Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака О.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СімСітіТранс» (далі - Товариство) до Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) про визнання протиправними дій та рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило визнати протиправними дії та рішення відділення Фонду про нарахування адміністративно-господарських санкцій в сумі 94 234 грн за актом перевірки від 18 червня 2010 року.

На обґрунтування позову Товариство послалося на:

- з-акони України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі Закон № 875-ХІІ), 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці», 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух», 10 листопада 1994 року № <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_10_19/pravo1/Z023200.html?pravo=1> 232/94-ВР «Про транспорт», 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2010_10_19/pravo1/Z023200.html?pravo=1>»;

- Медичні рекомендації з питань безпеки автомобільних перевезень, затверджені наказом Державного департаменту автомобільного транспорту України від 19 вересня 2003 року № 111;

- Перелік захворювань і вад, при яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24 грудня 1999 року № 299 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 січня 2000 року за №31/4252).

Товариство зазначило, що відділення Фонду безпідставно застосувало адміністративно-господарські санкції за непрацевлаштування 14 інвалідів, оскільки не врахувало, що з 417 працюючих на підприємстві осіб 342 особи є водіями категорії «Д», які здійснюють пасажирські перевезення, а таку роботу інвалід виконувати не може. Тому при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів Товариство врахувало лише ту кількість працівників, робота яких не пов'язана з керуванням транспортом.

Суди встановили, що Товариство здійснює господарську діяльність із надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування.

18 червня 2010 року відділення Фонду провело позапланову перевірку, за результатами якої складений акт, яким встановлено розбіжності у чисельності штатних працівників облікового складу та фонду оплати праці штатних працівників, а також порушення нормативу для працевлаштування інвалідів у кількості 14 осіб. За цим актом перевірки нараховані адміністративно-господарські санкції у сумі 94 234 грн.

Згідно з актом перевірки розбіжність полягає в тому, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за даними Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік склала 417 осіб, з них працевлаштованих інвалідів - 3 особи, тоді як кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у позивача, - має бути 17 осіб.

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим постановою від 21 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2012 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 22 жовтня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове, яким у позові відмовив.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство зазначає, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення статті 19 Закону № 875-ХІІ. Просить постанову Вищого адміністративного суду України від 22 жовтня 2013 року скасувати та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява Товариства не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 4 травня 2011 року, 30 січня та 12 лютого 2013 року, копії яких додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 19 Закону № 875-ХІІ.

У рішеннях, наданих заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду подібних правовідносин дійшов висновку про те, що у випадку коли специфіка підприємства визначає, що більшість посад на підприємстві пов'язані із важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, їх працевлаштування має здійснюватися на цьому підприємстві із урахуванням такої специфіки. Тобто при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове - про відмову в позові, виходив із того, що законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і не передбачає жодних винятків з правил проведення розрахунку нормативу робочих місць для інвалідів, пільгових або пом'якшуючих умов для підприємств певної галузі. Тому такий норматив для Товариства повинен розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників, тобто всіх без винятку.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих (середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік).

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. <...>

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 4 липня 2011 року № 21-159а11 та від 17 вересня 2013 року № 21-232а13.

Ураховуючи наведене, а також те, що касаційний суд у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «СімСітіТранс» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді: М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов