П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників відповідача - Верховної Ради України - Лаптієва А.М., Селіванова А.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2014 року

№ 768-VII «Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» (далі - Постанова № 768-VII),

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адімінстративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просив визнати незаконною та скасувати Постанову № 768-VII.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2759-VI «Про обрання суддів» (далі - Постанова № 2759-VI) його обрано на посаду судді безстроково, Постановою Верховної Ради України від 17 листопада 2011 року № 4048-VI «Про обрання суддів» (далі - Постанова № 4048-VI) - на посаду судді Вищого адміністративного суду України. Постановою № 768-VII внесено зміни до Постанови № 4048-VI, а саме: виключено слова «Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1». Позивач зазначає, що у зв'язку з прийняттям Постанови

№ 768-VII його фактично виключено із суддівського складу Вищого адміністративного суду України так, ніби він взагалі не працював у цьому суді. ОСОБА_1 вважає вказану Постанову незаконною, оскільки згідно з частиною першою статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі - Регламент Верховної Ради України), звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних безстроково, здійснюється відповідно до частин п'ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України від 16 жовтня 1996 року

№ 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» та Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI). Відповідно до статті 52 Закону № 2453-VІ судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону. Загальні умови звільнення судді з посади передбачено статтею 100 цього Закону, відповідно до якої суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції. Позивач зазначає про відсутність такого подання, а також порушення відповідачем процедури розгляду питання, оскільки прийняттю Постанови повинна була передувати доповідь голови або члена Вищої ради юстиції.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що його права порушені шляхом ненадання можливості бути присутнім при прийнятті рішення, надавати пояснення, ставити питання учасникам засідання, висловлювати заперечення, заявляти клопотання та відводи. На його думку, Постанова № 4048-VI фактично виконана, а тому втратила свою дію після його вступу на посаду судді Вищого адміністративного суду України.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11 квітня 2014 року позов задовольнив: визнав незаконною та скасував Постанову № 768-VII.

Задовольняючи позовні вимоги, суд вказав, зокрема, що процедура призначення, звільнення та переведення судді встановлена Конституцією України, Законом України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР), Законом № 2453-VI, Регламентом Верховної Ради України. Порядок розгляду питання про переведення судді, обраного безстроково, до іншого суду Верховною Радою України та звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних безстроково, здійснюються з дотриманням порядку, встановленого Законом № 2453-VI та Регламентом Верховної Ради України (статті 215, 216), проте докази про дотримання встановленого порядку та процедури розгляду питання при прийнятті спірної Постанови відсутні. Крім того, суд зауважив, що невиконання позивачем адміністративних повноважень голови Вищого адміністративного суду України не може бути підставою для виключення з Постанови № 768-VII слів про його призначення на посаду судді Вищого адміністративного суду України (тобто, фактично скасування призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вищого адміністративного суду України), а могли би бути підставою для розгляду питання про звільнення з адміністративної посади голови суду органом, який його призначив. Суд також погодився з доводами позивача про порушення його права на безпосередню участь у процесі прийняття рішення, надання пояснень та доказів на підтвердження певних обставин.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2014 року, Верховна Рада України звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, встановлених пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати зазначену постанову, прийняти нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову - та закрити провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Верховної Ради України щодо неконституційності Постанови № 768-VIІ у зв'язку з тим, що ці вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Верховної Ради України, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 18 КАС Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

За правилами статті 171-1 КАС особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

Частиною другою зазначеної статті визначено, що акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Розподіл таких справ між суддями Вищого адміністративного суду України здійснюється без урахування спеціалізації суддів.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України в Ухвалі від 19 червня 2007 року

№ 31-у/2007 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про звільнення С. Станік з посади судді Конституційного Суду України», зокрема, зазначив, що постанови Верховної Ради України є підзаконними актами, а тому вони можуть перевірятися на відповідність не тільки Конституції, а й законам України.

Аналогічного висновку Конституційний Суд України дійшов і у Рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції», де зазначив, що «особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України встановлено статтею 171-1 КАС. Так, «акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України…» (частина друга вказаної статті).

Як убачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1, він звернувся до адміністративного суду з позовом для перевірки Постанови № 768-VII саме на відповідність її законам України.

Отже, спірні відносини є публічно-правовими, а спір у таких відносинах підлягає вирішенню за правилами КАС.

З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України зазначену адміністративну справу розглянув у межах наданої йому компетенції.

Як установив суд, Постановою № 2759-VI ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Постановою № 4048-VI він був обраний на посаду судді Вищого адміністративного суду України. Рішенням Вищої ради юстиції від 30 листопада 2011 року № 843/0/15 ОСОБА_1 призначений на посаду голови Вищого адміністративного суду України. 23 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 768-VII, якою з Постанови № 4048-VI виключено слова «Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1». Тобто, фактично позивача звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України. При цьому, як установив суд, при прийнятті оскаржуваної Постанови ОСОБА_1 не направляв будь-які заяви або клопотання про його призначення, переведення або звільнення з посади.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Конституції України).

Процедура призначення, звільнення та переведення судді встановлена Конституцією України, Законом № 22/98-ВР, Законом № 2453-VI, Регламентом Верховної Ради України.

Відповідно до частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Слід також звернути увагу на приписи статті 52 Закону № 2453-VI, згідно з якою судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону. Загальні умови звільнення судді з посади передбачені статтею 100 Закону № 2453-VI, відповідно до якої суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно зі статтями 31, 32 Закону № 22/98-ВР розрізняється звільнення судді з посади за загальними обставинами (пункти 1-3, 7-9 частини п'ятої статті 126 Конституції України) та за особливими обставинами (пункти 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції України)

Аналіз зазначених правових норм свідчить, що підстави припинення повноважень судді встановлені частиною п'ятою статті 126 Конституції України, статтями 52, 100 Закону № 2453-VI, статттями 31, 32 Закону № 22/98-ВР, які фактично перекликаються між собою. Наведений перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 131 Конституції України зазначено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Згідно зі статтею 100 Закону № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Як установлено судом та видно з матеріалів справи, оскаржувана Постанова приймалася без будь-якого подання Вищої ради юстиції та дотримання порядку про переведення або звільнення судді.

При цьому, як убачається із заяви, пояснювальної записки до проекту Постанови № 768-VII та наданих суду пояснень представників Верховної Ради України, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало ще й те, що «за період перебування на адміністративній посаді голови Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1 позитивні зміни у здійсненні адміністративного судочинства не відбулися, що зумовлено, насамперед, неналежним виконанням головою суду своїх посадових обов'язків та адміністративних повноважень, оскільки не відбулося забезпечення повноцінного функціонування очолюваної ним судової установи… Таким чином, прийняття Постанови забезпечить реалізацію Верховною Радою України повноважень, визначених Основним Законом України».

Однак, невиконання позивачем адміністративних повноважень голови Вищого адміністративного суду України не може бути підставою для виключення з Постанови № 4048-VI, якою обрано суддів, раніше обраних безстроково, на посади суддів, слів «Вищого адміністративного суду України ОСОБА_1».

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що Верховна Рада України могла вирішувати питання щодо припинення повноваження судді за умови встановлення обставин, передбачених статтею 127 Конституції України, частиною третьою статті 31, статтею 64 Закону № 2453-VI, які б на момент обрання ОСОБА_1 суддею Вищого адміністративного суду України були чи могли би бути перешкодою при обранні його суддею зазначеного суду безстроково.

Інші наведені в заяві та викладені в поясненнях представників Верховної Ради України доводи не спростовують висновків суду щодо незаконності Постанови № 768-VII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді шляхом внесення змін до Постанови № 4048-VI.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не вбачає підстав для скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2014 року. Отже, у задоволенні заяви Верховної Ради України слід відмовити.

Керуючись частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Верховної Ради України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців В.Л. Маринченко М.Б. Гусак П.В. Панталієнко О.А. Коротких О.Б. Прокопенко О.В. Кривенда О.О. Терлецький