. ОхрімчукМ.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко