ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду, за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 травня 2012 року відносно нього було порушено кримінальну справу за фактом навмисного вбивства, яка неодноразового розглядалася судами, та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а 27 червня 2012 року вручено обвинувальний акт у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Останнім вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року, його визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у зв'язку з недоведенням винуватості у вчинених кримінальних правопорушеннях, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано, його звільнено з-під варти в залі судового засідання. Таким чином, він перебував під слідством та судом з 15 травня 2012 року до 10 червня 2014 року, а всього 2 роки 27 днів. Вважаючи, що його тримання під вартою та здійснення відносно нього кримінального провадження було незаконним, ОСОБА_7 просив стягнути на його користь 350 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_7 28 тис. 700 грн 93 коп. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2015 року відмовлено ОСОБА_7 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року.

У поданій заяві ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2015 року і передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 13 травня 2012 року відносно ОСОБА_7 порушено кримінальну справу за фактом навмисного вбивства ОСОБА_8, вчиненого з корисливих мотивів, за ознаками злочину, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 115 КК України.

15 травня 2012 року ОСОБА_7 був затриманий у порядку статті 131 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за підозрою у вчиненні цього злочину.

17 травня ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 115 КК України, а також обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

21 червня 2012 року відносно ОСОБА_7 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК України.

27 червня 2012 року ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 КК України.

Вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 травня 2013 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 115 КК України та призначено покарання у вигляді тринадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. За обвинуваченням за частиною четвертою статті 187 КК України ОСОБА_7 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2013 року вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 травня 2013 року скасовано, а справу направлено прокурору Лохвицького району Полтавської області для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід тримання під вартою залишено.

30 вересня 2013 року прокурором Полтавської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 КК України.

Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2014 року ОСОБА_7 у пред'явленому обвинуваченні за пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187 КК України визнано невинуватим і виправдано у зв'язку з недоведеністю вини у вчиненні кримінальних правопорушень.

ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі судового засідання.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2014 року залишено без змін.

За повідомленням Полтавського слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби у Полтавській області від 27 червня 2014 року за № 10/6-3962 ОСОБА_7 утримувався у слідчому ізоляторі з 25 травня 2012 року до 31 січня 2014 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при зверненні з даним позовом до суду не було дотримано порядку, передбаченого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного затримання, застосування запобіжного заходу, притягнення до кримінальної відповідальності та засудження позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку. При визначені розміру морального відшкодування суд відповідно до положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виходив із законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць утримання ОСОБА_7 під вартою.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду апеляційної інстанції, вказав на правильне застосування судом зазначеної норми права.

Разом з тим у рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, на яке як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» посилається у своїй заяві ОСОБА_7, касаційний суд, виходив із розміру мінімальної заробітної плати, що встановлений на час розгляду справи.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 56 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_182/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до -статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2015_07_01/pravo1/T030435.html?pravo=1>кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843054/ed_2015_07_01/pravo1/T030435.html?pravo=1> визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту п'ятого статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, на яке як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_7

Проте суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалених у цій справі, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено з 1 вересня 2015 року мінімальну заробітну плату на рівні 1 тис. 378 грн.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Оскільки ОСОБА_7 перебував під слідством та судом з 15 травня 2012 року по 10 червня 2014 року, тобто 25 повних місяців, то розмір відшкодування моральної шкоди становить 34 тис. 450 грн (мінімальна заробітна плата * кількість місяців).

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_7 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, задовольнити.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), 34 тис. 450 грн (тридцять чотири тисячі чотириста п'ятдесят гривень).

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді : Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

А.Г. Ярема